не буде.

Матір чотирьох дівчат померла, народжуючи Клару. Сина в солтиса немає. У селі є халупники, а є селяни, що, крім хати, мають ще й садок, є двоє малоземельних котселтів та декілька селян із худобою, але солтис — один. Ґрета не виходить заміж, тому що найстаршого сина селянина Зандке, з яким вона була заручена і який був єдиний з-поміж шести синів Зандке, котрого призначали для сільського господарювання, адже йому належалося успадкувати обійстя Зандке, цього сина власник маєтку, на величезне здивування Зандке-сина й Зандке-батька, не призначив спадкоємцем. Весілля відклали, а наречений Ґрети, після того як у вересні один зі шваґрів почав управляти обійстям, сів у Бремергафені на корабель і подався за 280 марок через Антверпен, Саутгемптон, Ґібралтарську протоку, Геную, Порт Саїд, Суецький канал, Червоне море, єменський Аден, Коломбо та Аделаїду до австралійського Мельбурна, куди прибув 16 листопада 1892 року після шеститижневої поїздки з залишком грошей у сумі 8 марок та золотим кишеньковим годинником, якого заставив у ломбарді за 20 марок. Із Мельбурна він написав про це своїй нареченій, а після того Ґрета нічого більше про нього не чула, тож лани Зандке, що межували з посілостями Вуррахів, сім'я солтиса остаточно втратила.

Гедвіґа сплуталася з доморобником, що влітку молотив зерно на Клоттгофі. Коли батько дізнався про це від сусіда, то вдерся посеред білого дня в стодолу, вирвав робітникові ціп із рук та прогнав його з ґвалтом: Як зара вхоплю сокиру, то тя вб'ю! Він гнався за ним з двору аж попід ліс, і ціле село чуло голос солтиса, що від крику звучав якось аж надтріснуто, немов голос п'яного: Як зара вхоплю сокиру, то тя вб'ю! Повернувшись на обійстя, він зачинив Гедвігу на кілька днів у вудильні на стриху, там вона втратила дитину, що на той час була лише маленькою закривавленою грудкою.

Емма, третя за віком донька солтиса, стовідсотково стала б солтисом, якби народилася чоловіком. Вона в усьому допомагає батькові, коли той відлучається, приймає рішення про платежі, що належиться здати мешканцям села, призначає найманим робітникам роботу, наглядає за вирубкою лісу, за ланами і худобою. Ніхто ніколи ані в родині, ані в селі не згадував жодним словечком про одруження Емми.

А Кларі, наймолодшій солтисовій доньці, належався в посаг ліс на Пастушій горі, унизу ліс межує з озером, угорі — з лугом, порослим малинниками, що також належить до маєтностей, праворуч — із ґрунтами старого Варнака і врешті ліворуч — із лугом одного халупника, що, через протиправний випас худоби на лузі, на котрий зазіхає Вуррах, уже кілька років розсварений із батьком Клари. За таких обставин батько розглядає Кларин ліс як певною мірою острів, адже заміжжя не передбачає об'єднання його з іншими маєтностями.

Коли рибалка причалює до берега, що належить їй, Клара не знає, що сказати. Рибалка також мовчить, тільки кидає їй трос, вона ловить трос і обв'язує навколо вільхи. Вона зовсім випадково прийшла сьогодні у свій ліс. Після катастрофи, що спіткала Гедвіґу, батько перестав брати доньок кататися на бричці. Сьогодні Клара тут сама, вона прийшла пішки, нагорі на луці вона збирала малину, а тоді повільно спустилася стежкою між кущами й деревами, що належать їй: між дубами, соснами і вільхами, зі схилу, щоб помилуватися на мерехтіння води, адже з Клоттгофа побачити озеро неможливо навіть узимку, коли на деревах немає листя.

Незнайомий рибалка подає їй руку, вона допомагає йому вийти з розхитаного човна і відпускає його руку. І тільки коли він бере її за руку вдруге, вона розуміє, що потрібно вести його далі. Мабуть, вище, на середині схилу, там, де земля не така чорна, а трава сухіша, знайдеться місце для неї і для рибалки, у нього таке мокре волосся, аж вода скрапує йому на плечі і стікає руками додолу в їхні переплетені пальці. І тільки тепер, поки вона роззирається за місцем, де б вони могли побути, Клара помічає, скільки людей навколо них на цій ділянці лісу. Всюди, де могло б бути гарне місце для відпочинку, вже хтось сидить чи стоїть, одні лежать у затінку дерев і дрімають, інші тамують голод, а є такі, що, спершись на дерево, курять і пускають у повітря кільця диму. Мабуть, вона не помітила всіх цих людей раніше тому, що всі вони так тихо поводяться. Он там на осонні під крислатим дубом росте саме така трава, як їй подобається, висока суха трава, травинка до травинки, а коли вона опускається в траву, тягнучи за собою рибалку, люди навколо нарешті починають ворушитися, кладуть хліб, яблука і зварені на твердо яйця назад у кошики, складають підстилки і спокійно випростовуються, а ті, що спиралися на стовбури дерев, кидають недопалки і затоптують їх. Зрештою всі збираються в дорогу з пагорба на долину і покидають це місце, не промовивши до Клари з її рибалкою й слова, ба навіть не привітавшись із ними. Рибалка кладе їй, наймолодшій і все ще незаміжній доньці солтиса, голову на коліна, і вона береться витирати насухо подолом спідниці його мокре волосся. Позаду дуба, відразу ж у них за спиною, підіймаються в цю мить двоє останніх відвідувачів лісу, що їх вони не зауважили, і також ідуть геть.

Біле, як мука — не мука; хвіст має, як миш — не миш. Живе чорне, умре красне.

Марушка в семи кожушках; хто на неї гляне, той і заплаче.

Лісом іде — не трісне, водою іде — не плюсне, очеретом — не шелесне.

Летів птах, на воду бах; води не змутив, сам не полетів.

Нім ся батько народив, то син по світі ся находив.

Хто плаче без голосу?

Стоїть дуб, а на дубі дванайцять гілляк, а на кожному гіллі по штири гнізді, в кожнім гнізді по сім птах.

Хата — не хата, вікон багато: єсть куди влізти, та нікуди вилізти.

Спочатку єдине, що помічають сестри, це те, що часами Клара вітається з ними вранці особливо ґречно і питає їх про здоров'я, немов вони їй чужі або немов вони давно вже не бачилися. А як приходить наступний день — вона відвертає голову від сестер, які бажають їй доброго ранку. Друге, на що звертають увагу сестри та й усі люди в селі, що, замість того, щоб спорожнити відро з помиями для свиней у стайні, Клара виходить із повним відром зі свого двору. Вона проходить із відром село, минає м'ясну крамницю і школу, повертає за цегельнею ліворуч на дорогу понад озером. Старий Варнак, ґрунти якого межують праворуч із Клариним лісом, повідомляє Вуррахові, що Клара виливає помиї аж десь там, у заростях, а тоді сідає собі в траву, спирається до дуба і, обіперши зігнені в колінах ноги на перевернене відро, розмовляє з повітрям або просто мовчить. Після того як батько забороняє їй виходити з двору, Клара береться ховатися на обійсті Клоттгоф. Вона пригинається в кущах або за