БЛУМЕНФЕЛЬД Фелікс Михайлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Піаніст, композитор, диригент, педагог.

З інтелігентської родини. Батько, Блуменфельд М., – учитель музики і французької мови

реального училища; старший брат, Блуменфельд Станіс., – піаніст, педагог; молодший, Сігізм., –

композитор, співак, піаніст, педагог; донька, Блуменфельд Н., – художник.

Народився 7 (19) квітня 1863 р. в с. Ковалівці Єлизаветградського повіту Херсонської губернії

Російської імперії (нині –Устинівський район Кіровоградської області України).

Помер 21січня 1931 р. в м. Москві СРСР нині – столиця РФ). Похований в колумбарії №1

Московського крематорію.

Закінчив Петербурзьку консерваторію (1881-1885).

Був викладачем Петербурзької (1885-1905; 1911-1918), диригентом петербурзького Маріїнського

театру (1905-1911), Київської (1920-1922), Московської (1922-1931) консерваторій, директором

київського музично-драматичного інституту ім. М. В. Лисенка (1918-1920).

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1927).

Лауреат Бєляєвської премії (1898).

Перший виконавець низки творів О. К. Глазунова, А. К. Лядова, М. О. Балакірєва, П. І.

Чайковського; диригував першим виконання в Росії Третьої симфонії О. М. Скрябіна (1906).

Керував прем’єрами опер «Сервілія» та «Оповідь про невидимий град Кітеж» М. А. Римського-

Корсакова.

Виступав в «Російських симфонічних концертах» в Петербурзі.

Брав участь в «Історичних російських концертах» (1907), «Російських сезонах» (1908) С. Дягілєва

в Парижі.

Автор симфонії «Пам’яті дорогих покійних», Концертного алегро для фортепіано з оркестром,

сюїти «Весна для голосу з оркестром», мазурки (А-dur, op. 10), симфонії (C-moll, op. 39),

смичкового квартету (F-dur, ор. 26), ноктюрнів, польських сюїт, ліричних сюїт, балад у вигляді

варіацій.

Особливе місце посідають фортепіанні твори (всього близько 100) і романси (близько 50).

Що стосується особистого життя, то його син, Блуменфельд (Анастасьєв) Віктор, був

репресований і загинув у засланні (1939).

У м. Москва (РФ) вийшла книга М. Анастасьєвої «Століття кохання і туги», присвячна нашому

землякові (2002).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – П. Чайковський, Ф. Шаляпін, А. Рубінштейн, М.

Мусоргський, М. Римський-Корсаков, О. Бородін, Ф. Штейн, М. Беляєв, В. Горовіц, Д. Леонова, М. Корякін, С. Барер, С. Рахманінов, Г. Нейгауз, С. Дягілєв, М. Грінберг, О. Гаук та ін.

***

ПОЗА АЛГОРИТМОМ

, з творчого кредо Ф. Блуменфельда

Виконавська майстерність не є дійство, яке строго алгоритмізується.

ТВОРЕЦЬ, зі спогадів В. Горовіца

Мій професор був правою рукою Антона Рубінштейна. Блуменфельд хоч і не міг багато показати

(страждав паралічем правої руки – авт.), він був саме тим педагогом, якого я потребував. Він був

творцем.

ПІСЕННО-ПРОСТО-ВИРАЗНО, зі спогадів Б. Асафьєва

Уміння вокалізувати інструментальні інтонації була у Блуменфельда, можливо, пов’язані з

надчутливим мистецтвом акомпаніатора. Пам’ятаю, коли Шаляпін якось заспівав у Стасова

шуманівсько-гейнівський вірш: «Ви злі, злі пісні» – і заспівав геніально, була мить загального

трепету і захоплення, але зараз же все стихло, бо Блуменфельд так пісенно-просто-виразно

продовжував «висловлене», граючи знамениту постлюдію, що вся увага тут же перемкнулася на

завершальний спів рояля.

НЕВГАМОВНИЙ ТЕМПЕРАМЕНТ, зі спогадів Г. Нейгауза-старшого

Гарний, стрункий, привабливий, невгамовний темперамент, азартність натури... Ми всі

обожнювали його і не обожнювати його було не можна.

...Потім ми всі разом попросили грати Прокоф’єва. Він охоче підійшов до рояля, поставив на

пюпітр ноти – це були щойно написані «Сарказми» в рукописі. Потім ми кільцем оточили

Прокоф’єва.

Якраз за його спиною опинився Фелікс Михайлович Блуменфельд і, піднявши на ніс пенсне, став

через голову Прокоф’єва дивитися в рукопис. Сергій Сергійович хотів уже почати грати, але

раптом обернувся до Блуменфельда і сказав: «Феліксе Михайловичу! Ви краще осторонь станьте, я боюся – Ви мене раптом кулаком по голові ударите».

Всі засміялися, Фелікс Михайлович махнув рукою, проте все ж трохи відступився.

ЯК ФЕЛІКС АКОМПАНУВАВ, зі спогадів В. Стасова

Але ось що було вінцем всього, він (Шаляпін Ф. – авт.) заспівав всю «Сцену в корчмі», тобто весь

другий акт «Бориса Годунова». Він співав тут і корчмарку, і Самозванця, і Варлама (Мисаїла –

Фелікс!)... це були великі чудеса мистецтва, таланту і мистецтва!

...А як Фелікс акомпанував!! Рідко я бачив і чув його таким!

ДІТИ ЙОГО ЛЮБИЛИ, зі спогадів С. Медведєвої-Петросян

Пам’ятаю його струнким, гарним і життєрадісним хлопцем, в чесучевому костюмі і пробковому

шоломі, котрий надзвичайно йому йшов. Ми, діти, дуже любили його. Як зараз бачу прекрасну

усмішку його маленького рота, коли він жартував і вовтузився з нами.

ТРІУМФ У ПАРИЖІ, з статті Н. Растопчиної «Фелікс Блуменфельд: «Видатний в усіх

відношеннях»

Проникливий Стасов, відразу оцінивши обдарованість хлопця, привів його до будинку

Олександри Миколаївни Молас (у дівоцтві Пургольд). Тут збиралося суцвіття музичного світу

Петербургу, панувала серйозна творча обстановка, і доброзичливість атмосфери поєднувалася з

неупередженою професійною критикою. Володарка дум музичної молоді, чудова співачка,

розумна, добра Олександра Миколаївна брала активну участь в справах «Могутньої купки» і була

особливо близька з Мусоргським. На музичних вечорах знаменитої співдружності вона, під

акомпанемент автора, а згодом Блуменфельда, виконала вперше майже всі вокальні твори

Модеста Петровича.

Поява Фелікса не пройшла не помічено. Родич співачки, Олександр Петрович Молас розповідав, що після захоплених рекомендацій Стасова, Олександра Миколаївна тут же вчинила хлопцю

іспит, запропонувавши