ГОГОЛЬ Микола Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник.

З поміщицької родини.

Народився 20 березня (1 квітня) 1809 р. в м. Великих Сорочинцях Миргородського повіту

Полтавської губернії Російської імперії (нині – Миргородський район Полтавської області

України).

Помер 21 лютого (4 березня) 1852 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Похований в Свято-Даниловому монастирі. Камінь-голгофу, увінчану бронзовим хрестом,

прикрашали слова пророка Єремії: «Гірким моїм словом посміюся».

Пізніше прах перенесли на Новодівочий цвинтар (1931). Встановили і новий пам’ятник, на якому

викарбували: «Великому російському письменнику Миколі Васильовичу Гоголю від Радянського

уряду».

До 200-річчя з дня народження Г. первісний надгробок відновили (2009).

Навчався в Полтавському повітовому училищі (1918-1919), брав приватні уроки (1820-1821), закінчив ніжинську гімназію вищих наук (1821-1828),

Працював чиновником департаменту державного господарства та публічних приміщень

Міністерства внутрішніх справ (1829-1830), писцем, помічником столоначальника в департаменті

наділів (1830-1831), викладачем Патріотичного інституту (1831-1835), ад’юнкт-професором

Санкт-Петербурзького університету (1834-1835),

Друкувався в журналах «Сучасник», «Північний архів», «Москвитянин», «Син Вітчизни»,

«Вітчизняні нотатки», «Північні квіти».

Як літератор дебютував ідилією в картинах «Ганц Кюхельгартен» (написана в 1827 р.).

Потім настала черга повісті «Бісаврюк, або Вечір напередодні Івана Купала» (1830), «Глава з

історичного роману», «Вчитель. З малоросійської повісті: Жахливий кабан», «Жінка» (всі – 1831),

«Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1831-1832), «Арабески», «Миргород» (обидві – 1835),

«Ніс», «Ревізор», «Коляска» (усі – 1836), «Тарас Бульба» (1842).

Проте найбільше Г. прославили «Пригоди Чичикова, або Мертві душі» (т. 1, 1842).

Перше чотиритомне зібрання «Твори Миколи Гоголя» вийшло 1843 р.

Відомий публіцист, сучасник М. Гоголя, Ю. Самарін написав: «Так, ми можемо назвати себе

щасливими, що народилися сучасниками Гоголя. Такі люди народжуються не роками, а

сторіччями».

Безсмертні твори нашого земляка видрукувані 62 мовами світу загальними накладом понад 150

млн. примірників.

Г. протягом усього життя збирав український фольклор, вивчав історію своєї батьківщини, бо

бачив Україну виключно як «ковчег слов’янської народності».

Поза творчістю нашого земляка важко назвати таланистим. Невдалою виявилася його спроба

стати драматичним актором, не взяли Г. і на роботу в Київський університет, куди він бажав

потрапити. Він так і став власником своєї домівки: ніби Летючий голландець, міняв дах над

головою кожні три-чотири місяці. На єдину за життя пропозицію одружитися п. Вільєгорська

письменнику відмовила. За «Ревізора» та «Мертві душі» Г. звинуватили в наклепництві на Росію.

Його тричі спіткали напади тяжкої нервової хвороби (1840, 1845, 1852). А ще наш видатний

земляк – рекордсмен в знищенні власних творів: він спалив уже видану книгу «Ганц

Кюхельгартен» (1829), готову до друку драму з запорізької історії «За вибритий вус» (1840) та

двічі не автентичні рукописи другого тому «Мертвих душ» (1845 та 1852). На останній крок

письменника буцімто підштовхнув близький знайомий ржевський протоієрей Матвій.

За мотивами повісті «Ніс» композитор Д. Шостакович поставив оперу.

В США при Ілінойському університеті засновано Гоголівське товариство, яке видає «Гоголівський

бюлетень» (1985).

Ім’я письменника присвоєно Московським драматичному театрові, бульварові і вулиці, двом

бібліотекам, школі. Вулиці Гоголя існують чи не в кожному навіть маленькому містечку

колишнього СРСР.

До 200-річчя Г. національний банк України випустив пам’ятну срібну монету номіналом 5

гривень, у полтавському сквері розмістили персонажів його творів – Солохи, Носа, Тараса Бульби, Панни, Вакули, а у Москві відкрили меморіальний музей і наукову бібліотеку його імені (2009).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Пушкін, М. Лермонтов, В. Жуковський, О. Толстой, А.

Міцкевич, М. Прокопович, П. Плетньов, М. Некрасов, А. Дельвіг, П. Анненков, І. Гончаров, М.

Загоскін, В. Бєлінський, М. Погодін, Д. Григорович, В. Одоєвський, М. Щепкін, М. Максимович, С. Аксаков, М. Язиков, І. Тургенєв та ін.

***

УСЕРЕДИНІ ВСЕ РОЗШМАТОВАНО

, з життєвого кредо М. Гоголя

Усередині у мене все розшматовано.

СКІЛЬКИ Я ПЕРЕСТРАЖДАВ, з листа М. Гоголя М. Максимовичу від 9 листопада 1833 р.

Не гнівайтесь на мене, мій милий… земляче. Я вам іншого разу приготую, що ви хочете. Але не

зараз. Якби ви знали, які зі мною відбуваються перевороти... Боже, ....скільки перестраждав! Проте

віднині я сподіваюсь, що все заспокоїться, і я буду знову діяльний, рухливий. Тепер я взявся за

історію нашої єдиної, бідної України. Ніщо так мене не заспокоює, як історія. Мої думки

починають литися тихіше і стрункіше. Мені здається, що я напишу її, що я скажу багато такого, чого до мене ще ніхто не говорив.

МАКСИМОВИЧА ЛЮБЛЮ, з листа М. Гоголя О. Пушкіну від 23 грудня 1833 р.

Між іншим, мені написав Максимович, що він хоче залишити Московський університет і їхати до

Київського. Йому шкідливий клімат. Це добре.

Я його люблю. У нього в «Природній історії» є багато хорошого, принаймні, нічого схожого на

нісенітниці Надєждіна.

ПОМЕР, НЕНАЧЕ ЗАСНУВ, з листа Є. Вагнер М. Погодіну від 21 лютого 1852 р.

Микола Васильович помер, був все без пам’яті, трохи марив, мабуть, він не страждав, всю ніч був

тихий, лише дихав тяжко; до ранку дихання стало рідшим і рідшим, і він неначе заснув...

ПОГЛЯД НА УТВОРЕННЯ МАЛОРОСІЇ, з історичного нарису М. Гоголя

III. Південна Росія найдужче постраждала від татар. Випалені міста і степи, обгорілі ліси, древній

зруйнований Київ, безлюддя і пустка, – ось чим була ця нещаслива країна!