БУБНОВ Микола Михайлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик математики раннього середньовіччя.

З купецької родини.

Народився 21 січня 1858 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 1943 р. в м. Любляні Югославії (нині – столиця Словенської Республіки). Похований на

місцевому цвинтарі.

Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1882); стажувався за

кордоном (1882-1885).

Працював викладачем петербурзьких Вищих жіночих курсів (1890-1891), київських Вищих

жіночих курсів (1906-1917), Київського комерційного інституту (1912-1917), Київського

університету св. Володимира (1891-1919), Люблянського університету (з 1920).

Гласний Київської міської думи (1894-1902).

Лауреат Макаровської премії (1893).

Друкувався в журналах «Шлях», «Журнал Міністерства народної освіти», «Київські

університетські повідомлення».

Як вчений дебютував тритомною книгою «Збірник листів Герберта як історичне джерело.

Критична монографія за рукописами» (1890),

Потім настала черга наступних фундаментальних доробків: «Про значення римської історії в

усесвітній» (1891), «Herberti, postea Sylvestri II рарае opera mathematica» (1899), «Походження та

історія наших цифр», «Арифметична самостійність європейської культури. Культурно-історичний

нарис» (обидва – 1908), «Справжній твір Герберта про Абак або система елементарної арифметики

класичної старовини» (1911), «Абак і Боецій. Лотарінгзька наукова фальсифікація XI ст.»,

«Стародавній абак – колиска сучасної арифметики» (обидва – 1912), «Нова книга про Лессінга, як

релігійного мислителя» (1932).

Його перу також належать статті «Про значення римської історії в усесвітній» (1891), «Римське

віче напередодні падіння республіки» (1982).

Наш земляк – автор книги спогадів «Червона професура» (1922).

Більшовицької революції не сприйняв, емігрувавши до Югославії (1919).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – О. Крилов, Г. Еренберг, Ф. Фортинський, К. Реріх та ін.

***

РОЗУМ І

МОРАЛЬ,

з життєвого кредо М. Бубнова

Розум породжує етичний закон.

ЛЮДИНА ЯК ІСТОТА ЕТИЧНА, з розвідки М. Бубнова «Нова книга про Лессінга як

релігійного мислителя»

Широко поширеній думці Лейзеганг протиставляє свою тезу про самостійність і оригінальність

Лессінга як мислителя. Автор робить цікаву спробу відновити це світобачення в головних рисах

шляхом ретельного і тонкого критичного аналізу літературних джерел, що стосуються проблеми.

Ця спроба приводить його до чудових і цілком переконливих висновків.

Проблема, яку автор ставить в своїй книзі, формулюється ним наступним чином: чи мав Лессінг

цілісне світобачення, в якому він був переконаний? Чи можна тлумачити його уривчасті

зауваження релігійно-філософського характеру як складові частини єдиного за сенсом цілого, чи

можна розглядати їх як камені будівлі, побудованої за певним, строго продуманим планом? Автор

вирішує цю проблему ствердно. Приступаючи до її рішення, він, найперше, вважає необхідним

з’ясувати принципове питання: яке значення ми пов’язуємо з терміном «світобачення»? Інакше

кажучи: яку суть несе твердження, що така-то людина має світобачення?

На це запитання Лейзеганг дає наступну відповідь: приписуючи людині світобачення ми тим

самим приписуємо їй самобутнє інтуїтивне сприйняття світу, самостійну форму мислення,

оригінальну точку зору на речі та події й оригінальний спосіб оцінки.

Накидавши загальну картину духовного життя епохи, автор звертається до питання про ставлення

Лессінга до сучасних йому напрямів релігійної і філософської думки. Матеріалізм був, по суті,

неприйнятний для Лессінга і він, ознайомившись з ним за творами Ламеттрі, негайно ж засудив

його безповоротно.

З іншого боку, він незабаром вивільнився й з замкнутого кола лютеранської правовірності.

…Відкинувши матеріалізм і віддалившись від лютеранської правовірності, Лессінг, поза всяким

сумнівом, став на ґрунт того раціоналістичного ідеалізму, представниками якого є Лейбніц і його

послідовник Вольф.

…У своїй етичній філософії Лессінг поклав початок тому напряму, який одержав подальший

розвиток у Гердера і Гете і різко протилежний точці зору Канта.

За Лессінгом етичний закон нітрохи не суперечить закону природи, і моральність, природно,

витікає з природи еволюції. Людина як етична істота виникає не завдяки розриву з природою, а

шляхом продовження природного процесу і здійснення вищих задумів природи.

…Етика Лессінга є етикою досконалості, яка поступово здійснюється. На його думку, люди

перебувають на різних шаблях етичного розвитку, і етична діяльність кожного послідовно витікає

з того ступеня розвитку, якого він досяг. Тому Лессінг заперечує свободу волі і стає на ґрунт

детермінізму, сходячись в цьому з Спінозою. З цієї точки зору він пояснює походження зла як

«зволікання на шляху до досконалості», тоді як Лейбніц пояснює зло вільним рішенням людини,

направленим проти Бога і його закону.

За Лессінгом воля і моральність розвиваються одночасно з іншими душевними силами, так що на

вищому ступені розвитку у людини немає вибору: вона неминуче повинна творити добро. Лессінг

визнає лише один етичний імператив: «Чини згідно твоїй індивідуальній досконалості».

…Всі очевидні істини повинні у міру розвитку людства перетворитися кінець кінцем на істини

розуму.

ДИВУВАВ АКТИВНІСТЮ, з статті «З історії Київського математичного товариства» на

інтернет-сайті mathsociety.kiev.ua

Доповіді з історії фізико-математичних наук, а також огляд діяльності окремих учених досить

часто робились на засіданнях товариства.

В цьому відношенні особливо активним був М. М. Бубнов, історик за фахом. Він робив доповіді

про римських землемірів та їх роль в історії