старшого хочуть слабкі сім’ї. Цього разу, кажуть вони, треба все влаштувати інакше: з охоронцем, і щоб обом харчами пособляти.

- От нехай Довгий Сук і стає старшим: йому ж турбуватись нема про кого!

- Ага, скаржився мені сусід. Каже, Невдача замучила мене. Перша дружина дитя без рук народила, в другої хлопчик вийшов на вигляд хоч і здоровий, та занадто вже довгий і якийсь прямий, наче палка. Шерсть у нього тільки на голові й над очима. Та, головне, ноги його дуже відрізняються від рук: пальці зовсім манюсінькі - такими за гілку ніяк не вхопишся. Довелось і його кинути в прірву.

- А пам’ятаєте, що розказував той волоцюга, якого наш татко ледь не уколошкав? - знову нагадав про себе наймолодший Ніс.

- Так, я справді його убив би, - не без гордощів ствердив батько. - Людина він чужа, підозріла, і занадто вже близько проходив мимо нашого дому. Та зненацька напав на мене дорослий щур, і ось той волоцюга допоміг оборонитися.

- Коли ти привів його до нашого дерева, я спочатку було аж налякалася, проте він виявився непоганою людиною.

- І які цікаві казки розповідав! - не забув свого Пострибун. - Нібито колись давно тут жили тільки такі люди, що ходили дибки.

- Так-так, пам’ятаю, що він розказував, - закивав головою Кривий Ніс. - І начебто ті дибуни були дуже розумні та сильні. Захочуть - грім і блискавку зроблять, довгу печеру під землею прориють, річку назад повернуть… Але саме за це на них дуже розсердилися духи й одного разу почали так трясти землю, що з неї вийшли отруйні тумани - зависли повсюди, як величезні гриби, і погубили всіх дибунів… А казку ту волоцюга чув у домі Головатого.

- От якби в нього побувати! - захоплено крутнувся через голову Пострибун і… залишився без штанців. Яка прикрість!.. Уже другий день носить на собі цю плетінку, а як слід пов’язуватись нею не навчився.

Тим часом Гнучка Гілка скінчила чистити бірак. Із дерева вона принесла ще кілька великих бабок і в’ялену мишу. Сівши один навпроти одного, сім’я стала обідати. І тут щось трапилося. Кривий Ніс раптом перестав жувати - звів голову і прислухався.

- Джус! Летить джус! - через мить крикнув він і швидко метнувся до дерева. Його дружина та син теж незагайно відскочили в різні боки. Не встиг Кривий Ніс скинути на землю сачки, як грізне дзижчання сповнило всю галяву. Це були отруйні, завбільшки з людський кулак, мухи-стерв’ятниці. Рідко хто виживав од жала навіть однієї такої тварюки. Зустрівши джуса десь у дорозі, ще якось можеш розраховувати на його байдужість, але горе тобі, якщо поруч виявиться хоч найменший кусник пропахлого м’яса. Джус тоді в кожному вбачає свого суперника і люто нападає.

Озброївшись сачками, троє людей почали обережно підкрадатися до зграйки захоплених їдою мух. Крок, іще крок… ривок, і - в майже одночасно опущених сачках зразу забилися три полонянки. Тепер же їх треба підтягти до себе і розчавити, після чого хутко бігти назад до дерева. Маневр повторюють, як тільки мухи заспокояться і знову сядуть на м’ясо.

Коли з останнім джусом було покінчено, всі полегшено зітхнули. Та доїдати обід ніхто не наважувався. Його тут же віднесли за кущі і загребли в землю.

Не встигло сонце наблизитись до верхівок дерев, як повернувся Плямистий Жук. На вечерю він приніс лише кислих ягід і жменю пташиних яєць. Одначе його торба все ще лишалася важкою. Нарешті він дістав з неї якийсь чудернацький предмет завбільшки з людську голову і кілька - теж дивовижних - менших речей. - Я їх знайшов коло розваленої духами Голої гори, - пояснив Плямистий Жук і запитально глянув на батька: похвалить він його за це чи ні.

- Зовсім незрозумілі іграшки, - сказав той. - Схожих ніколи не бачив.

Плямистий Жук був задоволений. Він узяв найбільший предмет і почав зацікавлено оглядати. Знахідка і справді незвичайна. З одного її боку виднівся білуватий, прикаламучений, як місяць за хмарою, круг. І він, й останні чисто чорні грані мінилися таємничим полиском. Уподовж круга виступали такі ж гладенькі горбочки. То були єдині місця, за які можна було зачепитися пальцями. Тож якраз ними і захопився Плямистий Жук. Але раптом злякано відсахнувся: з предмета почувся якийсь розбавлений гудінням шум. Так само зненацька той шум обірвався, а прикаламучений круг ні з того ні з сього засвітився, засяяв, і на ньому, як на потривоженій воді, з’явилися казкові зображення. Водночас почулися ні на що не схожі звуки. Плямистий Жук пронизливо скрикнув і відбіг убік. Поруч з ним уже спинялися і теж ціпеніли від подиву його рідні.

Тим часом зображення на крузі вирівнялись і стали чіткішими. Перед приголомшеною сім’єю Кривого Носа попливли неосяжні рівнини, довжелезні ріки і гори. Так наче вони були далеко-далеко внизу. І - о духи! - постали цілі скопища високих і струнких осель, а біля них юрбами рухаються прямоходячі чоловічки - справжні дибуни… Ось вони наближаються - збільшуються. У всіх волосся тільки на голові та - вузенькими смужками - над очима, у декотрих іще бороди… Одні сідають уві щось довге, як гусениця, і мчать з неймовірною швидкістю, інші - входять у черево величезного чудовиська-птаха і злітають до хмар… Та ось картина змінилася - змінились і звуки. Чоловічки, вбрані у щось легке і прозоре, стали кружляти і пурхати, як метелики. А перед ними сидять багато-пребагато інших чоловічків і час від часу незрозуміло чого плещуть у долоні… Несподівано виникає нове, майже таке саме, підвищення, але тут чоловічки затягнуті в якісь блискучі, як риб’яча луска, шкури. І вже під зовсім інші звуки, серед яких чітко прослуховуються лункі удари, скачуть, відчайдушно звиваються і верещать.

- Та вони ж танцюють! - раптом вигукнула Гнучка Гілка. - Майже так само, як ми!

Згодом нестямні звуки припинились, і до сім’ї Кривого Носа наблизилось нове обличчя - мабуть, найбільшого і найповажнішого дибуна. О, що то було за обличчя! Біле і чисте, гладеньке, як пташине яйце. Той чоловік одразу ж подивився на кожного Носа і, величаво посміхнувшись, заговорив. Мова його була незрозуміла, та, проте, всі відчували: звертається він до них з дуже добрими намірами. І знай дивиться, дивиться… Так проникливо, так розумно, ніби забирається тобі всередину. І нікуди дітися від його чаклунських очей - весь ти перед ним, як вивернутий. Безперечно, так дивитися може тільки великий дух!.. І Кривий Ніс не витримує: віддано заскавулівши, перший падає ницьма на землю - молитовно сплітає на потилиці пальці.

Коли заціпеніння минуло, і всі, хто лежав, підвели голови - чудесного обличчя вже не було. Тепер світний круг