- 1
- 2
КУЛІШ Пантелеймон Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-малоросійський.
Письменник, перекладач, історик, етнограф, мовознавець, культурний діяч. Криптонім – Ніколай
М.
З козацько-старшинської родини. Батько, Куліш О., – заможний хлібороб.
Народився 26 липня (7 серпня) 1819 р. в с. Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії
Російської імперії (нині – Шосткинський район Сумської області України).
Помер 2 (14) лютого 1897 р. на х. Мотронівці поблизу м. Борзни Чернігівської губернії Російської
імперії (нині – Борзнянський район Чернігівської області України). Похований на місцевому
цвинтарі.
Навчався в Новгород-Сіверській гімназії (1831-1836), Київському університеті св. Володимира
(1839-1840).
Працював викладачем Луцького і Київського дворянських училищ, Рівненської гімназії (1841-
1845), 5-ї Петербурзької гімназії (1856-1847), чиновником канцелярії Тульського губернатора (),
директором духовних справ і членом комісії для перекладу польських законів (1864-1868),
редактором «Журналу міністерства шляхів сполучення» (з 1873).
Друкувався в журналах «Сучасник», «Основа», «Лелітка», «Зірочка», «Вечорниці», «Народне
читання», «Мета», «Правда», «Російське багатство».
Як літератор дебютував оповідкою «Циган».
Потім настала черга оповідань «Про те, внаслідок чого в містечку Воронежі висох Пешевцовий
став», «Орися», «Про те, що сталося з козаком Бурдюгом на Зеленій неділі», повістей «Українські
незабудки. Нариси з неповерненого часу», «Вогняний змій», «Історія Уляни Терентіївни»,
«Веклуша», «Яків Якович», романів «Михайло Чарнишенко», «Пан Мурло», «Нащадки
задніпровських гайдамак», «Северини», «Чорна рада», «Петро Іванович Березін і його родина, або
Люди, котрі вирішили щоб не було, стати щасливими».
К. – автор віршованих історичної хроніки «Україна» і роману «Євген Онєгін нашого часу»,
двотомних «Нотаток про життя Миколи Васильовича Гоголя», розвідки «Перший період козацтва
до ворогування з ляхами», українських букваря і читанки.
Проте найбільшим своїм творчим успіхом наш земляк вважав двотомну збірку фольклорно-
історичних і етнографічних матеріалів «Нотатки про Південну Русь».
Перекладав Д. Байрона, Й. Гете, У. Шекспіра.
В Україна створено Фонд Пантелеймона Куліша.
Серед друзів та близьких знайомих К. – Т. Шевченко, М. Костомаров, С. Ніс, М. Драгоманов, П.
Плетньов, О. Кочубей, М. Юзефович, С. Аксаков, В. Бєлозерський, О. Кониський, В. Курочкін, М.
Степанов та ін.
***
ВОРОГУЮТЬ ПОЛІТИКИ, А НЕ НАРОДИ,
з наукового кредо П. Куліша
Ворогувати між собою можуть лише політичні системи, а не народності. Успіх будь-якої
народності в розвитку людських початків у своєрідних формах є успіх всього мислячого людства,
отже – надбання кожної з народностей, які складають великий народ, що живе величезними
сім’ями, – людство.
РІДНА МОВА, з вірша П. Куліша «На чужій чужині»
Не забудеш мене, поки віку твого,
моя нене Вкраїно,
Поки мова твоя голосна у піснях,
як срібло чисте дзвонить.
На що глянеш, усюди згадаєш твого
бідолашного сина;
Туподумство людське, моя нене,
від тебе його не заслонить.
ЗАПИСАЛИ КРОВ’Ю, з думи П. Куліша «Кумейки»
Нехай знають на всім світі,
Як ми погибали
І, гинучи, свою правду
Кров’ю записали.
Записали – прочитають
Неписьменні люде,
Що до суду із шляхетством
Згоди в нас не буде.
Поки Рось зоветься Россю,
Дніпро в море ллється,
Поки серце мужицькеє
З панським не зживеться.
НЕМА Й ЗЕРНА НЕПРАВДИ, з «Слова над гробом Шевченка» П. Куліша
«Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли, – у нас нема
Зерна неправди за собою»...
Великий і святий завіт! Будь же, Тарасе, певен, що ми його соблюдемо і ніколи не звернемо з
дороги, що ти нам проложив єси. Коли ж не стане в нас снаги твоїм слідом простувати, коли не
можна буде нам, так як ти, безтрепетно святую правду глаголити: то лучче ми мовчатимем, – і
нехай одні твої великі речі говорять людям вовіки і віки чисту, немішану правду.
СПАСИБІ ЗА «ЧОРНУ РАДУ», з листа Т. Шевченка П. Кулішеві від 5 грудня 1857 р.
Спасибі тобі, богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливе, спасибі
тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш
нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував «Чорну раду» по-нашому. Я її
прочитав і в «Руській бесіді», і там вона добра, але по-нашому лучче.
ДУРНОЛЯПИ, з листа П. Куліша Г. фон Рентель в січні 1862 р.
Кращого від українців в ідеї нема нічого, але в дійсності я не відчуваю до представників
українізму особливої пошани. Небагато в нас людей гідних, решта – дурноляпи, можливо, більш
шкідливі, ніж корисні для розповсюдження в суспільстві рятівної для майбутнього української
ідеї.
ЩЕПЛЕННЯ ПРОТИ ЛІТЕРАТУРНИХ ХВОРОБ, зі спогадів П. Куліша
Самотні дні в Олександрівці, довготривале вивчення там Гомера, разом з вивченням народної
поезії, нарешті знайомство моє з Грабовським, поставили мене так міцно на ноги, що мене не
може захопити ніякий потік хворобливих літературних явищ.
ТИП ЗАХІДНОГО ІНТЕЛІГЕНТА, з оцінки постаті П. Куліша М. Хвильовим
Що ж до науки, до політики й культури в широкому розумінні слова, то тут більшого за Куліша я
не бачу. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного минулого. Тільки його
можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного
інтелігента.
ВСЕЛЯВ ДУМКИ ПРО САМОСТІЙНІСТЬ УКРАЇНИ, з висновку III жандармського
відділення у «справі П. Куліша»
Учителя 5-ої С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча
- 1
- 2