ЛИХАЧОВ Володимир Сергійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, драматург, перекладач.

З родини службовця.

Народився 6 (18) лютого 1849 р. в м. Полтаві Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 5 (18) листопада 1910 р. в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ). Похований на

Смоленському цвинтарі.

Закінчив Полтавську гімназію (1860-1868), навчався в Петербурзькому, Харківському

університетах (1868-1871).

Працював чиновником міністерства фінансів (1871-1872), чиновником, помічником

столоначальника Департаменту податкових зборів (1872-1893), чиновником (1894-1897), старшим

столоначальником(1897-1904) Департаменту державного казначейства, коректором «Словника

російської мови» (1904-1910).

Друкувався в газетах «Новини», «Петербурзький аркуш», «Новий час», журналах «Нива»,

«Сатирикон», «Вісник Європи», «Будильник», «Всесвітня панорама», «Діло», «Вітчизняні

нотатки», «Ваза», «Театр і мистецтво», «Маски», «Бабка», «Вісник іноземної літератури»,

«Слово», «Російська думка», «Всесвітня ілюстрація», «Північний вісник».

Як літератор дебютував в газеті «Петербурзький аркуш» віршем «Осоромила» (1869).

Потім настала черга п’єс «Провчила!», «Для чоловіка» (обидві – 1881), «В кревних обіймах»

(1883), «Життя Ілімова» (1890), «Матуся» (1902), оповідань «Радощі життя», «За згодою» (обидва

– 1889).

Наш земляк – автор віршів «Письменнику Самозванову», «В’язні» (обидва – 1905), «Патріоти»

(1906), «Реакціонеру» (1908), статей «З театральних спогадів» (1908),»Композитори і віртуози»,

«Бесіди про театр» (обидві – 1909), «Формопошуки» (1910).

Його перу також належить книга «За двадцять років. Твори і переклади. 1869-1888» (1889).

Перекладав Ж. Мольєра, В. Гюго, Г. Гейне, Ф. Шіллера, Ш. Бодлера, Г. Лессінга, Т. Мура, П.

Беранже, Г. Гервега, Л. Акермана, Ф. Боденштедта, Ф. Коппе.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Ю. Арцибушев, О. Шеллер-Михайлов, Г. Благосвєтлов, К.

Случевський, С. Окрейц, К. Баранцевич, А. Заблоцький-Десятовський, І. Котт, Л. і П. Бикові, М.

Албов та ін.

***

ЩИРИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ХИЛИТУН

, з життєвого кредо В. Лихачова

В безособистісності могли мені докоряти, проте в двоєдушності, взагалі в великодушності –

даруйте.

…Міняв …не політичні погляди свої, тому що таких у мене й не було, а своє ставлення до

політичних питань. На погляд будь-якого правовірного політика… я – політичний хилитун, не

більше. Проте додам від себе: хилитун щирий.

СЛАВТЕ ГОСПОДА, вірш В. Лихачова «Пісня Маріам»

Славте Господа, избранному народу

Ниспославшего спасенье и свободу!

Сокрушил он мановением десницы

Ослеплённого гордыней властелина:

Статных воинов, коней и колесницы

Поглотила многоводная пучина.

Славьте Господа, избранному народу

Ниспославшего спасенье и свободу!

Слово Божье было нашею стрелою,

Дуновения мечом: Египту горе!

Кто поведает ему, что под волною

Лучший цвет его навек сокрыло море!

Славьте Господа, избранному народу

Ниспославшего спасенье и свободу!

КРАСА ЗІЙДЕ В МОГИЛУ, сонет В. Шекспіра у перекладі В. Лихачова

Скажи мне, красота, зачем ты расточаешь

Безумно на себя все, что ни получаешь?

Природа не дарит, а лишь взаймы дает,

И то лишь тем, кто долг свой честно отдает.

Зачем же ты, скупец, во зло употребляешь

Врученное тебе и праздно расточаешь?

Такие суммы, друг, не следует сорить,

Когда и без того едва ты можешь жить!

Имея дело лишь с одним самим собою,

Себя же выгод всех лишаешь ты в борьбе.

Когда ж твой бренный прах покроется землею,

То что благого ты оставишь по себе?

Бесплодной красота твоя сойдет в могилу,

Тогда как по себе ты б мог оставить силу.

В СВОЇЙ ПОЗИЦІЇ – КАТЕГОРИЧНІ, лист групи драматургів до редакції «Нового часу»

Наполегливе повторення у пресі і в суспільстві чуток про те, ніби драматичні письменники, які

ставили свої п’єси на сцені Олександрійського театру в період управління трупою П. П. Гнідичем, мали з ним, у зв’язку з постановкою п’єс, якісь домовленості, що носять корисливий характер, вимушують нас категорично заявити, що ці чутки, однаково образливі як для П. П. Гнідича, так і

для нас, не мають ніякої фактичної підстави.

Підписи: Баронеса Білла, В. Буренін, П. Ганзен, І. Гриневська, О. Косоротов, М. Кравченко, B.

Лихачов, О. Луговий, С. Найдьонов, Я. Плющевський-Плющик, І. Потапенко, В. Ришков, О.

Суворін, кн. О. Сумбатов, В. Тихонов, В. Трахтснберг, В. Туношенський, Є. Чириков.

НАЙБЛИЖЧИЙ ДО ОРИГІНАЛУ, з критичного огляду К. Чуковського «Неточна точність»

Колись досить давно я дивився в Художньому театрі комедію Мольєра «Тартюф» у перекладі

невідомого поета. Але після перших же рядків на мене війнуло чимось давнішнім, знайомим, пам’ятним з раннього дитинства. За цим перекладом років вісімдесят тому, коли мені були років

п’ять або шість, я грав «Тартюфа» разом з своєю старшою сестрою. У всій цій п’єсі я, звичайно, цінував головним чином те, що Оргон ховається під столом, прикривається скатертиною і потім

раптово вискакує і накидається на лиходія Тартюфа. Я був упевнений, що саме в цьому полягає

весь зміст п’єси. Вискакуючи з-під столу, я всякий раз говорив:

Ну, признаюсь, изрядный негодяй!

И кто поверил бы тому, что я услышал?

А сестра говорила мені в риму:

А сестра говорила мне в рифму:

Мой друг, ты слишком рано вышел,

Скорей опять туда же полезай, —

И жди конца: из-за одних догадок

Нельзя беситься так! Взгляни: ты сам не свой!

«Як може людина бути нечестивою і бридкою!» – вигукував я, несвідомо радіючи дзвінкій

патетичній римі і погрожуючи з великим задоволенням шестирічним своїм кулачком.

І потім накидався на Тартюфа, хапав його за штани і кричав:

Ах,