Н.К. Джемісін

  П'ЯТИЙ СЕЗОН

 Пролог

 Ви тут.

  Давайте почнемо з кінця світу, чому б і ні? Покінчимо з ним і будемо рухатися далі, до більш цікавих речей.

  По-перше, особистий фінал. Існує те, про що вона буде думати знову і знову у найближчі дні, уявляючи, як помер її син і намагатися зрозуміти щось настільки страшенно безглузде. Вона буде огортати побите маленьке тіло Уче ковдрою, за винятком його обличчя, тому що він боїться темряви, і буде сидіти поруч з ним оніміла, і вона не буде звертати уваги на світ, який закінчується зовні. Світ вже закінчився всередині неї, і закінчився назавжди. Зараз вона як старий капелюх.

  Про що вона подумала тоді, і пізніше, це було: Але він помер вільним.

  Це її гірка, втомлена самотність відповідала на якесь питання при кожній розгубленій, приголомшеній спробі самостійно осягнути те, що сталося:

  Він не був. Не зовсім. Але тепер буде.

  * * *

  Але нам необхідний контекст. Давай спробуємо ще раз описати кінцівку, додавши континент.

  Ось Земля.

  Звичайна, як усі Землі. Гори і плато, каньйони і дельти річок, як усюди. Звичайні для свого розміру і досить динамічні, як виняток. Однак ця Земля занадто рухлива. Як старий, що неспокійно лежить у ліжку - з запаленням і зітханнями, з кашлем, позіханнями і ковтаючими зусиллями. Природно, люди цієї землі назвали би лежачого нерухомим. Ця назва таїть тиху і гірку іронію.

  Нерухомість має й інші назви. Колись це було кілька різних земель. В даний час це один величезний, безперервний континент, але в якийсь момент в майбутньому їх знову буде кілька.

  Дуже скоро і в описуваний час, насправді.

  Кінець починається з міста, - найстарішого, найбільшого і найпрекраснішого живого міста в цьому світі. Місто називається Юменес, і колись це було серце імперії. І до цих пір воно залишається серцем багатьох речей, хоча імперія занепала через кілька в років з моменту свого першого цвітіння, як це заведено серед імперій.

  Юменес не є унікальним через свої розміри. Є багато великих міст в цій частині світу, як ланцюг, прив'язаний уздовж екватора, чи як континентальний пасок. У інших місцях світу села рідко виростають в містечка, і містечка рідко стають містами, тому що всі такі поселення важко утримувати цілими, коли земля безперервно продовжує намагатися їх з'їсти... але Юменес був стабільним протягом більшої частини своїх двадцяти семи століть.

  Юменес унікальний тим, що тут людські істоти наважилися будуватися не для безпеки і не для комфорту, навіть не для краси, а для хоробрості. Стіни міста є шедевром делікатної мозаїки, у яку вкарбували деталі довгої і жорстокої історії імперії. Тісні маси його будівель перемежовуються з великими високими вежами, схожими на пальці з каменю, ручної роботи, - з кованими ліхтарями, оснащеними сучасними дивами гідроелектроенергії, делікатно вигнутими мостами, що виткані зі скла і сміливості, і архітектурними виступами під назвою балкони, які такі прості, але такі запаморочливо нерозумні, що ніхто ніколи не будував їх, згідно письмової історії. (Але велика частина історії не написана. Пам'ятайте про це.) Вулиці вимощені не простими замінюваними кругляками, а гладкою, безперервною, чудовою речовиною, яку місцеві жителі охрестили асфальтом. Навіть халупи у Юменесі сміливі, тому що це просто тонкостінні халупи, яких пронесе в хорошу бурю, не кажучи вже про землетрус. Тим не менш, вони стоять, як стояли, протягом багатьох століть.

  У центрі міста багато висотних будівель, так що, можливо, і не дивно, що одна з них найбільша і найсміливіша за усі інші: велична конструкція, основою якої є зірчаста піраміда з точно вирізаної з обсидіану цегли. Піраміда є найбільш стабільною архітектурною формою, і це одна з п'яти пірамід зірки, тому що чому б і ні? І тому, що це Юменес, нагорі пірамід сидить  велика геодезична сфера, блискучі стіни якої нагадують напівпрозорий бурштин, через що здається ніби вона там злегка балансує, хоча, по правді кажучи, кожна піраміда направлена під кутом до іншої з єдиною метою підтримки сфери. Усе виглядає хитким; усе, що має виглядати нерухомо.

  Чорна Зірка, де зустрічаються лідери імперії, щоб обговорити текучі справи. Янтарна сфера, де вони тримають свого імператора, дбайливо збережена і досконала. Він мандрує по своїх золотих залах у благородному відчаї, роблячи те, що йому говорять, і боячись того дня, коли його господарі вирішать, що його дочка буде управляти краще.

  Жодне з цих місць або людей не має значення, до речі. Я просто вказав їх для фону.

  Але ось чоловік, який матиме велике значення.

  Ви можете собі уявити, як він виглядає, на даний момент. Ви також можете собі уявити, про що він думає. Це може бути неправильним, лише припущення, але тим не менш певну кількість ймовірності можна застосувати. Грунтуючись на його наступних діях, є лише кілька думок, які могли б бути в його розумі в цей момент.

  Він стоїть на пагорбі недалеко від обсидіанових стін Чорної зірки. Звідси він може бачити більшу частину міста, відчувати його запах, губитися в його бурмотінні. Наприклад в групі молодих жінок, що йдуть по одній з асфальтових доріжок нижче; пагорб в парку улюблене місце багатьох жителів міста. (Тримайте землю на стінах зеленою, радять скрижалі, але в більшості громад земля під паром - зайнята  бобовими та іншими грунтовими культурами, що збагачують грунт. Тільки в Юменесі є скульптури і досить красиві.) Жінки сміються над чимось, що сказала одна з них: вітер приносить до чоловіка звук. Він закриває очі і смакує слабке відлуння їх голосів, тьмяну реверберацію їх ніг, які як помахи крил метеликів відлунюють у його надчутті. Він не може відчувати ходу усіх семи мільйонів жителів міста, заперечите ви; він хороший, але не настільки. Однак він відчуває, що вони тут. Він глибоко вдихає і стає неодмінним атрибутом землі. Вони зневажають волокна його нервів; їхні голоси зрушують тонкі волоски його шкіри; їхнє дихання і пульсації повітря втягуються в його легені. Відчуття налітають  на нього. Вони знаходяться в ньому.

  Але він знає, що він не такий, і ніколи не буде одним з них.

  - Чи знаєте ви, - каже він, - що перші скрижалі були насправді написані на камені? Тому вони не могли бути змінені відповідно до моди або політики, їх можна було лише знищити.

  - Знаю, - каже його супутниця.

  - Ммм... Так, ви, ймовірно, були там, коли їх вперше вибили