- 1
- 2
НЕКРАСОВ Микола Олексійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет.
З поміщицької родини.
Народився 28 листопада (10 грудня) 1821 р. в м. Немирові Брацлавського повіту Подільської
губернії Російської імперії (нині – районний центр Вінницької області України).
Помер 27 грудня 1877 (8 січня 1878 р.) в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Похований на цвинтарі Новодівочого монастиря.
Навчався в Ярославській гімназії (1832-1837), слухав лекції на філологічному факультеті
Петербурзького університету (1838-1840).
Був видавцем і редактором журналу «Сучасник» (1847-1866), співредактором журналу
«Вітчизняні нотатки» (з 1868).
Друкувався в журналах «Вітчизняні нотатки», «Син Вітчизни».
Дебютував в журналі «Син Вітчизни» віршем з приміткою «Перша спроба 16-річного юного поета
(1837) і пізніше – збіркою «Мрії і звуки» (1840).
Потім настала черга наступних доробків: «Балакун» (1843),»У дорозі» (1845), «Коробейники»
(1861), «Лицар на годину» (1862), «Мороз, Червоний ніс» (1864), «Дідусь» (1870), «Російські
жінки» (1871-1872), «Три елегії» (1873), «Ранок», «Зневіра», «Елегія», «Пророк» (усі – 1874),
«Кому на Русі жити добре» (1866 -1876), «Сучасники» (1875-1876), «Сівачам» (1876). І фінальна
збірка – «Останні пісні» (1877).
Н. зібрав і опублікував два альманахи: «Фізіологія Петербургу» (1845), «Петербурзький збірник»
(1846), в яких надрукував повісті, оповідання, нариси І. Тургенєва, Ф. Достоєвського, В.
Бєлінського, О. Герцена, В. Даля.
Наш земляк – автор вірша «Блажен незлобивий поет», написаного на смерть М. Гоголя.
У свою чергу Н. багато перекладав І. Франко.
Владі не подобалася незалежна творча позиція Н., і вона відповідно реагувала. Так, вірш
«Батьківщина» цензура заборонила, а нарис «Петербурзькі кути» безбожно порізала. У свою
чергу, сам поет, болісно сприйнявши критику свого першого збірника, скупив тираж і його
знищив.
Особисте життя генія теж не було легким. Ще трирічним малюком батько, ярославський поміщик-
самодур, перевіз сина до свого маєтку Грешнєво. Поводився він у родини надзвичайно грубо.
Часто діставалося і неслуху-хлопчику. А коли вже юнаком Н. відкрито пішов наперекір батькові, знехтувавши його вимогами йти на військову службу, той позбавив сина найменшої матеріальної
підтримки. Тож перші п’ять років у Петербурзі поет жив у підвалі, з якого за несплату господарка
збиралася його вигнати, перебивався з чорного хліба на воду, голодував.
А коли наш земляк у чудовому настрої відправився на весілля сестри, то – так сталося! –
потрапив… на похорони матері.
На тридцять третьому році життя він тяжко захворів (1853). Незважаючи на нестерпний біль, поет
продовжував працювати.
Нещастя, які випали на його долю, згодом найшли своє відображення у віршах і незакінченому
романі «Життя і пригоди Тихона Тростникова».
Серед друзів та близьких знайомих Н. – Л. Толстой, І. Гончаров, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-
Щедрін, В. Жуковський, М. Добролюбов, В. Сологуб, Г. Плеханов, Д. Григорович, Я.
Полонський, І. Бєлінський, І. Панаєв та ін.
***
ПОЕТОМ МОЖЕШ І НЕ БУТИ
, з творчого кредо М. Некрасова
Поетом можеш і не бути, а громадянином бути зобов’язаний.
ПРОЇЖДЖИЙ КОРНЕТ, романс М. Некрасова «Що так жадібно дивишся на дорогу»
Что так жадно глядишь на дорогу
В стороне от веселых подруг?
Знать, забило сердечко тревогу —
Все лицо твое вспыхнуло вдруг.
И зачем ты бежишь торопливо
За промчавшейся тройкой вослед?
На тебя, подбоченясь красиво,
Загляделся проезжий корнет.
На тебя заглядеться не диво,
Полюбить тебя всякий не прочь:
Вьется алая лента игриво
В волосах твоих, черных как ночь;
Сквозь румянец щеки твоей смуглой
Пробивается легкий пушок.
Из-под брови твоей полукруглой
Смотрит бойко лукавый глазок.
Взгляд один чернобровой дикарки,
Полный чар, зажигающих кровь,
Старика разорит на подарки,
В сердце юноши кинет любовь.
Не гляди же с тоской на дорогу,
И за тройкой вослед не спеши,
И тоскливую в сердце тревогу
Поскорей навсегда заглуши!
Не нагнать тебе бешеной тройки:
Кони крепки, и сыты, и бойки,—
И ямщик под хмельком, и к другой
Мчится вихрем корнет молодой.
МИ РОЗЛУЧИЛИСЬ ДО РОЗЛУКИ, вірш М. Некрасова «Прощання»
Мы разошлись на полпути,
Мы разлучились до разлуки
И думали: не будет муки
В последнем роковом «прости»,
Но даже плакать нету силы.
Пиши – прошу я одного...
Мне эти письма будут милы
И святы, как цветы с могилы, –
С могилы сердца моего!
ПЛАЗУЮ, МОВ РАБ, вірш М. Некрасова «Я за те глибоко себе зневажаю»
Я за то глубоко презираю себя,
Что живу – день за днем бесполезно губя;
Что я, силы своей не пытав ни на чем,
Осудил сам себя беспощадным судом
И, лениво твердя: я ничтожен, я слаб! –
Добровольно всю жизнь пресмыкался как раб...
«СУЧАСНИК» СТАВ НЕКРАСІВСЬКИМ, з угоди між П. Плетньовим і М. Некрасовим та І.
Панаєвим, укладеної у січні 1852 р.
1) Я, Плетньов, передаю їм, Панаєву і Некрасову, право видавати впродовж десяти років, тобто з
десятого лютого тисяча вісімсот п’ятдесят другого року по десяте лютого тисяча вісімсот
шістдесят другого року, літературний журнал «Сучасник», який належить мені.
6) Якщо після закінчення десятирічного терміну Панаєв і Некрасов побажають продовжити
видання цього журналу ще на десять років, то я, Плетньов, у жодному випадку не маю права
відмовити їм в цьому і зобов’язуюся продовжити надане їм право на видання журналу ще на
десять років на тих же умовах, що нині укладаються.
7) Ми, Панаєв і Некрасов, зобов’язуємося з свого боку платити пану Плетньову за
- 1
- 2