гвинтівку, рюкзак і каску! Присідання, пішооооов!!!

Сходив на перерву, ага.

* * *

Ніколи. Чуєте? Ніколи не питайте сицилійку про тарантелу. Ані про історію цього танцю, ані про те, які існують особливості виконання тарантели в різних регіонах, ані (боронь Боже!) про те, як саме її танцюють. Краще пошукайте в інтернеті. Бо спочатку сицилійка витиратиме сльози зворушення від того, що ви цікавитесь її культурою. Потім ви (а також усі навколишні, хочуть вони чи ні) вислухаєте годинну лекцію з історії танцювальної культури Італії, історії тарантели та історії Tarantella Siciliana зокрема. А на перерві будуть практичні заняття. І в радіусі двадцяти метрів танцюватимуть усі — хочуть вони чи ні. Це я вам гарантую.

У моєму випадку тарантелу вчились танцювати:

я;

професор Рассел;

полковник Вескотт;

сержант МакКарті;

старший офіцер Баррел;

оператор космічного зв’язку Трейсі;

двоє солдатів, що на свою біду просто проходили мимо.

Ми почули, що:

ми не відчуваємо ритму;

у нас не ноги, а продовження задниці;

усі повинні навчитись танцювати тарантелу і знати, що це таке;

це краще, аніж тупа тренажерка;

ми відчуваємо танець трохи краще, але нам ще працювати й працювати.

Перший здався професор Рассел, який викладає в нас спецкурс з фізики космосу та розрахунку траєкторій. Шанований у науковому співтоваристві фізик сказав, що він уже не в тому віці, та й навряд чи його колись укусить тарантул.

Услід за професором здалася суперінтендант сержант Сара МакКарті.

Потім Вескотт сказав, що в армійських черевиках важко стрибати, як цап.

За полковником відкололися всі військові.

Баррел удав, ніби йому зателефонувала дружина.

Трейсі зникла, здається, ще до Вескотта.

А мене врятувало те, що закінчилась перерва.

Потім з’ясувалося, що сама Франческа ніколи тарантели не танцювала, але вона чудово знає, як це робиться.

* * *

Усього одна неправильна цифра або кома, що стоїть не на своєму місці, призводить до неправильної команди на вмикання двигунів супутника — команди, що може стати фатальною.

Як цьому запобігти? Чи є «захист від дурня»? Звісно, є.

По-перше, це комп’ютер, який допомагає розрахувати корекцію траєкторії.

По-друге, це твій напарник, який на паралельній робочій станції виконує точно такі самі розрахунки. І якщо отримані результати координат траєкторії збігаються, то поворот обох ваших ключів дає команду на запуск двигунів.

Якщо ж результати у вас не збігаються тричі поспіль, то ви, обидва напарники, розраховуєте все вручну. Якщо і вручну розраховані траєкторії не збігаються, то в процес втручається Командування Центру управління польотами. Однак до цього доходить у дуже рідкісних випадках.

У минулому житті я досить часто виходив у прямий ефір. Теж, здавалось би, відповідальна справа. Але, якщо журналіст у прямому ефірі зробить помилку, нічого страшного не станеться. Ну, редактор фиркне. Ну, продюсер буде незадоволений. Ну, глядач порегоче над журналістом-дурнем.

Якщо ж у мене в командному центрі за пультом щось піде не так, то наслідки можуть бути набагато гірші…

Однак випадковостей у керуванні космічними апаратами майже не буває. На відміну від керування літаками, особливо маленькими.

Щоправда, 2009 року був прикрий випадок, коли на низькій орбіті зіштовхнулись два супутники: російській військовий «Космос-2251» і американський Iridium. Але про це я розповім пізніше.

* * *

Мою напарницю накрила депресія.

Я це зрозумів, згадавши, що вчора не чув од Франчески звичного «білого шуму», і сьогодні день не почався докладним звітом про те, що моя напарниця бачила, чула, робила, їла, відчувала й переживала вчора.

Уже настав час тренінгів, а Франческа в командному центрі так і не з’явилась.

Я знайшов її на кухні. Очі в неї були червоні.

— Франческо, з тобою все гаразд?

— Так.

— Не бреши мені.

— Я не брешу!

— Я бачу. Розказуй.

— Я невдаха.

— Що-о-о-о?! Ти про що взагалі?

— Я на вихідних була в батьків, вони вчили мене, як жити. Якщо їх послухати — я все роблю не так.

— Я теж буваю не вельми приємним батьком. Спитай моїх дівчат. Така в нас робота. Що вдієш? Це нормально. Вислухай, погодься і роби, як знаєш.

— Твої діти роблять так, як ти кажеш?

— Ні, але вони ще маленькі, а тобі вже 25…

— У мене в машині якийсь стук зліва.

— То треба загнати машину до Ренді, він же механік.

— Він механік по винищувачах.

— Він обслуговує бойові машини — думаєш, він твою «Хонду» не подивиться?

— У мене ще проблеми з комп’ютером. Періодично зависає.

— Запусти «Task Manager» і зроби дефрагментацію.

— Що?

— Давай сюди комп. Через годину віддам, усе буде ОК.

— У тебе всі проблеми швидко розв’язуються.

— Просто я не роблю з маленьких складнощів великих проблем.

— Я нікому не потрібна.

— OMG, Чессіно, ти збожеволіла? Щоб я більше не чув цієї маячні! Ти наче дитина.

— Усім байдуже до бідної Франчески…

Я, ледве стримуюсь, щоб не заіржати:

— Я ось зараз напишу про тебе у Фейсбук!

— Ти про мене пишеш, як про ідіотку!

— О, ні, ти подобаєшся моїм читачам! Отож переставай скиглити, зберись докупи й ходімо. У нас повно справ. OSIRIS прискорюється і ще три супутники треба розвести по траєкторіях.

— ОК, — намагається всміхнутись, — ходімо.

Тож депресія чи не депресія, але доки є робота і той, хто тебе штурхне, дурнею мучитися ніколи.

* * *

— Кадет Васильєв!!! — я намагався прослизнути до себе в командний центр повз гвардійців, що вишикувалися на щоранкове підняття прапора. — Кадет Васильєв, до мене! Сьогодні ви піднімаєте прапор. Де ваша напарниця? Тягніть сюди ту італійську кнопку!

Полковник Вескотт був настроєний рішуче, і моя напарниця не змусила його довго чекати.

— Але вони ж цивільні спеціалісти, а не військові… — спробував заперечити хтось із гвардійців.

— Хто це сказав?! — полковник аж побагровів.

— Я, сер!

— Два кроки вперед!!! А тепер послухай! За те, що обговорюєш мої накази — штрафна зміна!!! За те, що ділиш людей, які тут служать, на військових і цивільних — друга штрафна зміна!!! Ви служите одному й тому самому прапорові, на якому п’ятдесят зірок і тринадцять смужок, і не вам вирішувати, хто має віддавати честь «Зіркам і Смужкам», а хто ні!!! До речі, якщо побачу десь у когось