ГІРС Микола Карлович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч, мемуарист.

З родини службовця. Батько, Гірс К.-Ф., – поштмейстер м. Радзивилів.

Народився 9 (21) травня 1820 р. в м. Радзивилові Кременецького повіту Волинської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Рівненської області України).

Помер 14(26) січня 1895 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Царськосільський ліцей (1830-1838).

Був молодшим помічником керівника Азіатського департаменту (1838-1841), молодшим

помічником столоначальника (1841) міністерства закордонних справ Росії, молодшим драгоманом

при консульстві в Яссах (1841-1848), дипломатичним чиновником при командуванні військ в

Трансільванії (1848-1850), секретарем місії в Константинополі (1850-1851), директором канцелярії

повноважного комісара в князівствах Молдавії й Валахії (1851-1856), генеральним консулом у

Єгипті (1856-1858) і Молдавії та Валахії (1858-1863), надзвичайним посланником у ранзі

повноважного міністра в Тегерані (1863-1869) і Швейцарії (1869-1872), при дворі короля

Шведського й Норвезького (1872-1875), керуючим Азіатським департаментом (1875-1882),

міністром закордонних справ Росії (1882-1895).

Кавалер російських орденів св. Володимира I ступеня і Олександра Невського, китайського ордена

Дракона 1-го ступеня, датського ордена Слона, прусського ордена Чорного Орла.

Переконаний монархіст.

Вважався помірним і обережним політиком, прихильником пронімецької орієнтації. Проте він

розумів небезпеку надмірного посилення блоку центральноєвропейських держав і писав послові в

Берліні, що союз з Австрією робить Німеччину «в деякому роді солідарною з непримиренним

антагонізмом між нами й Австрією на Сході» і «створює в центрі Європи колосальну силу, яка

важко тисне на сусідні держави».

Завданням зовнішньої політики Російської імперії вважав забезпечення країні мирного

переведення подиху для відновлення фінансової рівноваги, завершення реорганізації армії й

гарантії безпеки західних кордонів імперії.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – О. Пушкін, О. Горчаков, А. Чарторийський, Олександр ІІІ,

М. Стурдза, С. Сазонов, Д. Мілютін, М. Муравйов та ін.

***

ХТО ВИГРАЄ ВІЙНИ

, з дипломатичного кредо М. Гірса

Франція була наперед засуджена Верховним міжнародним масонством, і ніяка військова

організація, ніяка стратегія, ніяка хоробрість її військ не могли врятувати її від поразки. Це була

війна сліпих проти зрячих.

РАДИЙ ЗАЛИШИТИ ПЕТЕРБУРГ, з мемуарів М. Гірса

Хоча я набув певних знань і досвіду в справах і спілкуванні з людьми, служба проте не принесла

ніякої користі моїй кар’єрі, бо я не одержав ані найменшої винагороди, а, врешті-решт, був

призначений на пост за кордоном, якого міг добитися будь-який чиновник-початківець.

Проте я був радий залишити Петербург, де мені так не везло, і побачити світ.

ДОБРОЗИЧЛИВИЙ НЕЙТРАЛІТЕТ, з нарису В. Ящука «Виріс до міністра закордонних справ»

Важливою віхою став Берлінський конгрес 1878 р., скликаний з ініціативи Великобританії і

Австро-Угорщини, які виступали проти посилення позицій Росії на Балканах. Опинившись у

дипломатичній ізоляції, російський уряд змушений був піти на поступки. То був, за суттю,

програш дипломатії. І хоча канцлеру Олександру Горчакову ніхто не дорікав, навпаки, вважалося,

що він навіть запобіг повторенню Кримської війни й створенню нової антиросійської коаліції,

суспільна еліта розуміла, що й до чого.

З наступного року Горчаков, захворівши, фактично відійшов від обов’язків міністра закордонних

справ, їх перебрав на себе Микола Гірс, на ту пору вже дійсний таємний радник. Він терпляче й

обережно відстоював свою точку зору, виконував царські вказівки, змушений був проводити не

завжди далекоглядну політичну лінію Олександра ІІІ.

Добре орієнтуючись у настроях правителів найвпливовіших країн, він прагнув зближення з

Німеччиною й Австро-Угорщиною, намагався уникнути зіткнення з Англією. Але не обходилося

без жорсткої критики на його адресу, зокрема, ті правлячі кола, які виношували антинімецькі

настрої, не могли пробачити міністрові зусиль, спрямованих на збереження «Союзу трьох

імператорів» – сукупності угод між Росією, Німеччиною та Австро-Угорщиною, які передбачали

спершу військову допомогу в разі нападу четвертої країни, пізніше – доброзичливий нейтралітет.

Його звинувачували навіть у неросійському походженні і лютеранському віровизнанні, хоча, між

іншим, одружений він був на племінниці Горчакова – на десять літ молодшій княжні Ользі

Єгорівні (Георгіївні) Кантакузен, і його діти були похрещені як православні.

…Посилення австро-німецької експансії на Близький Схід і загострення протиріч між Росією і

Німеччиною змусили царат піти на зближення з Францією. Гірс брав участь у виробленні й

укладенні в 1892 році франко-російської військової конвенції, яка поклала початок франко-

російському союзові. Він протистояв Троїстому союзові на чолі з Німеччиною. Сторони

зобов’язувалися надавати взаємну допомогу в разі нападу Німеччини або Австро-Угорщини на

Росію чи Італію або Німеччини на Францію. Союз фактично діяв до 1917 року.

ПРЕКРАСНА ЛЮДИНА, зі спогадів С. Вітте

Гірс був прекрасною людиною, він був дуже врівноважений, спокійний, смирний. У тих випадках,

коли мені доводилося з ним стикатися, мої відносини завжди з ним були найкращі; взагалі я від

нього нічого, крім розумних речей, не чув.

ПРИХИЛЬНИК НІМЕЧЧИНИ І АВСТРО-УГОРЩИНИ, з статті І. Бестужева-Лади «Франко-

руська військова конвенція»

Як керівник зовнішньої політики М. Гірс був слухняним виконавцем волі Олександра III. За

особистими переконаннями – прихильник зближення з Німеччиною і Австро-Угорщиною.

Прагнув уникнути