- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (48) »
загукав Михась, відмахуючись від настирливої зграйки. І розчаровані ельфи мусили полишити його й повернутися у свої пуп’янки.
— Ой, тут не знудишся, — сердито промурмотів хлопчик, струшуючи із себе квітковий пилок.
Довелося трохи затриматись, щоб поправити одяг, бо всі ґудзики виявилися застебнуті не в ту петельку, шнурки обох кросівок були міцно зв’язані між собою, а волосся — заплетене в безліч дрібнесеньких косичок.
Сусідкою летючих танцюристів була старезна верба, що мала років з триста, не менше, бо була дуже товста і щільно вкрита сивим мохом.
Михась обережно підійшов до огорожі й уважно прочитав пояснення:
Тут було прилаштовано таку саму кнопку тривоги, як і біля ділянки, де росла червоненька квіточка.
«Верба яра… Верба яра… Хіба є така казка?» — почухав голову хлопець. А тоді згадав — колись про щось подібне[6] йому розповідала бабуся. Там наче йшлося про дівчину, яку люта мачуха змушувала прясти всяку-всячину. І ту бідну дівчину виручала яра верба — з неї виринали добрі зелені прялі й допомагали усе вчасно спрясти.
Здається, там ще була така коротенька пісенька:
Михась проказав це пошепки, майже нечутно, та цього було достатньо, щоб у грубезному стовбурі зі страшним скреготом відчинилися дверцята і звідти вистрибнули дівчата з прялками в руках. Вони були гарні, але надто вже зелені: зелене волосся, зелена шкіра, зелені очі, і навіть їхні пишні сукні були зелені-зелені.
Дівчата одразу ж розсілися по гілках старої верби, неначе якісь чудернацькі птахи, й заходилися хутко прясти. Михась занепокоєно споглядав, як уся огорожа швидко затягується тонким зеленим павутинням.
— Дякую, дякую! Мені вже досить, — чемно звернувся він до зелених красунь.
Проте прялі не звертали на нього уваги і продовжували прясти з шаленою швидкістю. їхні веретенця кружляли в зелених пальцях і дзижчали, неначе зграя розлючених ос.
— Будь ласка! — зойкнув переляканий хлопець. — Будь ласочка, не треба більше прясти! Я вас прошу, не треба!
Але вони пряли й пряли.
— Та припиніть нарешті!!! — вигукнув щосили Михась, але веретенця зелених пряль крутилися дедалі швидше, дзижчання ставало дедалі тоншим і нестерпнішим.
Нитки потяглися за огорожу й почали хутко заповнювати собою усе навкруг. Хлопчик із жахом збагнув, що ці божевільні прялі здатні заткати своїми зеленими нитками увесь Нікітський сад, а може, й увесь Крим, і навіть цілий світ.
Тоді Михась таки наважився, розсунув зелене павутиння, розбив камінцем скло, натиснув на червону кнопку з написом «ALARM!» і кинувся навтьоки.
Позаду дико завила сирена.
Вербо яра, відчинися,
Ганна-панна йде!
3. Насіння драконячого дерева
Хлопець мчав, куди бачать очі, щоб тільки подалі від цього пронизливого виття. У голові стукотіла одна думка: «Що мені буде, коли дізнаються? Адже саме я викликав тих шалених пряль?!». Отак він мчав і мчав поміж огорожами, за якими миготіли дивні, небачені дерева та квіти, заглиблюючись у нетрі таємничої дослідної ділянки № 77. Певно, Михась зопалу проминув безліч чарівних рослин, а коли оговтався, то опинився в глухому куті, майже носом торкаючись таблички: Драконяче дерево (ст. 21) — абсолютно справжнє дерево, яке росте переважно в тропіках Африки та Індії. Є така індійська легенда. Жив колись один лютий і хижий дракон, що понад усе любив полювати на слонів. І ось нарешті знайшовся один могутній слон, який переміг того слоноїда і розтоптав його на млинець. І ось саме з того місця, де лишилися рештки хижого чудовиська, й виросло драконяче дерево. (Ось тільки не варто шукати на його гілках блакитних груш.) Ґрати довкола цієї рослини були потрійні з довгими гострими шпичаками, спрямованими всередину вольєра. А зовні на огорожі було прилаштовано чотири вогнегасники і три скриньки з червоними кнопками «ALARM!». Поряд — ящик з піском та всіляке протипожежне знаряддя. Михась обережно зазирнув за потрійні ґрати. Незважаючи на грізне застереження, рослина здавалася радше кумедною, аніж загрозливою. Драконяче дерево хоч і було здоровезне, але якесь ніби іграшкове, ніби мала дитина невміло зліпила його з пластиліну. Із землі стирчала недоладна штукенція, схожа на величезну парасолю. Михась саме розглядав протипожежне знаряддя, і тут йому раптом здалося, що просто на стовбурі відкрилося яскраве блискуче око й цікаво зиркнуло на нього. Він квапливо глянув на дерево, однак ніякого ока там не було. Тоді Михась почав вдавати, ніби старанно вивчає червону кнопку тривоги, і бічним зором ясно побачив, як на стовбурі перекліпуються вже аж три ока. Зненацька одна з гілок здригнулася, щось перелетіло через огорожу й до ніг хлопця ляпнулося щось схоже на велику блакитну напівпрозору грушу. «Знову якийсь підозрілий овоч. Але цього разу не яблуко, а груша», — подумав хлопчик. Про всяк випадок він ще раз уважно прочитав табличку із застереженням і переконався, що там нічого не пишуть про груші. Отже, небезпеки немає. Михась нахилився і підняв плід. У ніздрі одразу вдарили незвичні, але дуже смачні пахощі — так пахнуть солодкі різдвяні пироги. І тут він раптово відчув нестерпний голод. Михасів шлунок відчайдушно вимагав: «З’їж це негайно!». Проте розум наказував: «Негайно викинь цей підозрілий плід!». Спантеличений хлопець не знав, на що зважитись. Він стояв і дивився, як крізь тонку напівпрозору шкірку груші спокусливо просвічує соковита блакить. Нарешті зібрався з духом і сам собі наказав: «Зараз я покладу цю смакоту в ящик з піском і піду далі». Тоді нахилився, щоб ще раз відчути той неперевершений запах, і сам не помітив, як його зуби вп’ялися в соковиту м’якоть. Раз, два, три — і груші не стало. В його руці лишилася тільки синя кісточка — доволі велика, як голубине яйце — кругленька і з гострим носиком. Юний ботанік був приголомшений власною нерозважливістю. Деякий час схвильовано прислухався до себе — може, він зараз помре від отруєння? Адже це плід драконячого дерева. Але ніяких змін Михась не відчув. «На що ж це було схоже? — міркував він. — На абрикосово-персиково-ананасне морозиво? Чи, може, на лимонно-шоколадний торт?.. А це насіння я обов’язково посаджу і колись, можливо, уся наша родина буде харчуватися такими делікатесами». І Михась надійно заховав у- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (48) »