на території бази прапор конфедератів — штрафна зміна!!! Усі зрозуміли, засранці?!
— Sir, yes, sir!!!
Франческа зайшла в кабінет, прикриваючи обличчя тижневиком НАСА. — Не дивись на мене!!! — Що сталось?! — Я сьогодні без макіяжу!!! Сталося страшне — моя напарниця проспала й приїхала на роботу, навіть не нафарбувавши губи. А свої сицилійські губи Франческа шмарує такою яскравою помадою, що її, напевно, можна побачити з МКС. По її губах водії в темряві можуть визначити, що на дорозі пішохід. І навіть якщо Чессіну поставити на мисі Доброї Надії, кораблі у найлютіший шторм не зіб’ються з курсу. Коли я вперше побачив свою напарницю, вона була схожа на учасника гурту KISS. З косметики Франческа використовує ВСЕ. Тіні, туш, помади, тональні креми, пудру і ще купу якихось невідомих субстанцій. Щоденний процес накладання мейкапу займає хвилин сорок, а то й годину. Але відсутність макіяжу — не єдина біда сицилійки. На додачу Франческа забула косметичку вдома. Хоча яку косметичку… Розмірами вона нагадує мій рюкзак, а важить, мабуть, як два мої рюкзаки. Сьогодні Франческа була ще й фунтів на два легша, бо не намастила ті фунти на обличчя. Це цілковито змінило її зовнішність. На роботу прийшла якась дівчина з розтріпаним волоссям, одягнута, як Франческа, і з голосом, як у Франчески, але геть на неї не схожа. Олії у вогонь підлив професор Рассел. У командному центрі, дивлячись упритул на мене, астрофізик привітався: — Доброго ранку, Андрію! — і спитав: — А де твоя напарниця? Я не витримав і заіржав, бо напарниця стояла поряд і гнівно блискала окулярами. Увесь день бідолашна Франческа ховалася за моніторами, за колонами і в мене за спиною. Її ніби не було на роботі. Нема макіяжу — нема Франчески. Коли я захотів сфотографувати її на згадку — не щодня ж таке побачиш — дівчина замахала руками й ображено промовила: — Ні, ні! Таке фото я тобі не дозволю кудись виставляти! Хвилин через п’ятнадцять Чессіна показала мені зображення марабу — химерного птаха, що живе в Африці та в Південній Азії. — Отака я без макіяжу! Точнісінько така!
— Рядовий Шеннон! Рядовий Чандра! Два кроки вперед!!! Рядовий Чандра, рапортуйте! — Сер, Шеннон обізвав мене «брудним нелегалом» («dirty wop»), сер, бо я народився в Індії, а не в США, сер! — Чандра мене штовхнув!!! — Я випадково! Я попросив пробачення!!! — Стулили пельки обидва!!! Шеннон, ви вживали слова «брудний нелегал»? — Sir, yes, sir!!! — Чандра, ви попросили пробачення за те, що штовхнули Шеннона? — Sir, yes, sir!!! — Шеннон обізвав вас «брудним нелегалом» уже після того, як ви попросили пробачення? — Так, сер! — було видно, як полковник Вескотт починає закипати — його шия почервоніла, руки стиснулися в кулацюги завбільшки, як моя голова. «Dirty wop» — «Without paper» або «Without passport» [3]. Так колись у Коннектикуті не вельми привітні громадяни звали італійських іммігрантів, але згодом це ганебне прізвисько стали ліпити до всіх мігрантів узагалі. Причому байдуже, чи має людина документи, чи ні. Вескотт подумав і скоро, по-військовому, прийняв рішення: — Так, засранці, слухайте. Оскільки конфлікт між Шенноном і Чандрою відбувся у всіх на очах, правило приватного розгляду тут не діє. Отже, слухайте, що я скажу. Ти, Шеннон, вважаєш себе корінним американцем, так? ОК, скажи мені тоді, звідки походить твоє чудове прізвище? Воно ж ірландське, чи не так? — Так, сер! — Коли приїхали твої доблесні ірландські предки, щоб народити тут такого бовдура, як ти? — Мій прадід приїхав з Дубліна на початку двадцятого століття, сер! — Тобто він, висловлюючись твоєю мовою, теж «брудний нелегал»? — Але, сер… — Мої далекі предки приїхали сюди з Британії. Я, попри те, що народився тут, теж вважаюся нащадком «брудних нелегалів»?! — … — Рядовий Чандра народився в Індії. Однак він поруч з вами захищає цю країну під тим самим прапором, що й ви, Шеннон! Яке ви мали право називати його «брудним нелегалом»?! Цю країну збудували іммігранти та їхні нащадки. Вони на своїх плечах винесли цю країну з війни за Незалежність, з Громадянської війни, вони винесли її з довбаної Великої депресії і з Другої світової! Ми!!! Усі!!! Тут!!! Іммігранти!!! На плацу стояла така тиша, що було чути, як полковник скрегоче зубами. — Рядовий Шеннон! Вам два дисциплінарні за сварку і за образу рядового Чандри! Ще одне дисциплінарне — і вилетите з моєї бази під три чорти!!! Рядовий Чандра! Прийміть вибачення від Шеннона і потисніть один одному руки! А щодо «іммігрантів»… Один тільки рядовий Чейні і капрал Ґутьєрес можуть називати вас усіх — і мене також — «брудними іммігрантиками», бо Чейні з племені черокі, а Ґутьєрес — мексиканець, і американський континент — це їхня земля! Усім засранцям ясно?! — Yes, sir, yes!!!
