ЗОРГЕНФРЕЙ Вільгельм Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Поет, перекладач. Псевдоніми – ZZ, Гільом ZZ.

З лікарської родини. Батько, Зоргенфрей О., – військовий медик.

Народився 30 серпня (11 вересня) 1882 р. в м. Акермані Бессарабської губернії Російської імперії

(нині – м. Білгород-Дністровський Одеської області України).

Розстріляний в застінках НКВД 21 вересня 1938 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-

Петербург РФ).

Закінчив Псковську гімназію (1900), навчався на фізико-математичному факультеті

Петербурзького університету (1900-1901), закінчив Петербурзький технологічний інститут (1901-1908).

Працював викладачем Торгової школи ім. імператора Миколи II (1908-1909), чиновником

Міністерства торгівлі і промисловості (1909-1917), інженером-технологом низки підприємств

(1918-1937).

Друкувався в газетах «Наше життя», «Тиждень», журналах «Глядач», «Прометей», «Маски»,

«Питання життя», «Молот», «Російська думка», «Золоте руно», «Нотатки мрійників», «Перевал».

Як літератор дебютував в газеті «Наше життя» сатиричним віршем «Пробудження потоку» (1904).

Потім настала черга віршів, серед яких найвідоміші «Вечірня пісня» (1905), «Тужливий прибій і

безсилі думки коротші» (1916), «Земля» (1918), статей «Блок» (1922), «О. О. Блок. По пам’яті за 15

років, 1906-1921» (1922).

Наш земляк – автор книги «Страсна субота» (1922).

Перекладав з німецької І. Гёте, І. Гердера, Г. Клейста, Ф. Грільпарцера, К. Хеббеля, Г. Гейне, Б.

Брехта.

Творчість З. пов’язана з поезією символізму, хоча він ніколи не прилучався до естетичних та

ідеологічних декларацій його апологетів.

О. Блок присвятив нашому землякові вірш «Кроки Комнадора» (1916).

Серед друзів та близьких знайомих З. – О. Блок, Л. Щерба, К. Чуковський, Б. Лівшиць, Є. Іванов, А. Кублицька-Піоттух, Б. Бюрно, В. Пяст (Пестовський) та ін.

***

ЧІТКИХ ПЕРЕКОНАНЬ НЕ МАЮ,

з політичного кредо В. Зоргенфрея

Мені важко якимось терміном визначити свої політичні переконання, оскільки строго виробленої

чіткої політичної платформи у мене немає.

ГРУДЕНЬ, вірш В. Зоргенфрея «Вийти опівночі»

Выйди в полночь. Площадь белая

Стелет саван у реки.

Гулко ночь обледенелая

Застучит в твои виски.

Месяц, облаком завешенный,

Глянет в дымное кольцо,

И, волнуясь, ветер взбешенный

Бросит снег тебе в лицо.

Стань, окованная холодом,

Там, где вскинут черный мост

Стихнет ветер. Пыльным золотом

Загорятся пятна звезд.

Над перилами чугунными

Перегнись и посмотри:

Вдоль реки цепями лунными

Зыбко пляшут фонари.

Свищет снег по дальним линиям,

Стынет, шепчется вода,

И, окутанные инеем,

Гулко плачут провода.

Что ты ждешь? Свистками грубыми

Утро рвет волшебный бред.

Там, над каменными трубами,

Встал мигающий рассвет.

Переулками разрытыми

Ночь из города ползет.

И кровавыми гранитами

Расцветает небосвод.

Хмуро камни просыпаются,

Стынет сердце… Отдохни.

За рекою зажигаются

Безнадежные огни.

В зеркала свинцово-синие

Слепо смотрится заря –

Это встал в короне инея

Белый призрак Декабря.

НЕОЧІКУВАНО, вірш В. Зоргенфрея «Приходить, як колись»

Приходит, как прежде, нежданно —

Будить от тяжелого сна,

И новая радость желанна,

И новая боль не больна.

Но платья темнее надеты

И тени длинней от ресниц,

И в пристальном взоре просветы

Лиловых, закатных зарниц.

Коснется рукою жемчужной,

Фиалками глаз ворожит –

И маятник никнет, ненужный,

И время, жестокое, спит.

Молчания я не нарушу,

Тебе отдаю я во власть

Мою воспаленную душу,

Мою неизбытную страсть.

Дышать твоим ровным дыханьем,

И верить твоей тишине,

И знать, что последним прощаньем,

Придешь ты проститься ко мне.

В тот час, когда ужас безликий

Расширит пустые зрачки,

Взовьешься из черной, из дикой,

Из дикой и черной тоски.

Возникнешь в дыму песнопений,

Зажжешься надгробной свечой,

И станешь у смертных ступеней —

Стеречь мой последний покой.

ХОЛОДНО І ПОРОЖНЬО, з вірша о, Блока «Кроки Командора», присвяченого В. Зоргенфрею

Тяжкий, плотный занавес у входа,

За ночным окном - туман.

Что теперь твоя постылая свобода,

Страх познавший Дон-Жуан?

Холодно и пусто в пышной спальне,

Слуги спят, и ночь глуха.

Из страны блаженной, незнакомой, дальней

Слышно пенье петуха.

...................................................................

Пролетает, брызнув в ночь огнями,

Черный, тихий, как сова, мотор,

Тихими, тяжелыми шагами

В дом вступает Командор...

Настежь дверь. Из непомерной стужи,

Словно хриплый бой ночных часов -

Бой часов: "Ты звал меня на ужин.

Я пришел. А ты готов?.."

На вопрос жестокий нет ответа,

Нет ответа - тишина.

В пышной спальне страшно в час рассвета,

Слуги спят, и ночь бледна.

БЕЗ КОПІЙКИ ЩЕРБАТОЇ, з вірша І. Гете «Вільгельм Мейстер» у перекладі В. Зоргенфрея

Я без гроша, а вы барон,

У вас отличья, титул, честь,

Недаром вас приблизил трон

И вам земель своих не счесть.

Наследный замок ваш – краса,

Кругом него поля, леса.

Я без гроша, но мне, барон,

Подчас завидуете вы:

Ведь я природой одарен

Так щедро, с ног до головы,

Я духом светел, хоть и наг;

Я беден, да – но не бедняк.

Так вот, любезнейший барон,

Не будем оба горевать:

Ваш род судьбою вознесен,

А для меня природа мать.

Вражда и зависть –