КУПЧАНКО Григорій Іванович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: русинський.

Журналіст, видавець, етнограф, політичний і громадський діяч.

З селянської родини.

Народився 27 липня (9 серпня) 1849 р. в с. Берегометі Кіцманського повіту Австро-Угорської

імперії (нині – Кіцманський район Чернівецької області України).

Помер 10 травня 1902 р. в м. Відні (Австрія). Похований на міському Центральному цвинтарі.

Закінчив Чернівецьку німецьку гімназію, Віденський університет.

Був редактором газет «Зірка» (1882), «Руська правда» (1888-1892), «Просвіта» (1893-1902),

журналу «Віночок для руських діточок» (1897).

Учасник російсько-турецької війни (1877-1878).

Кавалер золотої медалі Російського географічного товариства (1876).

Друкувався у виданнях «Буковинська зоря», «Учитель», «Ластівка», «Календар буковинсько-

руський», «Ілюстрована Лейпцігська газета», «Буковинський огляд»,

Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Деякі історико-географічні відомості про

Буковину», «Пісні буковинського народу» (обидва – 1875), «Хто ми. Пам’ятна книжечка на честь

вшановування дев’ятисотріччя російського народу» (1888), «Вивчаймо наш народ» (1891),

«Горілка або як вилікуватися від пияцтва» (1889), «Холера» (1892), «Холмська Русь і її церковний

начальник Високопреосвященний Флавіан» (1894), «Буковина і її руські жителі» (1895),

«Галичина і її руські жителі» (1896), «Наша Батьківщина», «Угорська Русь і її руські жителі»

(обидва – 1897), «Російський путівник Віднем і Австро-Угорщиною» (1899), «Русь і Польща»

(1902).

Під авторством К. також вийшло понад 2000 статей, розвідок, поезій.

Що стосується особистого життя, то наш земляк через два роки після укладення шлюбу, втратив

дружину, залишившись з крихіткою-сином на руках.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Процюкевич, Т. Галіп, К. Козак, А. Лоначевський, Ф.

Яспер та ін.

***

СВОЄ ЛАТАНЕ,

з життєвого кредо Г. Купчанка

Краще своє латане, ніж чуже захватане.

ЧОТИРИ МЕРЦІ В ОДНІЙ ХАТІ, зі спогадів Г. Купчанка

Батько возив молоти сухі кукурудзяні качани (в голодний 1865 р. – авт.), а мати мішала до того

трохи кукурудзяної чи ячмінної муки і пекла хліб, який був більше подібний до глини чи каменя...

Батьки і старший брат лежали в гарячці спухлі, з почорнілим запалим лицем, кривавими очима.

...Одного тижня в нашій мужицькій хаті чотири мертвеці лежали і як ми живі дивилися голодній

смерті в очі і такої ж для себе кончини чекали.

ПІЗНАЙ СЕБЕ, з книги Г. Купчанка «Буковина і її руські жителі»

История есть найлучша учителька-просветителька, бо она оповедаетъ намъ по святой правде

важни речи о наших дедах-прадедах и о их житью-бутью и учитъ нас познавати и сознавати, кто

мы есьмо и якъ мы жити и поступати маемъ, щобы нас, други, чужи, нерусски люди народы и

веры, не понижали и не кривдили а поважали и любили...

«Познай себе – и будет съ тебе!» говорит наша русска народна приповедка и говорить святу праду

и велику мудрость. Коли мы русски Буковинцы, познаймо, кто мы есьмо и що мы значимо, тогды

мы будем больше интересоваться собою, будемъ больше уважати на свою честь, будемъ лучше

боронити свои народни права и интересы и будемъ взагале больше дбати о себе, якъ раньше дбали

и якъ дбали наши отци, деды, прадеды.

ДЛЯ ПРОСТОГО ЛЮДУ, з передмови Г. Купченка до книги «Галичина і її руські жителі»

Мой трудъ при писанью сей книжечки состоялъ лишь въ томъ, що я представилъ коротенько, ясно

и легкосрозумЪло найважнЪйше изъ того всего, що писали о ГаличинЪ и о еи жителяхъ въ

толстыхъ книгахъ высокоучени люди, и то, якъ сказано, историки, географы, статистики и

этнографы. А простонароднымъ русскимъ языкомъ я написалъ сію книжечку для того, що она

призначена для нашого простого народа, и то въ первой линіи въ ГаличинЪ, потомъ въ БуковинЪ,

потомъ въ Угріи, потомъ въ Россіи и т. д.

...Знанье своего родного края и своего родного народа есть дуже важна, полезна (корыстна), добра

рЪчь, бо кто знаетъ свой родный край и свой родный народъ, тотъ знаетъ, якъ жити и поступати въ

отношенію до своего родного края и до своего родного народа, и такій человЪкъ не такъ легко

станется ворогомъ, измЪнникомъ або зрадцемъ своего родного края и своего родного народа, а

останется на все свое житье пріятелемъ и любителемъ своего родного края и своего родного

народа, то есть патріотомъ ...и народолюбцемъ.

НАШІ ПРЕДКИ – ХОРВАТИ, з книги Г. Купченка «Галичина і її руські жителі»

Въ давнихъ, незапамятныхъ часахъ въ сторонахъ, где теперь лежатъ Галичина, Буковина, Угрія и

т. д., жили розлични чужи, нерусски народы. Въ часЪ около Рождества Христового въ сторону,

где теперь лежатъ Галичина, Буковина, Угрія и т. д., прійшолъ народъ, который называлъ себе

Словянами або Славянами.

Словянами або Славянами тЪ давни жители Галичины называли себе для того, що они розумЪли

слова своей бесЪды або розмовы и що они були дуже славни (храбри) въ борьбЪ (войнЪ) съ

другими, несловянскими народами, слова которыхъ они не розумЪли и которыхъ они черезъ то

прозвали нЪмыми людьми або НЪмцами.

Часть славянского народа, котора осЪлася въ сосЪдствЪ теперешнихъ горъ Карпатовъ, назвала ту

свою сторону горбатою, то есть гористою землею. Изъ названія Горбата земля съ часомъ повстало

названіе Горватія або Xорватія, которымъ именемъ Словяне або Славяне назвали всю ту землю,

где теперь лежатъ русски краи Галичина, Буковина, Угорска Русь и т. д.

...А изъ слова Хорваты повстало наконецъ названіе Карпаты. Се послЪдне названіе наши

галическо-буковинско-угорски горы носятъ до сегоднЪшного дня.

Съ часомъ и славянски жители Хорватіи зачали называти себе Хорватами. А тЪ давни Словяне,

Славяне або Хорваты – то були наши предки, наши прапрадЪды, отъ которыхъ и походимъ мы,

Русски въ ГаличинЪ, БуковинЪ, Угріи, Россіи и