жінка-філософ Гіпатія, яка

гине в боротьбі за свободу думки; у двох інших зображені Галілей і медик Везалій, що

викрадали трупи для наукових досліджень.

Вірші Марії Конопницької витримали декілька видань; останні: «Poezye. Serya pierwsza»;

«Poezye. Serya druga»; «Poezye. Serya trzecia». Крім того, є збірка її вибраних віршів:

«Wybor poezyi».

Вірші К. стали перекладатися на російську мову.

Кращі переклади належать М. Гербановському і А. Колтоновському.

НЕСМАК САМОРОДКА, з оцінки діяльності А. Колтоновського К. Чуковським

Це був перекладач-самородок, який демонстрував неабияку винахідливість і гнучкість

мови, велику завзятість версифікатора. Проте йому не вистачало словесної культури, і

тому він перекладав усліпу, на ура, наздогад.

Успіх він деколи мав чималий, але тут же поряд, особливо в першому виданні, виявилися

страшні провали в несмак. По суті, він стояв на роздоріжжі між двома системами

перекладацького мистецтва, і те, що в його перекладах є зародки, передчуття, проблиски

нової системи, свідчить про його неабияке літературне чуття.

СВІДОМЕ СПОТВОРЕННЯ ШЕВЧЕНКА, з дослідження К. Чуковського «Російські

«кобзарі»: на шляхах до сучасного стилю»

У знаменитій сатирі «Сон» Шевченко говорить про царських солдатів, приречених на

двадцятип’ятирічну каторгу, що вони «Кайданами окуті», тобто закуті в кайдани: Нагодованi, обутi

I кайданами окутi.

Тим часом в перекладі Федора Сологуба читаємо:

Все накормлены, обуты,

Платья узки, словно путы...

Яке вбрання? До чого тут вбрання? Шевченко говорить не про вбрання, а про кайдани, про каторжне рабство солдатів, і зробити з цих кайданів тісні мундири і штани можна

лише за повної байдужості до пафосу поезії Шевченка.

Обурений беззаконням навколишнього життя, Шевченко вигукує в тому ж «Сні»: Бо немає

Бога на небi...

Слова недвозначні, і означають вони: «На небі немає бога». Перекладач же передає цей

безбожний вигук так:

Потому что

Бог нам не ограда.

Виходить, що бог все-таки є в небесах, але не бажає захистити нас від лих.

Інший перекладач, Іван Білоусов, передаючи той ж самий вигук «немає бога», ще далі

відхиляється від оригіналу:

Вот и вся вам

От бога награда!

Тобто знову-таки: бог існує, однак не бажає ощасливити нас своїм милосердям.

...Найвражаючіше те, що широкі читацькі маси Росії вгадували геніальність Шевченка

навіть крізь погані переклади, навіть не дивлячись на цензурні проломи. Вони так жадібно

хотіли дізнатися, вивчити його творчість, в якій відчували стільки рідного, що вимагали і

вимагають все нових видань його «Кобзаря» в перекладі російською.

Починаючи з 1860 року «Кобзар», виданий Миколою Гербелем, витримав чотири видання.

«Кобзар», перекладений Іваном Білоусовим і частково складений ним з чужих перекладів, витримав починаючи з 1887 року не менші восьми видань. У проміжках між цими двома

«Кобзарями» вийшли три збірки віршів Шевченка в російських перекладах Чмирьова, Дрємцова і Лєпко.

У 1911 році до п’ятдесятиріччя з дня смерті Шевченка в Петербурзі з’явився «Кобзар» в

перекладах Славінського і Колтоновського, співчутливо зустрінутий російською

критикою як найповніший зі всіх «Кобзарів». Тоді ж вийшли «Пісні Тараса Шевченка» під

редакцією В. Вересаєва і через декілька років два «маленькі Кобзарі», видані, – один в

Москві, інший в Києві тощо.

Пізніше, вже за радянських часів, вийшли ще два «Кобзарі»: «Кобзар» Колтоновського

1933 року і «Кобзар» Сологуба в 1934 і 1935 роках.

Сама кількість перекладених «Кобзарів» свідчить, яким дорогим був Шевченко

російським читацьким масам. Вся романтична любов російських людей до України, до її

величної історії, до її співучого, єдиного в світі пейзажу – любов, яка ще з часу Пушкіна

стала в російській літературі традицією, передалася в цьому сторічному тяжінні

російських читачів до Тараса Шевченка, в цій вимозі нових і нових перекладів його

«Кобзаря».

Що сказати про ці переклади?

...Перекладач Андрій Колтоновський, який надрукував перші свої переклади спільно з

перекладами Славінського в «Кобзарі» одинадцятого року, вже за радянських часів

переклав «Сон» і «Кавказ» та інші вірші Шевченка.

...Але невисока віршова культура все ж таки позначається у нього на кожному кроці. У

Дерлітівидаві в «Шкільній бібліотеці» надруковані кращі його переклади, і там серед них

є шедевр Шевченка «Мов за подушне, оступили». Шевченко говорить в цьому короткому

нарисі, що спогадами про минулі події він рятується від осінньої туги, що для того він і

пише про них –

щоб та печаль

Не перлася, як той москаль,

В самотню душу.

Колтоновський дає такий переклад цих рядків:

Чтобы яд (!)

Тоски осенней, как солдат,

Не лез в святыню (?) одинокой

Моей души...

Виходить, що Шевченко одночасно в двох суміжних рядках називає свою тугу і

«солдатом» і «отрутою» і примушує цю дивовижну отруту лізти як солдат в якусь

«святиню душі». Ці позбавлені смаку пристрасті до недоладних метафор, до кольористих

закарлюк, на зразок «святині самотньої душі» і «отрути осінньої туги», псують кращі

переклади Андрія Колтоновського. Інші його відсебеньки мають до того ж абсолютно

неприпустимий характер.

Коли б не ці часті провали в несмак і ці (досить рідкісні) порушення семантики оригіналу, праця талановитого майстра зіграла б ще більшу роль в наближенні поезії Шевченком до

російських читачів. Шкода, що редактором перекладів Андрія Колтоновського була така

безнадійно моветонна людина, як Славянський.