Спартанскою душой пленяя нас,
Воспитанный суровою Минервой,
Пускай опять Вольховский сядет первый!
ЗА СПРАВУ, МОВ ЗА ВПРАВУ, з книги Н. Ейдельмана «Твоє XVIII століття/Чудова наша
спілка»
«Священна артіль» – так називалася організація, куди вступив Пущин. Назвою сказано багато
чого: священна справа, священна клятва, піднесений погляд на речі: всьому цьому вже немало
навчилися в оточенні ліцеїста, в «артілі ліцеїста» – тепер, проте, вже не жарти, вже не дитинство...
Пройде дев’ять років, і слідчі влаштують очну ставку двох арештованих декабристів – Пущина і
Бурцева, проте Пущин рішуче відмовиться пригадати, хто ж його прийняв до таємної спілки. І
звичайно ж, «забуде» імена прийнятих разом з ним – наприклад, Вольховського.
Подібно до стародавнього спартанця чи римлянина, перший учень (Вольховський В. – авт.) постійно прагнув до досконалості. Товариші кепкували над його відмінними оцінками, але робили
це любовно, добродушно... Він прийшов до Ліцею слабосильним, тому багато займався
гімнастикою і зазвичай, виконуючи усні завдання, носив на плечах два важкі словники.
У нього погана дикція, і, подібно до Демосфена, він тренується, набравши в рот каменів...
Вольховський не написав спогадів і був «стриманий в розмовах». Можемо лише здогадуватися,
що, почувши про «зло існуючого порядку і можливості зміни», він так же твердо готовий був
узятися за добру справу, як за важку вправу...
І ШВЕЦЬ, І ЖНЕЦЬ, з розвідки В. Тарабріна «Декабрист в Прикаспії»
Восени 1820 року Вольховський взяв участь в дипломатичній місії до Бухари. Шлях її проходив
через казахські степи, і головною метою було «встановлення дружніх зв’язків і розповсюдження
торгівлі». За результатами експедиції В. Вольховський склав огляд наших степів, маршрути
шляхів, загальну, генеральну карту, дороги і визначив місця для майбутніх укріплень.
Проте цією місією не вичерпується знайомство поручика В. Вольховського з казахським краєм.
Опісля півтора роки він у складі експедиції Ф. Ф. Берга знов здійснив досить далекий похід в глиб
казахських степів. Достовірно відомо, що в цей період він дуже близько зійшовся з Г. С.
Кареліним майбутнім дослідником Середньої Азії і Казахстану, прадідом поета А. Блока, з яким
склав карту «Огляд степу киргизкайсаків Меншої орди». Дружба Кареліна з Вольховським
продовжувалася і опісля описуваних подій.
І, нарешті, в грудні 1825 року, незадовго до повстання на Сенатській площі, Володимир
Вольховський, вже в званні капітана, здійснює свій третій і останній похід до казахських степів. У
Азіатського департаменту давно виник намір відправити чергову експедицію на перешийок між
Каспійським і Аральським морями з метою провести астрономічні визначення координат низки
пунктів на їх берегах, а заразом і барометричне нівелювання, яке з’ясувало б різницю в рівнях
водойм.
До складу експедиції увійшло багато військових і вчених. Квартирмейстером призначили капітана
Володимира Вольховського. «Йому ж ввіряються і всі вчені частини», – наголошується в наказі Ф.
Берга від 14 грудня 1825 року.
15 листопада 1825 року експедиція вийшла з фортеці ...і 5 березня 1826 року повернулася...
Результати її відразу ж одержали високу оцінку з боку сучасників. За офіційним відгуком
Азіатського департаменту діяльність експедиції увінчалася блискучим успіхом. Її учасників
відзначили черговими званнями, чинами і орденами. Обійденим нагородою був лише капітан В. Д.
Вольховський ...під конвоєм відправлений на допит з Оренбурга до Петербургу.
ЗРОЗУМІВ І ОЦІНИВ, зі спогадів І. Пущина
Ще в мундирі ліцеїста я був частим гостем артілі, яку тоді складали Муравйови (Олександр і
Михайло), Бурцев, Павло Колошин і Семенов. ...Постійні наші бесіди про предмети суспільні, про
зло існуючого у нас порядку речей і про можливість зміни, бажаної багатьма таємно, незвичайно
зближували мене з цим розмірковуючим гуртком; я здружився з ним, майже жив в ньому. Бурцев, з яким я більше спілкувався, – знайшов, що за думками і переконаннями моїми, ...я готовий для
справи.
На цій підставі він до товариства мене і Вольховського, який, поступивши в гвардійський
генеральний штаб, став його товаришем по службі. Бурцев негайно розпізнав його, зрозумів і
оцінив.
ХТОСЬ СПОВІСТИВ ВОЛЬХОВСЬКОГО, з розвідки А. Золотухіна «Таємниця поїздки
Пушкіна «на сарану»
У архівах мені вдалося віднайти послужні списки П. Л. Яковлєва, в одному з них знайшлася
відповідь на запитання «Чи не був у відпустках і якщо був, то коли саме, впродовж якого часу і
коли повернувся: «1824 травня з 16 на 29 днів з’явився 16-го червня». Десяти діб цілком
достатньо, щоб доїхати від Петербургу з Одеси і, тим паче, щоб 26 травня зустрітися з Пушкіним
десь на поштовій станції в Єлизаветграді, Новомиргороді, могли вони зустрітися і в Кам’янці. Хто
ж був попутником Яковлєва?
Всі зібрані мною відомості говорять про те, що це був В. Д. Вольховський, перший з перших
ліцеїстів.
...Є докази тому, що побували вони разом з Пушкіним і в Одесі.
...У лютому 1824 року була вже досягнута угода про об’єднання Північного і Південного
товариств на загальній платформі «Російської Правди»... Хто сповістив Вольховського про це, Оболенський точно не пам’ятав. Що в точності дізнався Пушкін про таємні товариства все ще
залишається невідомим. Ясно одне, що в Кам’янці він міг дізнатися про це не лише від
Вольховського...
НЕ ЗРАДИВ, з статті М. Нечкіної «Священна артіль. Гурток Олександра Муравйова і Івана
Бурцева 1814-1817 рр.»
На слідстві Пущин вигороджував і свого товариша Вольховського, стверджуючи, що він в
товаристві нібито ніякої участі не брав. Дружба була обопільною: Вольховський на допиті
вимушений був згадати в числі своїх знайомих по товариству брата Пущина Михайла («кінної
артилерії Пущин»), але приховав ім’я товариша ліцеїста