«Зберігати вічно»

Під вечір в’їхали до Найденбурга. У місті було світло від пожеж: горіли цілі квартали.

…Підпалювали наші.

…На одній з бічних вулиць, під візерунковою огорожею палісадника лежав труп старої жінки: розірване плаття, між худими ногами – звичайний міський телефон. Трубку намагалися

застромити в промежину. … Один запопадливо пояснив, що ця німкеня – шпигунка, її застукали

біля телефону, ну й не стали довго чикатися.

НІМЦІ ВПІЗНАВАЛИ ЙОГО НА ВУЛИЦЯХ, з розвідки В. Корнілова «Бурхливе і

парадоксальне життя Льва Копелєва»

У Німеччині його впізнавали на вулицях. Варто було з’явитися на якомусь збіговиську, скажімо, на щорічної Франкфуртському книжковому ярмарку, як негайно, начебто з-під землі, виростали

телевізійні камери й не відпускали його до самого вечора.

Для нього – з його ж подачі – створили Вуппертальський проект (велику, розраховану на довгі

роки програму, присвячену багатовіковим російсько-німецьким зв’язкам). Він став професором-

дослідником, йому надали групу співробітників, яких він жартівливо назвав «бандою чотирьох».

Німецькі університети наввипередки запрошували його читати лекції. Книги його

розкуповувалися. Словом, у Німеччині в нього була справжня слава.

ШЛЯХ ОСОБИСТОЇ ВОЛІ, зі спогадів Г. Чистякова

Л. Копелєв не просто людина з комсомольським минулим. Він навіть у таборі … довгий час

залишався цілком радянською людиною, а на початку ще й полум’яним шанувальником Сталіна.

За дев’ять із половиною років ГУЛАГА він так і не зумів зрозуміти (і це теж його власне

визнання!), що справа не в Сталінові, а в системі, і продовжував завзято вірити в «непорушну

справедливість основних положень марксизму-ленінізму». Сталіна вважав хоча й твердим

політиком, проте видатним державним діячем; не хотів порівнювати з Гітлером і Муссоліні.

Потім, за Хрущова, перечитуючи стенограми партз’їздів й іншу партійну літературу, переконався

в хибності колишніх уявлень про вождя, хоча «все ж вірив у праведність Леніна й найнауковішим

засобом пізнання історії вважав той критичний метод, що його розробляли Маркс, Енгельс» і т.д.

Комуніст у минулому, він не став антикомуністом, він обрав інший шлях, який, напевно, можна

назвати шляхом особистої волі. Не механічна заміна однієї ідеології іншою, а щось зовсім інше –

система, що виключає будь-який тоталітаризм, навіть якщо він набирає найнесподіваніших форм.

ЕМІГРАЦІЯ БУЛА ПРИМУСОВОЮ, з статті-реквієму А. Приставкіна «Помер Лев Копелєв»

Я знав, як важко приймалося це рішення: поїхати назавжди. Я був у них вдома напередодні

від’їзду, допомагав розбирати старі фотографії, і я міг відчути, якою кров’ю їм це давалося. Рвати

по живому з Росією, з її культурою, із друзями. У день прощання в маленьку квартирку на вулиці

Червоноармійській прийшли багато хто, хто любив і роками відвідував цей дім...

Сотні, без перебільшення, пройшли в день від’їзду Копелєвих через скромненьку вітальню, і, попрощавшись, поступалися місцем іншим, що очікували у вузькому коридорчику... Друзі, колеги, рідня, сусіди й просто симпатичні люди. Для всіх знайдені якісь підбадьорливі слова, гарячий

традиційно чай і широка посмішка в бороду. Так що могло здатися, що це не вони, а всі інші їхали, а Копелєви мали їх підтримати.

ПАСЛИ «ХВОСТИ», з інтерв’ю В. Фаліна А. Кобякову

– У листопаді 1980 року письменник-дисидент Лев Копелєв виїхав до ФРН. У його поштову

скриньку, минаючи пошту, вкинули необхідні для виїзду документи. Наскільки мені відомо, це було зроблено з вашої ініціативи.

– Я завжди ставився з розумінням до права людей на свободу пересування. І, працюючи послом, домагався того, що люди (якщо вони, звичайно, не «значаться в списках») уже на другий-третій

день отримували візу. До речі, до 1930 року СРСР був найвільнішою в цьому сенсі країною. Це в

роки сталінської контрреволюції запровадили багатосторінкові анкети, рекомендації...

Я був у дружніх стосунках з Генріхом Бьоллем, той написав листв із запрошенням для Копелєва, а

я через своїх людей зробив так, що листа вкинули до поштової скриньки Копелєва. Сам не міг –

«хвости» пасли.

НЕЗРУЧНА ДОПОТОПНА ЛЮДИНА, з вірша Є. Євтушенка, присвяченого Л. Копелєву

Человек седой, но шумный,

очень добрый, но неумный,

очень умный, молодой,

с громогласными речами,

с черносливными очами

и библейской бородой.

…………………………….

Он остался чистым-чистым

интернационалистом

и пугает чем-то всех

тенью мопровской загробной

неудобный, бесподобный

допотопный человек...

ЗАКОРДОННА САМОТНІСТЬ, з вірша В. Корнілова «В готелі» присвяченого Л. Копелєву

Телефон молчит вроде жмурика:

Никому я не нужен тут.

Телефонная ж книга Цюриха

Весит что-нибудь целый пуд.

И ничуть не уступит Библии

С иллюстрациями Доре...

Ждал сумы и тюрьмы, и гибели,

А в удобной лежу норе.

……………………………………

Мерный стук до ушей доносится,

Не поймешь, по кому скорбя...

Зарубежное одиночество,

Что милей и страшней тебя?

ДВА СВЯЩЕННИКИ І ЗАТЯТИЙ АТЕЇСТ, бувальщина

Під час чергової важкої хвороби, коли, здавалося, Л. Копелєву вже не видертися, його по черзі

відвідали в лікарні патер і пастор. Кожний намагався звернути зашкарублого атеїста у свою віру, а

зашкарублий атеїст викручувався як міг, намагаючись ні того, ні іншого не скривдити; запевняв, що його вже обернув у свою віру попередній відвідувач.