— Що це таке? — Франческа, піднявши дугу чорної брови, поверх окулярів дивилась на те, що вона бридливо тримала двома наманікюреними пальчиками. — Це піца! — сказав полковник Вескотт і ображено додав: — Що, не догодив? — Це не піца, — Франческа розвернула шматок, заглядаючи на нижню сторону «піци». — Це… це шмат мокрого сирого тіста, вкритий якимись жовтими шмарклями, а зверху накидано того, що, як я розумію, мало зватись «пепероні». — Це піца, — у голосі полковника бриніла образа. — Це піца, яку їсть уся моя сім’я. Це піца, яку я купую, коли їду до тещі. Це найкраща в Іст-Ґренбі піца, яку я купую на Free Pizza Friday! Це чудова товста піца з сиром і гострим пепероні. Якраз те, що люблять хлопці на моїй (полковник особливо натис на слові «моїй») базі! — Я нічого не маю проти, ем-м-м… «піци», — я ніколи не думав, що інтонацією можна так чудово підкреслити лапки, — але вона, по-перше, квадратна. Це означає, що тісто розкачували качалкою, а не розкручували руками, як потрібно. По-друге, вона непропечена. Тому вона звисає як… як собачий язик. І мокра, бо на денці коржа не видно кукурудзяного борошна, це означає, що його пекли бозна-де. А по-третє, на ній забагато… я навіть не можу назвати це сиром. Що це? Пармезан? Ні. Моцарела? Ні. Проволоне? Ні. Ґорґонзола? Звісно, ні! Я навіть не знаю, чи з молока це зроблено! — спалахнула Франческа. — І хоч піца не король страв, але це надбання мого народу, і я не хочу, щоб піцою називали те, що на піцу навіть не схоже! — окуляри у дівчини гнівно блищали. — Корида, — сказав професор Рассел. — Бій биків.
* * *
Франческа зайшла в кабінет, прикриваючи обличчя тижневиком НАСА. — Не дивись на мене!!! — Що сталось?! — Я сьогодні без макіяжу!!! Сталося страшне — моя напарниця проспала й приїхала на роботу, навіть не нафарбувавши губи. А свої сицилійські губи Франческа шмарує такою яскравою помадою, що її, напевно, можна побачити з МКС. По її губах водії в темряві можуть визначити, що на дорозі пішохід. І навіть якщо Чессіну поставити на мисі Доброї Надії, кораблі у найлютіший шторм не зіб’ються з курсу. Коли я вперше побачив свою напарницю, вона була схожа на учасника гурту KISS. З косметики Франческа використовує ВСЕ. Тіні, туш, помади, тональні креми, пудру і ще купу якихось невідомих субстанцій. Щоденний процес накладання мейкапу займає хвилин сорок, а то й годину. Але відсутність макіяжу — не єдина біда сицилійки. На додачу Франческа забула косметичку вдома. Хоча яку косметичку… Розмірами вона нагадує мій рюкзак, а важить, мабуть, як два мої рюкзаки. Сьогодні Франческа була ще й фунтів на два легша, бо не намастила ті фунти на обличчя. Це цілковито змінило її зовнішність. На роботу прийшла якась дівчина з розтріпаним волоссям, одягнута, як Франческа, і з голосом, як у Франчески, але геть на неї не схожа. Олії у вогонь підлив професор Рассел. У командному центрі, дивлячись упритул на мене, астрофізик привітався: — Доброго ранку, Андрію! — і спитав: — А де твоя напарниця? Я не витримав і заіржав, бо напарниця стояла поряд і гнівно блискала окулярами. Увесь день бідолашна Франческа ховалася за моніторами, за колонами і в мене за спиною. Її ніби не було на роботі. Нема макіяжу — нема Франчески. Коли я захотів сфотографувати її на згадку — не щодня ж таке побачиш — дівчина замахала руками й ображено промовила: — Ні, ні! Таке фото я тобі не дозволю кудись виставляти! Хвилин через п’ятнадцять Чессіна показала мені зображення марабу — химерного птаха, що живе в Африці та в Південній Азії. — Отака я без макіяжу! Точнісінько така!
