служби в Псковському Кадетському корпусі.
...Оскільки денні переходи робилися невеликі, а в’ючні віслюки йдуть не особливо швидким
алюром, то я мав можливість пройти майже всю дорогу пішки, тобто обернути її в суцільну
екскурсію.
СИМВОЛ ЩАСТЯ ІСНУЄ НАСПРАВДІ, з нарису О. Ковшаря «Синій птах»
...Оспіваний Метерлінком як символ щастя, в реальному світі він представлений досить великим
ліловим дроздом. Це, за влучним виразом відомого орнітолога М. Зарудного, «красива, жвава і
розумна істота», за розфарбуванням і розміром більше нагадує чорного дрозда, але при гарному
висвітленні в ній відчутно помітний яскравий лілово-синій колір пір’я.
Населяє цей птах гори Південної і Середньої Азії. В Казахстані живе тільки в Тянь-Шані, не
проникаючи на схід за межі Заілійського Алатау. Живе він берегами річок у середньому поясі гір, вибираючи тіснини, скелі і водоспади. Гнізда свої, масивні чашкоподібні спорудження з моху і
корінців, сині птахи влаштовують на виступах скель над водою, так що вони бувають добре видні, але недоступні.
Харчуються тваринною їжею, проте охоче поїдають і ягоди.
На зиму відлітають далі на південь.
Голос синього птаха дуже сильний: пронизливий сигнал тривоги чутно крізь ревіння і гуркіт будь-
якого водоспаду.
Пісня складається з окремих мелодійних посвистів різної тональності, за тембром кращі зразки
нагадують художній свисту людини.
КНИГА ЗАРУДНОГО – КРАЩЕ, ЩО НА СЬОГОДНІ Є, з розвідки Л. Зикової «Фауністичні
дослідження в кінці XIX – почату XX ст.»
Найважливішими роботами цього періоду варто визнати відоме зведення М. Зарудного «Птахи
Псковської губернії», яке побачила світ в 1910 р., і велику серію робіт В. Біанкі.
Книга М. Зарудного – це краще, що ми маємо по птахах Псковської області дотепер. Вона
узагальнює дані попередніх дослідників – К. Дерюгіна, Є. Ісполатова та ін. – і чудова тим, що в ній
можна знайти дуже багатий оригінальний матеріал з біології окремих видів птахів, що
зустрічаються на Північному Заході.
ВСІ МИ – ЧАСТИНА ЦІЛОГО, з дослідження С. Полозова «Фасціатус, яструбиний орел»
Гніздування цього виду в межах колишнього СРСР завжди залишалося під сумнівом. Існував
лише один безперечний факт: 1892 року чудовий орнітолог і дослідник Закаспійського краю
Микола Олексійович Зарудний знайшов у Центральному Копетдазі гніздо яструбиного орла.
Компетентність цього вченого ні в кого не викликає сумнівів, проте з давніх часів одиничність
опису неминуче породжувала скептицизм – чи продовжує фасциатус гніздитися тут зараз? Адже
сильно постраждали від впливу людини за сто років (моя розповідь торкається початку 80-х років) унікальні ліси Копетдагу, що радикально змінило всі природні співтовариства.
Отож, цей вид хвилював багатьох...
…Не дивно, що навіть коротка зустріч справила на мене найсильніше враження. Друга зустріч
його ще більш підсилила. Вона відбулася через тиждень в іншому місці, коли ми поверталися з
далекого маршруту разом з Стасом Вурнашевмм – уродженцем Каракали і моїм частим
супутником у польових пошуках. Рік за роком він працював зі мною і незмінно підігравав мені у
ролі провідника-аборигена, котрий традиційно супроводжує зніженого білого мандрівника...
У той день, спускаючись з Сайван-Нохурського плато, остаточно засмажившись на сонці після
далекого переходу і розспівуючи в усе горло на курній безлюдній дорозі «З піснею кроком,
кроком, під британським прапором...», ми вийшли до долини Сумбара в околицях селища Коч-
Темир і там побачили птахів. У бінокль, з відстані двох кілометрів, ми безпомилково розглянули
характерну білу пляму на спині. Спостерігали, як, набравши величезну висоту, орли полетіли в
напрямку Ірану...
«У чому ж справа?» – думав я. Яким збігом обставин пояснити те, що за попередні чотири роки
роботи в Західному Копетдазі яструбиний орел мені жодного разу не траплявся на очі? Питань
було багато і на них треба шукати відповідь.
…Я сидів, скам’янівши, і думав про те, наскільки відносні наші уявлення про навколишній світ.
Візьми ми за визначення життя інший критерій – наприклад, здатність спричиняти звуки, і вся
класифікація природи, так само як і наше її розуміння, виглядали б зовсім інакше. І в чомусь
набагато гармонійніше, ніж зараз. Живими б виявилися ріка і вітер, скелі, що відбивають луну, хвилі, дощ і град, камені в гірських обвалах, шторми і грози, лавини і плаваючий барханами пісок, краплі і лід, що тріскається, вулкани і гейзери, водоспади й опале листя...
Ідея, прямо скажу, не нова, але я стикнувся з нею дуже впритул, і таким освіжаючим виявилося
раптом її звучання...
Нерозумно, звичайно, але, думаючи про це, я відчув, що всередині у мене все стає на свої місця. Я
остаточно отямився і, дивлячись навколо зі своєї скелі, переконався, що фарби сяють не просто з
колишньою силою, – я відчув справжнє піднесення. Від навколишньої пишноти, що мене
оточувала. …Від невидимого єднання з усіма тими, хто з часів Зарудного, Радде і Вальтера
подорожував тут, досліджуючи й описуючи унікальну природу. Від майже фізичного контакту з
усією тією феєричною розмаїтістю, яка росла, плазувала, дзижчала, літала, цвірінчала, піднімалася
і шаруділа навколо мене. Це був момент, коли я чітко відчув себе Частиною Цілого...
…Не бог що в порівнянні зі світовою революцією, але спостереження М. О. Зарудного, зроблені
наприкінці травня 1892 року в ущелині хребта Асильма в Центральному Копетдазі, знайшли
підтвердження саме зараз – увечері 27 травня 1986 року тут, в Коч-Темирі на Сумбарі.
ПЕРШОПРОХІДЕЦЬ, із звіту з конференції біолого-ґрунтового факультету Національного
університету Узбекистану
16 грудня 2006 р. в Національному університеті Узбекистану студентський орнітологічний клуб
«Phasianus» за підтримки проекту «ВОТ Узбекистан» відбулася конференція, присвячена 100-
річчю приїзду до
