кохання.

Навій

Ну, це така роль — коли зіграти її, як треба, без сліз не обійдеться! Коли її гратиму я, то хоч би глядачі очей не виплакали! Я цілу бурю здійму, я сам до певної міри тужитиму. Ну, давай далі. Та найдужче мені личить тиранів грати.* Я б зіграв Ракла * як ніхто — або ще якусь роль, таку, щоб землю гризти і щоб аж тріски летіли!

Скеля двигтить,

Камінь, летить,

Гучно тріщить

Брама темниці!

Долі сліпій

Дасть вирок свій

Хвеб осяйний *

На колісниці!

От де розмах! Ну, викликай і решту акторів. Це Раклів дух, це тиранський дух. А коханець куди жалісніший.

Клинець

Френсіс Дудка, міхоправ?

Дудка

Тут, Пітере Клинцю!

Клинець

Дудко, тобі доведеться грати Тізбу.

Дудка

А хто це — Тізба? Мандрівний лицар?

Клинець

Це та дама, що в неї закохався Пірам.

Дудка

Ні, ні, жіночої ролі мені не давайте. У мене вже борода сіється.

Клинець

То дарма, ти однаково гратимеш у машкарі,* тільки говорити мусиш так тоненько, як лишень зумієш.

Навій

Якщо можна машкару надягти, то я й Тізбу зіграю. Я хіба ж таким тоненьким голоском пищатиму! Отак-о: «Тізбо, Тізбочко! — О Піраме, мій любий, це я! Це Тізба кохана твоя!»

Клинець

Ні, ні! Ти маєш грати Пірама, а ти, Дудко, Тізбу.

Навій

Ну, гаразд. Давай далі.

Клинець

Робін Замірок, кравець?

Замірок

Тут, Пітере Клинцю!

Клинець

Робіне Замірку, ти маєш зіграти Тізбину матір. Том Носик, лудильник?

Носик

Тут, Пітере Клинцю.

Клинець

Ти — Пірамового батька: сам я — Тізбиного батька. Столяре Гембелю, тобі припадає роль Лева, і, здається, все розподілено якнайкраще.

Гембель

А роль Лева у вас переписана? * Дайте її мені, дайте зразу, бо я дуже тугий, коли напам’ять учити.

Клинець

Та що там її вчити, її прямо з голови зіграти можна. Треба тільки рикати, і квит.

Навій

Давайте, я й Лева зіграю. Я так рикатиму, що сам князь гукне: «Ану, хай рикне ще раз! Ану ще раз!»

Клинець

Ні, як ти рикатимеш занадто страшно, то ще перелякаєш княгиню і дам так, що вони заверещать, а цього вистачить, щоб нас усіх повішали.

Усі

Еге ж, тоді нас перевішають усіх до одного!

Навій

Ваша правда, хлопці, як ми поперелякуємо тих дам до нестями, то їм нічого більше не зостанеться — тільки перевішати нас. Та я свій голос так розпрогресую, що рикатиму ніжно, мов голуб’яточко. Я вам так рикатиму, ніби соловейко.

Клинець

Ні, тобі не можна більш ніякої ролі грати, тільки Пірама. Бо Пірам чоловік собою показний, такий красень, наче намальований, та ще й делікатний, одне слово, справжній кавалер. І тому тільки ти мусиш зіграти Пірама.

Навій

Ну гаразд, коли так, то зіграю. А яку бороду мені найкраще начепити?*

Клинець

Та яку хочеш.

Навій

Я можу або солом’яно-біляву, або рудувату, або кармазиново-червону, або жовту-жовтісіньку, як французька корона.

Клинець

Ет, облиш ту Францію, вона ж геть облисіла від пранців, то щоб не грати тобі з голою пикою!.. Та ось вам ваші ролі, хлопці. Я прошу, благаю й наказую, щоб до завтрашнього вечора все вивчили напам’ять, і зійдемося в княжому гаю за милю від міста. Там ми при місяці влаштуємо репетицію, бо як зберемося в місті, то нас підглянуть та й розляпають скрізь про наш замір. А я тим часом складу список, яка бутахворія потрібна для нашої вистави. Та глядіть, не підведіть мене.

Навій

Прийдемо неодмінно й відрепетуємо п’єсу безпардонно, як по маслу. Та постарайтеся, щоб усе було як годиться. Бувайте здорові.

Клинець

Сходитись до Князевого дуба.

Навій

Гаразд! Хоч луснемо, а прийдемо.

Виходять.

ДІЯ ДРУГА

Сцена 1

Входять Ельф з одного боку і Пак (Робін Паливода) з другого.

Пак

Ну, що там, духу, га? Куди біжиш?

Ельф

Над горою і над долом

Через ліс і оболонь,

Над садком і частоколом

Через воду і вогонь

Швидше місяця шугаю.

Королеви фей слуга я.*

Я зрошаю моріжки,*

Де вона веде танки.

В неї варта — квіти рясту

В жовтих платтячках крапчастих.

Кожна крапка — то рубін,

Квітку пахом поїть він.

Росинок тут я маю назбирати —

Квіткам замість сережок почіпляти.

Прощай, вайло! Лечу, бо за. хвилину

Із почтом королева вже прилине!

Пак

Король іде побавитись сюди.

Щоб з ним вона не стрілася, гляди!

Бо він на неї лютий до нестями

За те, що є поміж її пажами

Украдене в індійського царя *

Одне хлоп’я вродливе, мов зоря.

Ревнивий. Оберон хотів малого

Забрати, й ловчого зробити з нього,

Але вона хлоп’я не віддає:

Ним тішиться, йому віночки в’є,

І нині, як північною добою

В гаю чи в лісі стрінуться обоє, —

Так сваряться, що ельфів душить страх:

Ховаються усі по жолудях.

Ельф

Стривай... Я впізнаю тебе! Мабуть,

Ти той, кого Паливодою звуть.

Ти Робін, дух збиточний і веселий,

Дівчат лякаєш часто ти по селах,

І злизуєш вершки, й ламаєш жорна,

Не раз тебе кленуть селянки чорно,

Бо ти їм масло збити не даєш.

Чи сусло бражне в кадовбі псуєш.

Нічні від тебе терплять мандрівці:

Для кпин ти зводиш їх на манівці.

Та хто тебе ласкаво прозиває,

Від тебе поміч і удачу має.

Це справді ти?

Пак

Так, слушний здогад твій,

Я той веселий каверзник нічний.

За блазня в Оберона я служу.

То перед ситим огирем іржу,

Мов кобилиця; то залізу в кухоль

До п’яної старої пащекухи,

Печеним яблуком у губи скочу,

Коли вона пивця хильнути схоче,

Й на підборіддя вихлюпну їй пиво.

Кумася щось розказує слізливо;

Стільцем прикинусь. Жінці ж сісти де б —

Я вислизну, й вона додолу геп!

Кричить, кляне — ледь-ледь не захлинеться.

Те бачивши, за боки всяк береться,

Й регоче там до сліз людина кожна —

Не часто сміх такий почути можна!

Та ось і Оберон! Ну, ельфе, йди!

Ельф

Вже й пані тут. Недовго й до біди!

Входить з одного боку Оберон, король фей і ельфів, зі своїм почтом, а з другого — Тітанія, королева, зі своїм.

Оберон

Не в добрий час, Тітаніє пихата!

Тітанія

Що, Оберон-ревнивець? Нумо далі,

Летімо, феї,