* * *
— Рядовий Шеннон! Рядовий Чандра! Два кроки вперед!!! Рядовий Чандра, рапортуйте! — Сер, Шеннон обізвав мене «брудним нелегалом» («dirty wop»), сер, бо я народився в Індії, а не в США, сер! — Чандра мене штовхнув!!! — Я випадково! Я попросив пробачення!!! — Стулили пельки обидва!!! Шеннон, ви вживали слова «брудний нелегал»? — Sir, yes, sir!!! — Чандра, ви попросили пробачення за те, що штовхнули Шеннона? — Sir, yes, sir!!! — Шеннон обізвав вас «брудним нелегалом» уже після того, як ви попросили пробачення? — Так, сер! — було видно, як полковник Вескотт починає закипати — його шия почервоніла, руки стиснулися в кулацюги завбільшки, як моя голова. «Dirty wop» — «Without paper» або «Without passport» [3]. Так колись у Коннектикуті не вельми привітні громадяни звали італійських іммігрантів, але згодом це ганебне прізвисько стали ліпити до всіх мігрантів узагалі. Причому байдуже, чи має людина документи, чи ні. Вескотт подумав і скоро, по-військовому, прийняв рішення: — Так, засранці, слухайте. Оскільки конфлікт між Шенноном і Чандрою відбувся у всіх на очах, правило приватного розгляду тут не діє. Отже, слухайте, що я скажу. Ти, Шеннон, вважаєш себе корінним американцем, так? ОК, скажи мені тоді, звідки походить твоє чудове прізвище? Воно ж ірландське, чи не так? — Так, сер! — Коли приїхали твої доблесні ірландські предки, щоб народити тут такого бовдура, як ти? — Мій прадід приїхав з Дубліна на початку двадцятого століття, сер! — Тобто він, висловлюючись твоєю мовою, теж «брудний нелегал»? — Але, сер… — Мої далекі предки приїхали сюди з Британії. Я, попри те, що народився тут, теж вважаюся нащадком «брудних нелегалів»?! — … — Рядовий Чандра народився в Індії. Однак він поруч з вами захищає цю країну під тим самим прапором, що й ви, Шеннон! Яке ви мали право називати його «брудним нелегалом»?! Цю країну збудували іммігранти та їхні нащадки. Вони на своїх плечах винесли цю країну з війни за Незалежність, з Громадянської війни, вони винесли її з довбаної Великої депресії і з Другої світової! Ми!!! Усі!!! Тут!!! Іммігранти!!! На плацу стояла така тиша, що було чути, як полковник скрегоче зубами. — Рядовий Шеннон! Вам два дисциплінарні за сварку і за образу рядового Чандри! Ще одне дисциплінарне — і вилетите з моєї бази під три чорти!!! Рядовий Чандра! Прийміть вибачення від Шеннона і потисніть один одному руки! А щодо «іммігрантів»… Один тільки рядовий Чейні і капрал Ґутьєрес можуть називати вас усіх — і мене також — «брудними іммігрантиками», бо Чейні з племені черокі, а Ґутьєрес — мексиканець, і американський континент — це їхня земля! Усім засранцям ясно?! — Yes, sir, yes!!!
* * *
— Що це таке? — Франческа, піднявши дугу чорної брови, поверх окулярів дивилась на те, що вона бридливо тримала двома наманікюреними пальчиками. — Це піца! — сказав полковник Вескотт і ображено додав: — Що, не догодив? — Це не піца, — Франческа розвернула шматок, заглядаючи на нижню сторону «піци». — Це… це шмат мокрого сирого тіста, вкритий якимись жовтими шмарклями, а зверху накидано того, що, як я розумію, мало зватись «пепероні». — Це піца, — у голосі полковника бриніла образа. — Це піца, яку їсть уся моя сім’я. Це піца, яку я купую, коли їду до тещі. Це найкраща в Іст-Ґренбі піца, яку я купую на Free Pizza Friday! Це чудова товста піца з сиром і гострим пепероні. Якраз те, що люблять хлопці на моїй (полковник особливо натис на слові «моїй») базі! — Я нічого не маю проти, ем-м-м… «піци», — я ніколи не думав, що інтонацією можна так чудово підкреслити лапки, — але вона, по-перше, квадратна. Це означає, що тісто розкачували качалкою, а не розкручували руками, як потрібно. По-друге, вона непропечена. Тому вона звисає як… як собачий язик. І мокра, бо на денці коржа не видно кукурудзяного борошна, це означає, що його пекли бозна-де. А по-третє, на ній забагато… я навіть не можу назвати це сиром. Що це? Пармезан? Ні. Моцарела? Ні. Проволоне? Ні. Ґорґонзола? Звісно, ні! Я навіть не знаю, чи з молока це зроблено! — спалахнула Франческа. — І хоч піца не король страв, але це надбання мого народу, і я не хочу, щоб піцою називали те, що на піцу навіть не схоже! — окуляри у дівчини гнівно блищали. — Корида, — сказав професор Рассел. — Бій биків.