такою назвою та характерним означенням «більшовики» виникла після розколу 1903 р. РСДРП на «більшовиків» та «меншовиків». Очолювана Володимиром Леніним РСДРП(б) до 1917 р. була професійно організованою, але не дуже впливовою партією, формальним теоретичним/науковим підґрунтям існування якої, втім, як і меншовиків, стало вчення Карла Маркса.

Загалом наприкінці XIX — на початку XX ст. марксизм у європейських країнах здобув велику популярність. Демонстраційна «науковість» цієї теорії, яка не лише дала, здавалося б, ґрунтовне й закономірне пояснення сучасного та минулого, а й претендувала на те, що може спланувати чи спрогнозувати майбутнє, стала важливою передумовою її успіху. І хоча, як виявилося згодом, претензії щодо майбутнього не мали під собою реальних підстав, логічне пояснення минулого давало підстави вважати, що Марксу вдалося відкрити всесвітні закономірності людського розвитку. Багатьом молодим інтелектуалам здавалося, що комунізм, головною ознакою якого визначалася ліквідація приватної власності, є не просто об'єктивно зумовленим, а й неминучим наслідком розвитку людства.

Потреба ліквідації приватної власності була теоретично обґрунтована основоположниками марксизму. У своїй головній праці «Капітал» Карл Маркс так змалював уже недалеке, як йому тоді здавалося, майбутнє: заради збільшення прибутку капіталісти посилюють тиск на пролетаріат, в результаті чого «зростає маса злиднів, гноблення, рабства, виродження, експлуатація, але разом з тим зростає обурення робітничого класу, який постійно збільшується кількісно... Монополія капіталу стає оковами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею. Централізація засобів виробництва й усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними із їх капіталістичною оболонкою. Вона вибухає. Б'є година капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють». Щоправда, шлях та терміни втілення в життя цих передбачень прихильники марксизму бачили по-різному.

У провідних європейських країнах переважна частина соціал-демократів (цією назвою, як правило, почали називатися прихильники Марксової теорії) незабаром дійшла висновку про можливість накопичення елементів соціалізму в рамках власне капіталістичного поступу, тобто про необов'язковість примусової ліквідації приватної власності на засоби виробництва. В умовах загального виборчого права з'явилася можливість законодавчим шляхом поліпшувати умови праці робітників і надавати підтримку слабозахищеним. Європейські соціал-демократи вирішили використати ці важелі впливу. Схожу позицію займала й частина російських соціал-демократів — меншовики. Ці політичні сили вирішили максимально використати наявні можливості для узгодження інтересів праці та капіталу, а тому заклик до примусової ліквідація приватної власності для них ставав неактуальним. Натомість Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) в основу своєї програми поклала іншу «істину» — мовляв, насильницька ліквідація приватної власності є об'єктивною необхідністю подальшого розвитку людства. Положення про нездоланні суперечності між капіталом і працею, які лише посилюються з розвитком капіталізму, було аксіомою для більшовицьких керманичів. Тому вони робили все, щоб поляризувати відносини між працею та капіталом.

Більшовицькі керманичі, втім, як і інші марксисти, вважали свої підходи правильними і науково обґрунтованими. Серед принципових покращувачів життя то був загальний тренд. Науково-технічний прогрес, найпалкішими прихильниками якого були й більшовики, сприяв поширенню серед активної частини суспільства ідеї про необхідність наукового (тобто такого, коли певні дії обов'язково принесуть прогнозований результат) підходу до формування нового суспільства. Британсько-американський учений Роберт Конквест, наголосивши на давньому існуванні ідеї про можливість побудувати утопію на Землі, відзначив, що її прихильники «у XVIII столітті перейшли на говірку Розуму, а в XIX — на жаргон Науки. Завдяки цим двом останнім ми здобули ілюзію, нібито наше знання людського суспільства наскільки повне, що ми спроможні винайти його заново, у відповідності з отриманими таким чином формулами, й нібито людські справи є, по суті, цілком зрозумілими та керованими».

Цілковито вписувалися у цей тренд і дії більшовицьких керманичів. Пропагований ними марксизм став тим науковоподібним обґрунтуванням утопії, який обіцяв швидку побудову нового суспільства і наголошував на тому, що знає, як це зробити. Такі «наукові» аргументи здавалися переконливими багатьом діячам, які й визначали обличчя тієї епохи. Пролетаріат, якому нічого було втрачати, вбачався тією рушійною силою, яка допоможе перебудувати світ. Причому комуністичним діячам було притаманне аксіоматичне переконання в тому, що їм інтереси пролетаріату відомі краще за самих робітників. Це допомагало подолати сумніви, які виникали під час спротиву робітників діям комуністичної влади.

Слова Роберта Конквеста про жаргон науки підтверджуються численними «марксистсько-ленінськими» працями, у яких увесь час робився наголос на «науковості» цього вчення та неминучій перемозі комунізму. В одній із них, датованій 1928 р., підкреслювалося, що завдяки впровадженню Марксом та Енгельсом «матеріалістичного розуміння суспільства» віднині «1) ...Раз і назавжди покінчено з поглядом на історичний процес як на хаос та сваволю. Соціальний процес постав перед нами як природно-історичний процес самого людства, в основі якого лежить певна закономірність — закономірність розвитку матеріальних виробничих сил... 3) Революції, в тому числі й комуністична, оголошені не як рецепт від „несправедливості“, а як природно-історичний результат суспільного розвитку». У тих випадках, коли практичні події фактично заперечували попереднє розуміння Марксової теорії, ця теорія коригувалася з огляду на «діалектичний підхід» чи нові обставини. Так, зокрема, сталося згодом із, здавалося б, непорушним концептом «світової революції». Однак постулат про потребу примусової ліквідації приватної власності залишався незмінним.

Марксизм навіть у його більшовицькій оболонці не виглядав якимсь чужорідним тілом на тлі тогочасної прогресивної суспільно-політичної думки. Адже неідеологічна складова в обґрунтуванні планованого більшовиками майбутнього була універсальною і характерною для всіх прихильників індустріалізму. Американський учений Елвін Тоффлер, аналізуючи