БУНГЕ Олександр Андрійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Ботанік-флорист, мандрівник. Один з фундаторів географо-морфологічного методу в систематиці

рослин на теренах Російської імперії.

З дворянської родини. Син, Бунге О., – зоологі мандрівник, іменем якого названо острів (Земля

Бунге).

Народився 24 вересня (6 жовтня) 1803 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 6 (18) липня 1890 р. в селищі Мятліко Везенбергського повіту Естляндської губернії

Російської імперії (нині – повіт Ляене-Вірумаа Республіки Естонія). Похований на місцевому

цвинтарі.

Закінчив один з Київських пансіонів (1821), Дерптський (Тартуський) університет (1821-1825).

Працював лікарем Барнаульського шпиталю (1826-1833), викладачем Казанського (1833-1836),

Дерптського (1836-1867) університетів.

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1833).

Почесний член Петербурзької академії наук (1875).

Член ботанічного конгресу у Флоренції (1874).

Почесний член Лондонського Королівського товариства, Лондонського Ліннеївського товариства.

Лауреат Декандольської та Берівської премій.

Брав участь в наукових експедиціях на Алтай (1826; 1832), в Монголію та Китай (1830-1832),

Поволжя (1835), Персію (1857-1859). Досліджував Новосибірські острови і Кавказ. Тільки під час

поїздок на Алтай зібрав зразки 366 рослин, серед яких було 57 нових для місцевої флори і 27 –

невідомих науці взагалі.

Наш земляк – співавтор чотиритомника «Flora Altaika» (1829-1833), автор наукових розвідок

«Enumeratio plantarum quas in China boreali collegit» (1831), «Piantarum Mongolico-Chinensium decas

I» (1835), «Beitrag zur Kenntniss der Flor Russlands und der Steppen Central-Asiens. Erste Abteilung»

(1839-1842), «Mémoires présentés á l’Académie imp. des sciences de St. Pétersbourg par divers savants»

(1854), «Die Arten der Gattung Cousinia» (1865), «Die Gattung Acantholimon» (1873), «Enumeratio

Salsolacearum Mongoliae» (1879), «Pflanzengeogr. Betrachtungen uber die Famille der Chenopodieen»

(1880), низки монографій з систематики родів рослин, описав багато нових їх видів.

Його перу також належить щоденник «Мандрівка східною частиною Алтайських гір».

З 1867 р. вийшов у відставку і до кінця життя займався обробкою зібраних матеріалів.

Іменем нашого земляка названо декілька десятків рослин («Ряст Бунге», «Сон-трава Бунге тощо).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – К. Ледебур, О. Федченко, К. Максимович, П. Фролов, О.

Гумбольдт, Ф. Шмідт, П. Крилов, М. Турчанінов, О. Філомафітський, К. Меєр та ін.

***

НАДЗВИЧАЙНО ТАЛАНОВИТИЙ, з щоденника К. Ледебура

Нарешті я передав план подорожі університетському консиліуму з проханням надати мені

відпустку на 12-13 місяців зі збереженням платні і гроші в сумі 10000 руб. на покриття дорожніх

витрат. Тепер я вже міг сподіватися на здійснення своїх планів. Більше я вже не вагався і тому став

здійснювати необхідні приготування...

…Місцевість, яку я збирався обстежувати, була настільки великою, що один вчений здатен

ознайомитися з нею лише поверхово. Тому мені дуже хотілося, щоб у подорожі мене погодилися

супроводжувати два моїх колишніх учні – п. Маєр і п. Бунге.

Пан Маєр мене вже супроводжував, і мені відомі його ентузіазм і наполегливість, а також уміння,

дуже потрібне мандрівникові, – терпляче зносити тягарі і злигодні.

Пан Бунге теж був мені добре відомий, тому що у мене вчився, і я мав можливість переконатися в

його енергійності, твердості духу і талановитості.

РОЗБІЙНИКИ ЗМУСИЛИ ПИТИ ГОРІЛКУ З ВІДРА, з книги О. Бунге «Мандрівка східною

частиною Алтайських гір»

Надвечір ми, нарешті, дісталися розташованого на лівому березі Коргону однойменного селища,

відомого своєю каменоломнею, що знаходилися неподалік. Це нове селище, але воно, здається,

близьке до запустіння. Справа в тому, що його жителі, робочі каменоломні, незадоволені роботою,

залишили село, пішли в сусідні гори й утворили там розбійницьку зграю.

У селі залишилися тільки їхні дружини, старі батьки і діти, а також один селянин, який оселився

тут пізніше і не був з ними зв’язаний. Дії банди стають все зухвалішими. За день до цього вони

наважилися пограбувати казенний склад. Двох солдатів, що його охороняли, розбійники зв’язали і

погрозами змусили дати обіцянку нікого не видавати.

…Коли я пополудні повернувся з короткої поїздки в гори, в кімнату ввели гірника зі

Зміїногірського рудника, котрий прибув сюди з товаришем нещодавно і заробив у тутешніх селян

небагато грошей. Він був блідий і тремтів усім тілом. На запитання, що з ним, гірник розповів

наступне. Вирішивши повернутися додому, вони пішли за своїми кіньми. У версті від села, на

гірських схилах, де я сьогодні побував, троє коргонських збіглих напали на його супутника, а троє

інших кинулися в погоню за ним. Він уник вірної смерті лише завдяки спритності коня.

Я вирішив за благо самому вийти назустріч тим людям і порадити їм утриматися від дурних дій

проти жителів села і проти мене. Один селянин, перед чиєю хатою вони зупинилися, аби їх

умилостивити, виніс повне цебро горілки.

Коли я підійшов, вони привіталися, назвавши по імені, щоб показати, що добре мене знають. Я

перестерігав і просив їх від імені всього села не чинити ніякого насильства ні над жителями, ні

наді мною, щоб не нести за це строгого покарання. Вони заприсяглися, що мені як лікарю, котрий

потрібний людям, не варто їх боятися. Потім вони випили за моє здоров’я піднесеної їм горілки і

запросили випити з ними мене.

Моя відмова нічим би мені не допомогла і, нарешті, я, сподіваючись полегшити долю жителів

села, своєю згодою піддобрив розбійників. Проте помилився. Добром чи силоміць вони брали все,

що здавалося потрібним, особливо рушниці, порох, гроші і т.п.

Мій хазяїн, найбагатший селянин, на якого, здавалося, понад усе замірялися, позбавився 50 рублів

і багатьох речей.

Лемент розбійників, постійна стрілянина з пістолетів, їхній войовничий вигляд, а найбільше –

пияцтво, все це являло собою досить моторошну