ГРЕКОВ Борис Дмитрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Історик.

З родини службовця. Батько, Греков Д., – начальник поштової контори.

Народився 9 (21) квітня 1882 р. в м. Миргороді Полтавської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Полтавської області України).

Помер 9 вересня 1953 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований у Москві на

Новодівочому цвинтарі.

Навчався в Холмській і Радомській класичних гімназіях (до 1901), на історико-філологічних

факультетах Варшавського (1901-1905) і Московського (1905-1907) університетів.

Працював учителем Петербурзького комерційного училища (1907-1910), викладачем Вищих

жіночих курсів (1910-1916), Пермського філіалу Петроградського університету (1916-1918),

Таврійського університету (1918-1920), Ленінградського університету (1920-1937), директором

Інституту історії академії наук СРСР (1937-1953).

Академік академії наук СРСР (1935).

Дійсний член академії архітектури СРСР (1939).

Почесний член академії наук Білоруської РСР (1947).

Дійсний член Польської АН (1946).

Дійсний член Болгарської академії наук та мистецтв (1949).

Почесний доктор Празького (Карлового) університету (1947).

Почесний доктор Будапештського університету (1948).

Тричі лауреат Державної премії СРСР (1943; 1948; 1952).

Спеціалізувався з проблем господарських і суспільних відносин в Київській Русі, в Галицькій і

Закарпатській Русі; середньовічної історії Русі.

Займався дослідженням і виданням документальних матеріалів слов’янської історії.

Друкувався в «Вістях Таврійського товариства історії, археології і етнографії».

Як вчений дебютував працею «Новгородський будинок святої Софії. Досвід вивчення організації і

внутрішніх відносин крупної церковної вотчини» (1914).

Потім настала черга наступних доробків: «Досвід вивчення організації і внутрішніх відносин

крупної церковної вотчини» (1914), «Феодальні відносини в Київській Русі» (1935), «Київська

Русь» (1939), «Боротьба Русі за створення своєї держави», «Культура Київської Русі» (обидві –

1944), «Селяни на Русі з давніх часів до середини XVII століття» (1946), «Виноробний статут про

суспільний і політичний устрій Винороба» (1948), «Золота орда і її падіння» (1950).

Г. – також автор досліджень «Далеке минуле Західної України», «Найдавніші долі слов’янства у

прикарпатських областях», «Повість временних літ» про похід Володимира на Корсунь», «Юріїв

день і заповітні роки», «Ломоносов – історик», «Походження кріпосного права в Росії», «Історичні

переконання Пушкіна».

Всього перу нашого земляка належить понад 200 наукових праць.

Г. брав активну участь в підготовці до видання історичних пам’ятників «Російська Правда»,

«Судебники XVI-XVII століть».

Що стосується особистого життя, то наш земляк рано втратив матір (1894); за царизму його

виключили з гімназії (1900), а більшовики – заарештували (1930).

Президія АН СРСР заснувала премію ім. Б. Д. Грекова.

Іменем земляка названо вулицю в м. Миргород; будинок в якому він мешкав, прикрашає

меморіальна дошка з написом «У цьому будинку народився видатний радянський історик-

академік Борис Дмитрович Греков (21.04.1882 – 9.09.1953)» (1967); в місцевому парку «Перемога»

височіє його пам’ятник (1982).

У Москві вийшла книга Н. Горської «Борис Дмитрович Греков» (1999).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Г. Вернадський, М. Волошин, А. Маркевич, Н. Горська, С.

Шереметєв, П. Смирнов, Д. Петрушевський, М. Ернст, С. Платонов, І. Гревс та ін.

***

ПРАВДА – В ГЛИБИНІ

, з наукового кредо Б. Грекова

Правдиве і глибоке відтворення минулого.

СПОКУСЛИВА ТЕМА, з листа Б. Грекова Д. Петрушевському в 1912 р.

Спокуслива тема (економічна історія Русі – авт.)! Розміри землеволодіння, карта, помісна система, адміністрація і процес втягування в своє володіння сусідів – збіднілих монастирів – у мене вже

готові. Найважливіший і відповідальніший відділ – власне господарство Софійського будинку –

належить розробити протягом цієї зими.

ЛЮБИВ ЖИТТЯ І ЛЮДЕЙ, зі спогадів М. Дружиніна

М’який і добрий за вдачею Борис Дмитрович за своїми обдаруваннями і схильністю був створений

для спокійної і зосередженої праці ученого. ...Він любив життя і людей, цінував зв’язки з

близькими друзями і знайомими і, що особливо виявлялося в його висловах і діях, щиро і гаряче

любив свою Батьківщину і її народ...

А ще ясно усвідомлював, що живе в епоху великого перелому, який вимагає від кожного активних

дій і покладає на учених визначені, іноді дуже непрості обов’язки.

ПОРИНУВ У ВЕЛИКИЙ НОВГОРОД, з щоденника С. Шереметєва

Вечеряли з Грековим, який весь поринув у Великий Новгород.

СЛОВ’ЯНСТВО – НЕ ГІРШИЙ ЗРАЗОК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ, з нарису О.

Єрмака «Академік з Миргородщини»

У 1921 році він повертається до Петрограду, де поряд із викладацькою роботою в університеті

вивчає соціально-економічні відносини російського села пізнього середньовіччя. Його наукові

праці 20-х-30-х років базуються на місцевому фундаменті археологічних досліджень. У довоєнні

роки вчений очолив сектор історії феодалізму Державної академії матеріальної культури в Москві.

...Саме тоді серед вітчизняних істориків розгорнулася жвава дискусія про характер суспільного і

громадського ладу стародавньої Русі. У 1932 році Б. Греков зробив свою відому доповідь на тему

«Рабство і феодалізм у Стародавній Русі», у якій, залучивши археологічний матеріал про

еволюцію форм знарядь у час раннього феодалізму, всупереч поглядам таких авторитетів

російської історіографії, як В. Ключевський, М. Рожков, П. Лященко, дійшов висновку, що можна

сміливо говорити про перемогу орного землеробства у наших далеких предків вже в ІХ-Х

століттях.

Значною заслугою Б. Грекова став доказ про те, що в Русі панували не рабовласницькі,