БОГДАНОВИЧ Модест Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Військовий історик.

З дворянської родини. Батько, Богданович І, та і дядько, Богданович Іп., – письменники.

Народився 26 серпня (7 вересня) 1805 р. в м. Сумах Слобідсько-Української губернії Російської

імперії (нині – адміністративний центр однойменної області України).

Помер 25 липня (6 серпня) 1882 р. в м. Оранієнбаумі Санкт-Петербурзької губернії Російської

імперії (нині – м. Ломоносов Ленінградської області РФ).

Випущений з Дворянського полку прапорщиком (1823), закінчив Військову академію (1833-1835).

Служив в 1-й гренадерській артилерійській роті (1823-1827), 24-й (пізніше – 13-й) артилерійській

бригаді (1827-1833), Генеральному штабі (1836-1838), ад’юнкт-професором (1838-1843),

професором (1843-1846) кафедри військової історії й стратегії Військової академії, офіційним

військовим історіографом Росії (з 1863), вчив військової історії великого князя Костянтина

Миколайовича (1846-47). Брав участь в боях під Вавром, Гроховим, Дембе-Вельке, Рагозіним, в

яких зазнав контузії, після чого потрапив до польського полону (1831).

Дійсний член Російського історичного товариства (1866).

Заслужений професор Академії Генерального штабу (1863).

Член Військової ради (1881).

Друкувався в журналах «Руський інвалід», «Військовий збірник», «Руська старовина», редагував

2-е видання «Військового енциклопедичного лексикону».

Перу Б. належать книги: «Похід 1796 р. Бонапарта в Італії» (1845), «Походи Суворова в Італії й

Швейцарії» (1846), «Нотатки стратегії. Правила ведення війни, виписані з тв. Наполеона,

ерцгерцога Карла, генерала Жоміні та ін. Військових письменників» (1847), «Історія військового

мистецтва і чудових походів від початку воєн до нинішнього часу» (1849-1853), тритомник

«Історія Вітчизняної війни 1812 р.» (1859-1860), двотомник «Історія війни 1813 р. за незалежність

Німеччини» (1863), двотомник «Історія війни 1814 р. у Франції і повалення Наполеона I» (1865),

шеститомник «Історія царювання імп. Олександра I і Росії в його часи» (1869-1871), чотиритомник

«Східна війна 1853-56 рр.» (1877), шеститомник «Історичний нарис діяльності військового

управління в перше 25-річчя царювання імператора Олександра II» (1879-1881).

Б. впорядкував російський Військово-науковий архів (1863-1868).

Трагічна доля спіткала сина нашого земляка Миколу – губернатора Уфимської губернії. Під час

щоденної прогулянки у парку його наздогнали дев’ять куль есерівського бойовика Є. Дулебова,

котрий зрештою-решт закінчив власне життя під чужим прізвищем в психіатричній лікарні.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Дубровін, С. Хрульов, М. Воронцов, М. Стасюлевич та

ін.

***

ВПЛИВ ПОСЛАБИВСЯ

, з наукового кредо М. Богдановича

Паризький мир ослабив віковий вплив Росії на справи Сходу.

ЯК РОСІЯНИ НІМЦЯМ СВОБОДУ ВИБОРЮВАЛИ, з книги М. Богдановича «Історія війни

1813 р. за незалежність Німеччини»

Під Кульмом у перший день – одні росіяни: спочатку 12000, потім 16000, причому вибуло з строю

7002 чоловіки.

При облозі фортець: Данцига –13000 росіян, Кюстрина – 4000 росіян, Глогау – 5000 росіян і 3000

прусаків.

Під Лейпцигом: росіян 127000, прусаків 71000, австрійців 89500, шведів 18000, разом на 160000

німців усіх найменувань 127000 росіян; з числа цих військ вибуло з ладу на 21000 росіян 21300

пруссаків і австрійців.

Але скільки ще було слов’ян в австрійських військах і яка, отже, буде слов’янська частка у великій

війні за звільнення, im grossen Befreingskriege? Що ж так багато говорять німці про заслуги,

зроблені ними слов’янському світу, і Росії особливо?! Порахувати не важко, тільки хто в кого

виявиться в боргу.

Під

Люценом руських

54000

прусаків

38000

Під

Бауценом руських

65000

прусаків

28000

Під

Кацбахом руських

56000

прусаків

38000

ПОХІД НА ТУРКІВ, з книги М. Богдановича «Східна війна 1853-1856 рр.»

Після переходу наших військ через Дунай, 11-го березня, й заняття Бабадагської області, вирішено

було відкрити кампанію 1854 року узяттям Силістрії.

Фортеця Силістрія, окрім Відіна, була єдиним надійним оплотом Туреччини на р. Нижній Дунай.

Важливість цієї фортеці в стратегічному відношенні ясно доведена війною 1828 і 29 років.

Турецький уряд, дуже добре розуміючи вплив, який може мати Силістрія на оборону держави,

прийняв останніми роками діяльні заходи до посилення цього пункту.

Замість фортеці, погано улаштованої… в 1828 і 29-м роках, ми нині знайшли сильний укріплений

табір, котрий складається з трьох оборонних ліній, з тимчасовими й навіть довготривалими

передовими укріпленнями, розташованими в вельми вигідних пунктах.

Передову оборонну лінію складають шість укріплень, що утворюють собою півколо, краї якого

прилягають до берега Дунаю. П’ять з цих укріплень розташовані на висотах, пануючих над усію

навколишньою місцевістю, а шосте – на низовинному березі Дунаю.

Ключем всієї передової лінії служить сильний форт Абдул-Меджід, котрий має у рові кам’яну

оборонну стінку, а всередині – двоповерхову склепінчасту казарму.

Після форту Абдул-Меджід, найбільше й сильне з передових укріплень є Арабський форт,

розташований на вершині довгастого узвишшя, що тягнеться на схід від висоти форту Абдул-

Меджід і відділяється від нього двома ярами. – Очевидно, укріплення це зімкнуте і має сильний

тимчасовий профіль із земляним бруствером в 12 футів заввишки і з ровом шириною до 3-х

сажнів.

Другу оборонну лінію Силістрії складають п’ять люнетів, розташованих на відстані від 30 до 100

сажнів попереду контр-ескарпа, перед 1-м, 2-м, 4-м, 5-м і 6-м полігонами. У кожному з них могло

поміститися від 6-ти до 8-ми гармат.

…За попереднім оглядом місцевості з лівого берега Дунаю, був підготовлений…