ПІВТОРАЦЬКИЙ Марко Федорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Оперний співак (баритон), музичний діяч. Перший співак Російської імперії зарахований до

Петербурзької італійської оперної трупи; перший директор Придворної співецької капели.

З родини священика. Батько, Півторацький Ф., – сосницький соборний протоієрей; син,

Півторацький К., – генерал-майор, учасник війни 1812 р.; син, Півторацький О., – керуючий

Санкт-Петербурзьким монетним двором; онука, Керн Г. (уроджена Г. Півторацька), якій О.

Пушкін присвятив безсмертні рядки «Я пам’ятаю дивну миттєвість».

Народився 17 (28) квітня 1729 р. в сотенному містечку Сосниці Чернігівського полку Російської

імперії (нині – районний центр Чернігівської області України).

Помер 13 (24) квітня 1795 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Лазарівському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Навчався в Чернігівській латинській школі, Києво-Могилянській академії.

Був статутником, співаком, регентом імператорського придворного хору ( 1746-1762), директором

Придворної співецької капели (з 1763), солістом імператорської італійської опери (1750-1770).

Член Імператорського вільного економічного товариства.

Дійсний статський радник.

За завданнями імператриці неодноразово приїздив в Україну за «кришталевими» голосами.

Наш земляк був господарем с. Грузини Новоторжківського повіту Тверської губернії. В с.

Червоному Старицького повіту власним коштом побудував Преображенську церкву (1790).

З другою дружиною Агафоклеєю Олександрівною мав 22 дітей.

Будинок П. прикрашає пам’ятна дошка (1985), але вона не має ніякого відношення до видатного

співака, бо встановлена… на честь перебування тут О. Пушкіна.

Щоправда, на місці майбутньої каплички закладено й освячено камінь (1999).

Серед друзів та близьких знайомих П. – О. Розумовський, Катерина II, М. Березовський, Г.

Марцинкевич, Я. Тимченко, Б. Галуппі, Г. Головня, М. Лемм, Єлизавета Петрівна, Д.

Бортнянський та ін.

***

СОЛОДКА РОЗРАДА,

з професійного кредо М. Півторацького

Спів – солодка розрада для тих, хто чує.

СЕНСАЦІЯ У ДЕБЮТІ, з рецензії на оперу «Беллерофонт» в газеті «Санкт-Петербурзькі

відомості», №99 за 1750 р.

Актриси і актори і Марко Півторацький заслужили собі велику похвалу... Стосовно щойно

загаданого Півторацького, природному малоросіянину, який уперше вийшов на сцену, кожен

дивувався, і по справедливості сказати можна, що не поступиться він найкращим італійським

акторам.

СТАВ ДВОРЯНИНОМ, з нарису В. Сисоєва «Генерал-бас»

У липні 1754 року Марк Федорович Півторацький, досягнувши по службі певного чину, у

відповідності до указів від 16 січня 1721 і 24 січня 1722 років, що надавали йому право на

дворянство, звернувся до Геральдичної комісії з проханням видати відповідний диплом, в якому

він був зацікавлений «для свого використання у пресі і в інших потрібних випадках». Диплом

Півторацькому підготували в лютому 1755 року, але підписала його вже Катерина II лише 22

грудня 1763 року.

У 1758 році Марк Півторацький призначається уставником капели з платнею 1000 рублів на рік.

Крім того, йому ...відпускалося «від власного Її Імператорської Величності постачальника

щотижня горілки гданьської заморської і тутешнього виробництва по штофу; бургундського – по

сім пляшок».

ПЕРЕВАЖНО УКРАЇНЦІ, з статті Я. Штеліна «Повідомлення про музику в Росії»

Хор Імператорської придворної капели складається тепер із ста чудових відбірних співаків, більшою частиною українців, і включає світлі, ніжні і сильні голоси, підрозділяючись як завжди:

на дискантів, альтистів, тенорів і басів. Директором – Марк Федорович Півторацький з чином

полковника..., а інспектором – Михайло Іванович Лем, обоє колишні придворні півчі, котрі

утримають капелу в ідеальному порядку і старанно навчають співу.

РЕПЕТИРУВАЛИ ІТАЛІЙСЬКОЮ Й ФРАНЦУЗЬКОЮ, з розвідки В. Стадниченко «Солодке

заслання з гірким присмаком»

Церковний спів, літургії, тезоіменитства, урочисті богослужіння з приводу військових перемог –

найперші обов’язки хористів. Але «веселій цариці Єлизаветі» украй потрібні були співаки й в

оперних виставах, що їх ставили закордонні композитори та диригенти. Тому «інструкція»,

складена начальником капели українцем Марком Федоровичем Півторацьким, крім регламентації

дисципліни, передбачала також вивчення хористами у вільний від співів та репетицій час

італійської і французької мов.

ДО БАБУСІ ПРИЇХАВ НАРЕЧЕНИЙ, з книги Г. Керн «Зі спогадів про дитинство і юність в

Малоросії»

Бабуся моя Агафоклея Олександрівна була чудовою жінкою. Вона походила з родини Шишкових.

Вийшла заміж дуже рано, коли ще грала в ляльки, за Марка Федоровича Півторацького – дуже

гарну й добру людину, прекрасну особу, яка тепер дивиться на мене з портрета, написаного

Боровиковським.

Коли до них у будинок приїхав Марко Федорович, то нянька Агафоклеї Олександрівни ввійшла до

неї й сказала: «Феклушко, мабуть – наречений приїхав». Незабаром після цього було й весілля. Її

видали заміж, зрозуміло, без любові, за міркуваннями батьків...

Вона була красунею, і хоча не вміла ні читати, ні писати, проте була... розумною й

розпорядницькою...

Всі діти її були добре виховані, дуже привітні, ввічливі...

…Немовлям я переїхала до Лубен, де батько одержав маєток у 700 душ… в надзвичайно

мальовничому місці, на схилі гори, що спускалася терасами до річки Сули, серед берестових, липових і дубових гаїв.

…Навчала брата й сестер, мріяла в гаях і за книжками, танцювала на балах, вислуховувала

похвали сторонніх і докори рідних, брала участь у домашніх спектаклях... і загалом вела життя

досить вульгарне, як і більшість провінційних