точніше, соціальним дном і верхами дедалі тоншає. Цей негативний процес потребує не лише уваги, а й досить енергійних протидій. Високоосвічені люди в Україні не витримають принизливого зсування їх у прірву. Чи не станеться соціального вибуху? Про це слід пам’ятати компрадорській і гендлярсько-лихварській політичній “еліті”.

Зовнішньоекономічний аспект сучасної політичної ситуації в країні обумовлюється наявністю і впливом трьох потужних факторів: фінансової залежності країни від західних міжнародних організацій; енергетичної залежності від Росії та країн СНД; зацікавленості в просуванні української зброї на міжнародні ринки (включаючи країни “третього світу” і СНД).

Фінансова залежність України від західних міжнародних організацій змушує керівництво країни шукати шляхи входження в західні бюрократичні структури, військові організації та Європейський Союз (ЄСУЮднак існують об’єктивні обмеження орієнтації на ЄС і НАТО, і то — дедалі жорсткіші. Так, з майже 200 ділових пропозицій і проектів, що їх запропонували українські партнери, західні інвестори підтримали тільки 12-15 відсотків.

До того ж західні кредитори намагаються активно впливати не тільки на зовнішню, а й на внутрішню державну політику, вимагаючи від уряду України виконання навіть нереальних рішень. Взяти хоч би шантаж МВФ затримати надання чергового кредиту в розмірі 90 млн доларів, якщо уряд України введе податок на експорт соняшнику. Політика подвійних стандартів МВФ проявляється і в ситуації збільшення тарифів на комунальні послуги та житло до 100 відсотків реальної вартості при фактичному замороженні заробітної плати. І все це відбувається на тлі так званої боротьби Заходу за права людини. А коли людям не виплачують пенсії та заробітну плату, Захід зумисне мовчить про права людини, зобов’язуючи уряд збільшити тарифи на комунальні послуги і житло, створюючи соціальне напруження в суспільстві.

Можна констатувати, що заокеанські позички, здійснювані українським урядом, і життя за вказівками МВФ стимулювали в економіці України розвиток скоріше негативних, ніж позитивних процесів.

Тим часом фінансова залежність України від західного світу має довгостроковий характер, і ще довго обумовлюватиме позицію політичного істеблішменту держави при вирішенні як внутрішньополітичних, так і зовнішньополітичних проблем.

Слід особливо наголосити, що через несприятливу для України ситуацію на міжнародному ринку, а також у зв’язку зі значним падінням виробничого потенціалу української паливно-добувної та металопереробної промисловості традиційна зацікавленість компрадорів у просуванні на зовнішні ринки товарів продовольчої групи, а також продуктів виробництва чорної та кольорової металургії, вугільної й хімічної промисловості — явно знижується. Проте, дбаючи про власні інтереси, компрадори сподіваються вступити до Всесвітньої торговельної організації, плекаючи надію на пільгові умови торгівлі металом та іншою сировиною. Нічого з цього не вийде. Бо профспілки сталеливарної промисловості США та Західної Європи досить впливові й не дадуть можливості впроваджувати демпінгові ціни. Проте й вартість металу, після наведення ладу в паливно-енергетичному секторі, буде іншою, далекою від демпінгової й неконкурентоспроможною на світовому ринку. Залучаючи вихідців із Західної України, мало розвиненої в промисловому відношенні, на керівні посади в міністерствах і відомствах Лівобережної та Центральної частин країни, влада буцімто рятує єдність держави. Практично ж — руйнує економічний потенціал східних регіонів. Адже, не маючи досвіду управління промисловими підприємствами, пройшовши школу американського менеджменту, ці керівники далекі від реалій життя промислових районів і підприємств. їхні рішення спиралися на досвід чиновників міністерств і відомств, які відстоювали власні інтереси й набивали грошима свої кишені за надання різних ліцензій, квот тощо. Відсутність у міністрів відчуття реальності, хабарництво, компрадорство й віртуалізація економіки призвели до повного розвалу промисловості, безробіття і соціального напруження.

Необхідно також збагнути, що російська компрадорська еліта, однозначно орієнтована на експорт сировини з Росії на Захід, прямо й безпосередньо зацікавлена в подальшій руйнації економічного потенціалу Донбасу, Дніпропетровська, Запоріжжя та інших промислових районів, які ще й донині залишаються їхніми головними конкурентами. Технологічно дії російських олігархів сягають далеко за межі цінової політики щодо газу та нафти, аж до лобіювання інтересів українського націоналізму. Не випадково засоби масової інформації Росії, що фінансуються сировинниками й тісно пов’язаними з ними фінансовими олігархами, широко рекламують українських націоналістів, використовуючи їхні дії у своїх корисливих цілях. Дуже непросту позицію тут займають також українські ліві, які, організовуючи страйки й безладдя у східних регіонах, знову ж таки, фактично лобіюють інтереси російських компрадорів.

НАТО виявляє неабияку зацікавленість у використанні Яворівського полігону та інших військових об’єктів на українській території, у проведенні спільних військових навчань. Однак це не дає підстав увійти країні до євроатлантичного співтовариства. Загравання з НАТО заважатиме Україні розвивати власний військово-промисловий комплекс. Адже конкурентів на ринку зброї надто багато і поява тут ще однієї держави не вигідна ні США, ні Росії.

В цілому необхідно констатувати, що зовнішня, внутрішня та макроекономічна ситуація в Україні далеко не благополучна. Переважно — через невмілу, непродуману, недалекоглядну політику урядових кіл молодої держави.

Чи не єдино правильною позицією українського Президента й уряду нині є пошук оптимальних шляхів взаємодії з російською та білоруською політичними елітами.

Проте це добре розуміють наші “західні вчителі”. Зокрема, д-р Богдан Гаврилишин, радник Голови Верховної Ради і прем’єр-міністра України. Досить промовиста одна з його статей у газеті “Дзеркало тижня” (№ 38, 30 вересня 2000 р.).

Не дискутуватиму з Богданом Дмитровичем про переваги західного вибору й інтеграції в Європейський Союз (ЄС). Нас туди ніхто не запрошує. Згадаймо, як Клаус Шнайдер, заступник департаменту з відносин ЄС з Україною, Росією, Білоруссю та Молдовою Директорату європейської комісії, висловився з цього приводу: “Ми не стверджуємо, що Україна в разі виконання Копенгагенських критеріїв отримає шанс стати членом ЄС. Але це не означає, що ви не повинні прагнути виконання цих критеріїв”. Додати до цих