на яку глибину ввіткнути їх у вибурувані отвори для відведення води. Він допомагає селянам відремонтувати плуг та борону, взимку разом з ними коле дрова та розпилює поліна. Сам він ані землі, ані лісу не має. Живе самітником у закинутому мисливському будиночку на узліссі, живе там, здається, завжди, його знає у селі кожен, однак називають його і старе, й мале тільки Садівником, ніби іншого імені у нього й немає.

Маєтний селянин та його чотири доньки

Коли дівчина одружується, їй не можна самій шити собі весільну сукню. Не можна шити сукню і в її домі. Сукню шиють деінде, а під час шиття не можна зламати голку. Тканину для весільної сукні не можна під час шиття відривати, тільки відрізати. Якщо, пришиваючи якусь деталь, кравчиня помилиться, то цієї тканини вже не можна використовувати вдруге, слід докупити новий відріз такої самої тканини. Взуття нареченій не може дарувати наречений, вона сама має купити взуття, за ті гроші, які перед тим копійка до копійки заощаджувала. Не можна святкувати весілля в найжаркішу пору, в нестерпну спеку, але й у капризний квітень не можна, не можуть дні оповіді про шлюб припадати на Страсний тиждень, а в день самого весілля має бути повний місяць, якщо ж неповний — то принаймні місяць має рости, найкращою порою для весіль є травень. За кілька тижнів перед весіллям готують оголошення і поміщають його на видноті. Дружки нареченої плетуть гірлянди з квітів і обплітають ними скриньку, в якій можна прочитати оголошення про весілля. Якщо дівчину в селі люблять, то гірлянда обкрутить скриньку тричі, а то й більше разів. За тиждень до весілля починають різати худобу і пекти солодке, проте нареченій в жодному разі не можна бачити вогонь у печі. За день перед весіллям сходяться над вечір сільські діти і галасують, жбурляючи перед брамою посуд, але не скляний, щоб натовкти там черепків, за це господиня весілля виносить їм солодке. У вечір передвесільного галасу дорослі приносять подарунки, проказують віршовані привітання і сідають до столу. У вечір галасу не можна, щоб свічки миготіли, бо це принесе нещастя. Черепки перед воротами наречена змітає наступного ранку в купку і викидає до ями, викопаної нареченим. Після цього дружки виряджають наречену, одягають на неї миртовий віночок і вельон. Коли молодята виходять з дому, дві дівчини тримають перев'язь із квітів, наречені переступають через неї. Після цього їдуть до церкви. На боках кінської упряжки майорять дві стрічки: червона означає кохання, а зелена — надію. Такі самі стрічки і на батогах. На бричці наречених — дуга, оздоблена букшпаном, а ще може бути ялівець. Бричка наречених їде позаду візків, у яких сидять гості, бричка наречених не може ані зупинятися, ані звертати. Весільна процесія за всяку ціну мусить уникнути проїзду повз цвинтар. Нареченим під час їзди озиратися не можна. Коли падає дощ — не біда, але недобре, якщо під час поїздки випаде сніг. Скільки сніжинок — стільки схлипів. Не можна, щоб наречена впустила перед вівтарем додолу хустинку, тоді в подружжі буде багато сліз. На зворотній дорозі бричка наречених їде перед усіма іншими, треба їхати швидко, інакше в подружжі все відбуватиметься надто повільно. Коли наречені уже на порозі дому, в якому святкуватимуть весілля, вони мають переступити через залізо — сокиру або підкову. За столом молодята сидять у кутку, так званому закутку наречених, з якого їм не можна нікуди відлучатися. Стільці, на яких сидять наречені, обвивають плющем. Після гостини хтось із хлопців залізає під стіл і стягає з ноги нареченої один черевичок. Черевичок беруться продавати, а врешті його має викупити наречений. Виручені гроші передають куховаркам. Опівночі вельон, приспівуючи, розривають, а клаптики на згадку про весілля роздають гостям із собою додому. Після весілля молодята вселяються в нове житло. Там на печі лежить залишений добрими приятелями пакуночок з хлібом-сіллю, а ще — трохи грошей, щоб їм ніколи не бракувало ані їжі, ані грошей. Пакуночок має пролежати на печі неторкнутим увесь рік. Два найважливіші слова, коли поберуться двоє людей: можна і слід, можна, слід, можна, слід. Перше, що має зробити молода жінка в новому помешканні: принести води.

У солтиса чотири доньки: Ґрета, Гедвіґа, Емма і Клара. Коли в неділю він їде з доньками бричкою по селу, то натягає коням на ноги білі панчішки. Батьком солтиса був солтис, а батьком тамтого — також солтис, котрого батьком і собі був солтис, і так далі аж до тисяча шістсот п'ятдесятого року. Не хто інший, як сам король, зробив батька батька батька батька солтиса солтисом, ось чому солтис, їдучи селом бричкою, де всі місця займають його доньки, натягає коням білі панчішки. Ґрета, Гедвіґа, Емма і Клара сидять у бричці, якою править батько, коні біжать легким клусом, і якщо ґрунт ще вогкий, то білі панчішки коней забруднюються, ще заки бричка доїде до крамниці різника. Щонеділі батько везе чотирьох своїх доньок після літургії від церкви центральною вулицею, повз м'ясну крамницю і школу, повз цегельню, за якою звертає з центральної вулиці ліворуч до набережної понад озером, їде в північному напрямку аж до ділянки посередині Пастушої гори, яку всі в селі називають Клариним лісом, бо це її доля спадщини. Там батько розвертає бричку, а поки він розвертається, дівчата швидко зістрибують, якщо саме літня пора, щоб скубнути праворуч від дороги декілька ягід малини, але от уже Вуррах, а саме так звуть у селі батька чотирьох доньок, ляскає батогом, як він це завжди робить у будні дні, коли мчить селом на порожній бричці, щоб скликати наймитів до роботи, отож щойно Вуррах ляскає батогом, усі чотири сестри негайно застрибують на свої місця, і бричка їде в бік дому, повз цегельню, школу і м'ясну крамницю, аж на протилежний кінець села, до Клоттгофа, що його Вуррахів далекий предок отримав від короля як лен, разом із кількома моргами поля.

Якщо дівчина хоче дізнатися, чи скоро вийде заміж, їй слід новорічної ночі постукати в курник. Якщо першою на стук відізветься квочка, нічого не буде, а якщо півень, то бажання дівчини здійсниться. У новорічну ніч перед нею може з'явитися її майбутній обранець. Якщо дівчина хотіла б отримати чоловіка-моряка, їй треба сісти на тачку, тоді милий швидко об'явиться. Щоб одружитися з муляром, дівчина сідає на колоду для рубання дров. І він не забариться, якщо вона візьме до рук кельму та кирку. Якщо ж вона хоче мати судженим землероба і доброго господаря, то хапається за косу і лопату. Мати дівчини на виданні намагається привернути до хати залицяльників. Вони з'являться, якщо вона не змітатиме павутину зі стелі в світлиці. Павутина порветься — залицяльників