в оренду, і мали півтори десятини власної.

Чумаки, швидко придбавши дешевої солі, вже готувалися у зворотну путь, як хтось із них подав думку не везти оцей набір солі додому, а перепродати у Херсонщині і вернутися ще раз та добрати її для дому. Карпо, не ризикнувши гнівити господарів волів і мажар, з якими не було такої домови, відмовився з Андрієм, але Михайлові на своїх волах радо дозволив поїхати з товариством.

Більше тижня по виїзді Михайла з валкою в путь Карпо і Андрій підробляли на прокорм волам і собі на обрізці виноградника заможного татарина, живучи у Трикопів. Якогось дня під вечір валка вернулася, вернувся з нею Михайло, але вже мертвий. Карпо із Адрієм ледь не збожеволіли, побачивши попасмужене ножами лице Михайла та закривавлену білизну на ньому. Виявилося, що по путі назад на валку напали злодії. Ті, що віддали добровільно гроші, були ними лише побиті. Михайло ж захищався до останнього.

Поки в розпачі майстрували хреста й домовину, запричащали покійника святими дарами, Сава найняв мажару з волами і набрав солі. Поховавши Михайла на цвинтарі поряд із Трикопиними синами, що також були забиті бандитами, Сава з Карпом і Андрієм вирушив у Чигирин за Прісею. Батьки йому не перечили, а Карпо та Андрій, прибиті горем, були безучасними. Добралася валка додому благополучно, господар волів навіть плати не взяв за оренду, вдовольнившись двома мірками солі. Христя і вся родина почорніли з горя, а Михайлова наречена Дарина в неприкаяності постриглась у Дівочий монастир черницею.

Попродавши сіль у Чигирині й накупивши дарунків нареченій,  Сава Трикоп із Прісею, благословенні Христею, вирушили у зворотну путь, давши слово, що поберуться через сорок днів по смерті Михайла, а до того житимуть при батьках, як заручені. У тісній хаті Христі Янчучки не стало двох дітей одразу. Пріся у своєму листі, який небаром прислала, сповістила, що доїхала щасно, що ходить на Михайлову могилу поливати квіти, що свекор і свекруха – добрі люди, яких їй і не снилося мати, що Сава тепер у Джанкої на підробітках, а як повернеться, вони поберуться. Ще писала Пріся про те, що Сава й свекор накупили їй книжок, то має що читати.

Життя йшло, а з ним ішло і все людське до людей – то повільно, то нежданно й швидко, а родину Христі чекали нові пригоди – до Янчуків скоро вдерлися нещастя.

Почалося все з того, що і Карпо, і Андрій, на два роки молодший, як змовившись, задумали женитися. Карпо вподобав собі ще у двокласній доньку баришника Якима Притули Ганну. Андрій тривалий час таємно зустрічався з донькою протоієрея Лесею, яка по закінченні Петербурзького університету прибула в Чигирин і влаштувалася вчителькою словесності в церковно-приходській школі, де й пізналася з Андрієм, а згодом – у гімназію.

Карпо й Андрій до часу крилися зі своїми уподобницями. Якось перед Покровою, кимось побитий, Карпо заявив, що він, як старший, має право одружитися першим. Тим паче, що коли він не зробить того зараз, то Ганну Притулівну в нього відіб’ють інші. Переконуючи всіх у родині, - а були при тому, крім матері, Дарки та Домки, ще й гостюючі: Настя та Палазя з Марком та Самілом, - Карпо у розмові натякнув, що старий протоієрей Ярема може й не віддати Лесі за Андрія, бо вона не дружина йому, шарпакові, хоч і вродливому та коханому нею. Старшого сина підтримала й мати. Це заступництво дошкулило всій родині, особливо Андрієві.

- Чей же тобі воляку, а не пані треба! Таку, щоб робила, не розгинаючись, босою по снігу ходила, на зарібки йшла! Не в свої сани забаглося тобі сісти! Я й благословіння материного не дам на таке, то схаменися! – сердито й докірливо сказала вона.

Відтоді й пішло в хаті все шкереберть.

Христя суворо звернулася і до Карпа: “Дуже ви в мене на вроду зважаєте обидва! Звідки те у вас? Був би батько живий, вуха б повикручував обом,” – дала зрозуміти старшому, що не захоплює її надміру вродлива Ганна.

Було вирішено, що коли Андрій навідріз відмовляється працювати на грабарці чи їздити по сіль, то воли й мажару слід продати, щоб справити Карпові весілля. Христя на те бурчала: ”Знаю Якимця здавна, хоч і вергає чималими грошима, та більше позиченими, бо п’яничка – тесть твій! Та й Ганку знаю добре! Вродлива то так - у матір Парасю вдалася, а до роботи ще не знати якою буде! А в тебе ж горить усе в руках, як у окаянного! Тобі - “біжи, вернись, стій” – і все на одній нозі, миттю! Те тобі й батько сказав би, то дивись сам!..”

Карпо збагнув, що жити в одній хаті свекруха і невістка не зможуть, тож треба шукати десь діляночку і будуватися окремо. З матір’ю лишалися Дарка, Домка і Пилип, як вернеться з кадетів…

Перед весіллям дядько Харитін зарадив Карпові деревом на будівництво зі свого Ліска та трохи грошима. Ганна пообіцяла випросити трохи грошей у матері, так щоб батько не знав, та й від батька, сподівалася, щось перепаде. Отож, Карпо почав діяти. Йому тут привалила ще й неабияка удача. Троюрідний дядько й сусіда вирішив продати своє дідівське обійстя і переїхати до сина у Єлисаветград, і Карпо ледь на коліна не ставав, щоб той не барився.

Ділянка була геть гола, ще й на горбі. Хата - стара, як світ, гонт на даху подірявився і поріс мохом, вориння погнило. Одинокий старий дядько, маючи намір доживати віку у сина, давно збайдужів до господарства. Єдиною цінністю на обійсті була груша, яка щороку буйно цвіла і щедро родила. Але головне - ділянка була в притичному сусідстві з батьківською і Тясмином, мала смужку сіножаті, хащі чорної лози і кущ калини, що горів полум’ям щоосені. В Чигиринщині м’ята, любисток і калина - здавна неодмінні атрибути кожного обійстя, як і лелеки на дахах у своїх гніздах. На березі в лозах і очеретах, рогозах і купинах завжди селилося птаство і співало весною і літом так, що душа мліла.

Отож, купівля сусідської дільниці була доленосною.

Зразу по весіллі, на якому всім на подив Христі допомагала, хоч та ледве її терпіла з чемності, протоієреєва Леся, Карпо ревно взявся за діло, як учаділий. На місці старої хати скоро лишилося тільки горою печище та купи дров, лат і сволоків із кроквами. Свіжо вбиті кілочки-паколи окреслювали чималі майбутні нові хату, сарай-комору, конюшню і погріб.

- Чи не завелике ти, сину, витіяв собі обійстя? – якось спитала в Карпа мати. – Борги ж треба віддати!

Подібний докір кинув і дядько Харитін, ніби змовившись із матір’ю, і тесть Яким тієї ж співав, та вони лише підігрівали Карпове завзяття.

- Коли вже будуватися, то так, щоб не тіснитися, як досі в батьківській хаті, - відбивався він.

Схвалили його намір, крім Ганни, і Пилип та Леся, що зачастила до них по весіллі, а також старша Ганнина сестра Якилина, яку величали Калиною Якимівною і