стрілочників»

Коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС для розслідування обставин справи створили дві

комісії: одну – від Політбюро СРСР під керівництвом Єгора Лігачова і другу, партійно-урядову, –

від України. Обидві вони були зацікавлені в тому, аби винним виявився А. П. Олександров: українці, щоб відвести удар від себе, а Лігачов – тому що підтримував Легасова в його прагненні

стати президентом Академії наук.

Проте, не зважаючи на всі старання обох комісій, не зважаючи на те, що Легасов сам поїхав до

Чорнобиля в пошуках компромату, висновки комісій були однозначні: ні Мінсередмаш, ні його

керівник Є. П. Славський, ні А. П. Олександров винними визнані НЕ БУЛИ. Допомогли їм, зокрема, ті папери, які були представлені архівним інститутом (всі співробітники одержали потім

премію міністерства за зразкове зберігання документації).

ВІДЧУТТЯ НОВОГО, зі спогадів М. Чорноплекова

У середині травня 1961 р. в кабінеті Б. Самойлова, відомого фахівця в області фізики низьких

температур, пролунав телефонний дзвінок. Анатолій Петрович (Олександров – авт.) після вітань

сказав, що його дуже зацікавила можливість відтворення результатів роботи, опублікованої в

останньому номері журналу «Physical Review», з отримання надпровідних дротів на основі

інтерметалевого з’єднання Nb3Sn і просив візаві прийти до нього для обговорення цього питання.

...Зустріч стала стартом робіт з прикладної сильноточної надпровідності не лише в

Курчатовському інституті, а й в країні.

Наведений епізод – одна з численних можливих ілюстрацій дивно розвиненого у АП відчуття

нового, його уміння оцінювати перспективність нового і можливого практичного його

використання. Абсолютно очевидно, що, даючи доручення про початок робіт, він керувався не

лише природним для нього, як для фізика і інженера, інтересом до проблеми практичного

використання надпровідності, ...а й ясним розумінням все зростаючих потреб атомної науки і

техніки в пристроях з сильними магнітними полями, що генеруються найбільш економічним

чином.

ПРИРОДНА ШЛЯХЕТНІСТЬ, зі спогадів Л. Рябєва

Він умів створити атмосферу доброзичливості і творчості, підтримував таланти, здатний був

залучити людей до нової справи.

Він був цікавою людиною, невичерпною на вигадки. Так і бачиш посмішку А. П., іскристі від

внутрішньої радості очі. Він був простий у спілкуванні, причому його простота була природною, виходила з внутрішньої культури, яка проявлялася в шанобливому ставленні до людей.

ХТО НАСПРАВДІ БУВ ПОЛОНЕНИМ, зі спогадів Ж. Алфьорова

Якось, сидячи у Анатолія Петровича вдома, я розповів йому про зустрічі з відомим німецьким

фізиком М. Рілем і дізнався, що будинок, в якому мешкав мій нинішній співрозмовник, якраз і був

подарований свого часу Миколі Васильовичеві (так називали Рільке), і Анатолій Петрович добре

його знав. Я запитав:

– Чи був професор Ріль полоненим чи приїхав до СРСР добровільно?

Анатолій Петрович поволі вимовив:

– Звичайно, він був полоненим.

Подумав і неголосно додав:

– Але він був вільним, а ми – полоненими.

...Вже у середині 80-х, коли в нашому житті почали пишним кольором розцвітати астрологи, екстрасенси і парапсихологи, а окремі академіки серйозно стали пропагувати Джуну Давіташвілі, її ауру і подібну ахінею, член-кореспондент Академії Михайло Володимирович Волькенштейн

виступив на загальних зборах, цілком справедливо вимагаючи активізації боротьби учених з

лженаукою. Анатолій Петрович з цього приводу сказав:

– Я повністю з вами згоден, Михайле Володимировичу. Я згадую, як в 1916 році мої сестри

захоплювалися спіритизмом. У смутний час завжди виникають такі захоплення. Мій батько, звертаючись до них, сказав: «Я ще можу повірити, що ви можете викликати дух Льва Толстого чи

Антона Чехова, але щоб вони з вами, дурепами, по дві години розмовляли, я в це ніколи не

повірю».

СМЕРТЕЛЬНА ДИЛЕМА, зі спогадів Е. Каляєвої

Питання нерідко стояло так: «Або Зірка Героя – або розстріл, або орден Леніна – або термін в 25

років».

ГОРІЛКУ «ЗАЇДАЛИ»... КОМПОТОМ, зі спогадів Ф. Петрової «Академік Анатолій Петрович

Олександров»

Дещо у Олександрових було незвичним, дивним. Перш за все, вражала скромність побуту. Меблів

в будинку майже не було. На другому поверсі, де жила сім’я Пітера (прізвисько Олександрова А. –

авт.), не було жодного ліжка – лише матраци, які стояли на саморобних колодах чи на стовпчиках

з цегли. Лише у кімнаті Анатолія Петровича і його дружини на першому поверсі стояли

найпримітивніші і найдешевші меблі. Мисливці, риболови і мандрівники за вдачею і способом

життя, вони легко ставилися до побуту.

Не зважаючи на майже повну відсутність меблів, а частково, можливо, саме тому, будинок мав

свою неповторну зовнішність і милу чарівність. Багато що було зроблено руками самих

мешканців: починаючи з Маріани Олександрівни і Анатолія Петровича, всі домочадці були на

диво «рукаті». Стіни в квартирі і керамічні «вази» (викинута у Фізтеху тара з-під якихось

реактивів) були розписані самою господинею. Абажур над великим столом у вітальні – теж

саморобний.

А ось поїсти і випити в будинку любили і знали в цьому сенс: не лише жінки, а й Анатолій

Петрович міг за нагоди приготувати справжній український борщ, а Олег наквасити бодню

капусти.

Якось я зазирнула без дзвінка і застала господаря з двома, мабуть, несподіваними гостями, яких

він відрекомендував мені. Це були капітани підводних човнів. У будинку на той момент більше

нікого не було. На столі стояли початі пляшки горілки і дві трилітрові банки домашнього компоту.

На мою пропозицію щось приготувати, Анатолій Петрович сказав, що вони вже закінчують.

А яка я була здивована, коли дізналася, що Анатолій Петрович за свою роботу як президент АН

СРСР грошей не одержує, що сім’я не користується розподільником.