Химко Андрій - 6 книг. Главная страница.

Андрій Іванович Хименко (літературний псевдонім Андрій Химко; 27 липня 1919, Адамівка (Чигиринський район) — 18 грудня 1991, Черкаси) — український письменник і поет, член Спілки письменників з 1995 р. (посмертно).
Народився 27 липня 1919 року в селі Адамівка Чигиринського району тоді Київської, а тепер Черкаської області в селянській родині. Підростав серед двох старших братів та п'ятьох сестер.
З 1928-го по 1935-й рік навчався в Адамівській неповній середній школі. Батьки, брати та чотири сестри загинули під час голодомору 1933 року. Сам вижив, взявши ціпок та торбину і помандрувавши на Джанкой, звідти на Кубань. Побував у Ростові-на-Дону в дитячій колонії. В 1935 році вступив на робітничий факультет при Черкаському педінституті, закінчивши перший курс якого з вересня 1936 року перейшов навчатися в Черкаський медичний технікум і паралельно в Черкаську середню школу робітничої молоді № 1. Навчаючись, з 1937-го по 1939-й рік працював вихователем у Черкаському дитячому будинку інвалідів № 3.
В 1939 році, отримавши спеціальність медфельдшера і атестат про закінчення десяти класів середньої школи, вступив на заочне відділення літературного факультету Дніпропетровського університету, два курси якого встиг закінчити. З 1939-го по 1940-й рік служив у Червоній Армії в якості військового фельдшера у місті Воронежі і на фінському фронті. З 1940-го по 1941-й рік працював помічником державного санітарного інспектора в Соснівському курортному управлінні міста Черкаси. У вересні 1941 року, повертаючись із міста Азов після виконання завдання черкаського райвоєнкомату, в місті Полтаві попав у окупацію. Працював у Черкасах: в редакції газети "Українська думка", на радіовузлі, у драматичному театрі. В січні 1943 року був уперше заарештований гестапо. Останній, п'ятий арешт відбував в Уманській тюрмі, звідки в кінці жовтня 1943 року зміг утекти.
12.08.1944 р. за доносом був засуджений військовим трибуналом Київського військового округу по статтях 54-І «а» і 54-ІІ КК УРСР до 10 років виправно-трудових таборів і 5 років ушкодження прав. Перебував у місцях ув'язнення з 01.03.1944 р. по 17.10.1953 р., працюючи з 1944-го по 1949-й рік медфельдшером лікарні комбінату «Печорбуд», а з 1949-го по 1953-й рік — медфельдшером лікарні комбінату «Інтавугілля». Після звільнення по закінченні терміну покарання був зісланий на поселення в розпорядження Кожвинського РВМ МВС Комі АРСР.
Від подальшого перебування на засланні був звільнений 24.04.1956 р. на підставі наказу Генерального Прокурора МВС і КДБ при Раді Міністрів СРСР від 19.03.1956 р. Судимість і ушкодження прав були зняті згідно зі ст.6 Указу Президії ВР СРСР від 17.09.1955 р. «Про амністію», про що Головна Військова Прокуратура повідомила письмово (через рік!) 25.10.1956 р. за № 51-24925-47, хоча тінь минулого продовжувала нависати над ним і надалі.
З вересня 1953-го по квітень 1963-го року працював послідовно старшим бухгалтером, головним бухгалтером, директором їдалень і ресторанів відділу робітничого постачання в місті Інта Комі АРСР. З квітня 1963-го по липень 1964-го року — начальником відділу матеріально-технічного постачання управління комбінату «Інтавугілля».
Під час перебування на Півночі близько познайомився і підтримував надалі тісні стосунки з Г.Кочуром, Д.Паламарчуком, М.Івасюком, І.Савичем, Ю.Шкрумеляком, І.Гришиним-Грищуком, Л.Рябченком, М.Василенком та ін.
Влітку 1964-го року повернувся в місто Черкаси, де працював із вересня 1964-го по травень 1975-го року головним бухгалтером послідовно комбінату комунальних підприємств облкомунгоспу, реммехзаводу облпобутуправління, спеціального ремонтно-будівельного управління облпобутуправління, із квітня 1978-го по січень 1979-го року — начальником виробничо-планового відділу фабрики хімчистки одягу, а з січня 1979-го по січень 1981-го року — головним бухгалтером облрембудуправління зеленого господарства. Часті вимушені зміни місця роботи та складності при влаштуванні на нові місця роботи були пов'язані з постійним переслідуванням та «опікою» з боку органів КДБ. На пенсію за віком вийшов з 01.11.1979 року.
1 грудня 1991 року Андрій Хименко проголосував за незалежність на Всеукраїнському референдумі, перебуваючи в Черкаській міській лікарні № 1, будучи тяжко хворим. 18 грудня його не стало…

Докладно: wikipedia