Томас Л. Фрідмен Лексус і оливкове дерево. Зрозуміти ґлобалізацію

Переклад з англійської Мар'яни Прокопович і Романа Скакуна

ISBN 966-7790-03-7

Львів, 2002

Прелюдія: Світові десять років

Це вже починає дратувати, адже ж нам немає ніякого діла до Росії чи Азії. Ми в себе вдома й хочемо спокійно робити свій бізнес, але не можемо – через те, як тамтешні уряди керують своїми країнами.

Дуґлас Генсон, директор-розпорядник корпорації “Рокі Маунтен Інтернет”, в інтерв’ю “Волл-стрит Джорнел” після того, як біржовий крах 1998 року змусив його відкласти випуск “сміттьових” облігацій на суму 175 млн. доларів

Вранці 8 грудня 1997 року уряд Таїланду оголосив про закриття п’ятдесяти шести з п’ятдесяти восьми найбільших фінансових домів країни. Ці приватні банки ледь не миттєво збанкрутіли через обвал тайської валюти – бата. Взявши великі кредити в американських доларах, вони позичали ці кошти місцевим підприємцям на будування заводів, готелів, офісних хмарочосів та люксових апартаментів. Банки почувалися в безпеці, бо тайський уряд зобов’язався був підтримувати сталий курс бата відносно долара. Та коли уряд не спромігся виконати свою обіцянку, то після масштабних глобальних спекуляцій проти бата – їх викликало дедалі ясніше усвідомлення того, що тайська економіка не така сильна, як доти вважали – тайська валюта впала як стій на 30 відсотків. Це означало, що фірми, взявши позики в доларах, мусили тепер, повертаючи кожен позичений долар, виплачувати на третину більше тайських батів. Багато підприємств не змогло повернути позичок банкам, чимало банків не змогло розрахуватися із своїми іноземними кредиторами – і ціла система застопорилася, залишивши без роботи 20000 “білих комірців”. Наступного дня в мене була призначена зустріч у Бангкоку на вулиці Асоке, таїландській Волл-стрит, де мали свої штаб-квартири більшість збанкрутілих фінансових домів. Ми повільно минали ці розорені фірми одна за одною, і таксист, показуючи на кожну, промовляв: “Мертва!... мертва!.. мертва!.. мертва!.. мертва!”

Тоді я цього ще не знав, – та й ніхто не знав, – але тайські інвестиційні банки стали першими кісточками доміно у, як згодом виявиться, першій глобальній фінансовій кризі нової ери глобалізації – ери, що настала після закінчення холодної війни. Тайська криза поклала початок втечі капіталу майже з усіх молодих ринків Південно-Східної Азії, спричинивши зниження курсу місцевих валют у Південній Кореї, Малайзії та Індонезії. Глобальні та місцеві інвестори, ретельно й прискіпливо дослідивши економіки цих країн, знайшли там чимало слабких сторін і або перевели свій капітал у безпечніше місце, або підняли процентну ставку, щоб компенсувати собі більший ризик. Це було незадовго до того, як серед бангкокців стала дуже популярною футболка з написом “Колись я був багатий”.

За кілька місяців економічний спад у Південно-Східній Азії почав даватися взнаки вже по всьому світі. Азія була важливим двигуном загальносвітового економічного зростання – двигуном, що поглинав величезну кількість сировини. І коли цей двигун став глухнути, ціни золота, міді, алюмінію і, найголовніше, сирої нафти почали падати. Таке падіння світових цін на товари і стало тим механізмом, що переніс кризу з Південно-Східної Азії до Росії. Росія на той час була заклопотана своїми проблемами, намагаючись за допомогою МВФ видряпатися з економічної трясовини, до якої сама й ускочила, на стабільний шлях зростання. Однак бідою Росії було те, що значна частина її підприємств була нездатна виробляти продукцію хоч трохи вартісну. На ділі більшість цієї продукції можна було вважати за “додану від’ємну вартість”. Це значить, що трактор, виготовлений на російському заводі, був такий нездалий, що як металобрухт чи металосировина він вартував більше, ніж як готовий, “зроблений у Росії” трактор. На додаток, ті російські підприємства, що виробляли продукцію, придатну на експорт, сплачували дуже мало або й жодних податків, тож Кремль потерпав від хронічної нестачі коштів.

Не дістаючи великих надходжень із своєї економіки, російський уряд міг фінансувати поточний бюджет хіба що за рахунок податків на сиру нафту та інші експортні товари. Він також почав дуже залежати від іноземних позичальників, що в них виманював гроші, пропонуючи під непоганий процент різноманітні державні облігації.

Утім, на початку 1998-го російська економіка й далі загнивала, тож росіяни, щоб і далі принаджувати чужоземців, мусили підняти процентну ставку на свої рублеві облігації від двадцяти до п’ятдесяти й навіть сімдесяти відсотків. Іноземні банки та фонди, як і раніше, купували ці облігації, міркуючи, що навіть коли російський уряд не зможе їх викупити, то МВФ не стоятиме осторонь і простягне росіянам руку допомоги, – тож кредитори все одно повернуть свої гроші. Деякі іноземні банки й інвестиційні фонди не тільки не переставали вкладати власні кошти в російську економіку, але й брали додаткові позички під п’ять відсотків, щоб за них купити російські держоблігації з виплатністю двадцять чи тридцять відсотків. Як казала моя бабуся: “Оце оборудка!” Але, як вона ще казала: “Коли щось виглядає надто гарно, щоб бути правдою, значить, воно й не є правда!”

Так воно й було. Падіння цін нафти, яке почалося в Азії, призвело до того, що російському урядові ставало дедалі важче виплачувати капітал та проценти на свої держоблігації. МВФ тим часом повинен був рятувати своїми кредитами Таїланд, Корею та Індонезію, а отже відкидав усі пропозиції додатково профінансувати Росію, – доки росіяни спершу не виконають своїх обіцянок і не візьмуться реформувати власну економіку, а почнуть бодай з того, що змусять свої найбільші підприємства й банки сплачувати хоч трохи податків. 17 серпня 1998 року російська економіка розсипалася, мов хатинка з карт, завдавши ринку подвійного удару: Росія знецінила й одностороннім порядком відмовилась оплачувати свої державні облігації, не попередивши кредиторів і не уклавши жодних угод про компенсацію. Фонди, банки та інвестиційні компанії, що були повкладали гроші в російську економіку, стали зазнавати величезних втрат. Ті інвестори, що понабирали додаткових кредитів, аби тільки зробити якнайбільші ставки в кремлівському “казино”, тепер опинилися перед загрозою банкрутства.

Будь-що-будь, колапс російської економіки не мав би справити значного впливу на глобальну систему. Ця економіка значила менше, ніж навіть голландська. Але тепер система була глобальна як ніколи. Так само, як