музика приємніше
Гомонить моїм ушам;
Як богині ходять, сього
Я не бачив ані в сні;
Моя пані, як і всі ми,
Ходить просто по землі.
*** І як же щастя знов мені зазнати, Коли пропали ліки супокою, І муки дня не хоче ніч втишати, День мучить ніч, а ніч його чергою; Коли враги відвічні, ніч і день, Зв’язались, щоб в’ялить мене стражданням; День працею, ніч сумом і риданням, І труд мій час розділює лишень? Дню лестячись, кажу; який ти гарний, Сум украша його, як стане хмарний, І ніч лещу: як в небесах не стрітиш Ні зірки, сам ти всю її освітиш! Та кождий день мій біль довжить, не спинить, І кожда ніч його ще тяжчим чинить.
*** У твоїй груді всі серця заперті, Які оплакував я, мов мерців, В ній зміст любові і любовних снів. Тих другів, що я мав за здобич смерті. Чимало сліз жалібних і святих Любов сердечна з моїх віч вточила, Як дань мерцям, що їх земля покрила, — А се їх ти у грудях крив своїх. Тому ти гріб живучої любові, Обвішаний вінцями мого жалю, І кождий дав тобі часть мого паю, І всі паї — твої тепер… Всі, кого я любив, живуть у тобі, А з ними всіми ти живеш у мні.
*** Тиранка ти, о так, така твоя вже вдача, Як всіх тих, що краса жорстокими зробила; Бо добре знаєш, що моя душа гаряча Тебе, мов жемчуг найцінніший, обіймила. Дехто в лице твоє загляне й обізветься: «Чого б його зітхать і мучиться так гірко?» Брехня! Хоч голосно се з уст і не зірветься, Та я в душі клянусь: «Брехня се, люба зірко!» Що не фальшиво клявсь, про се мене впевняє Та тисяча зітхань при згадці про твій вид. Хто хоче, білий цвіт над все най величає; У мене чорний — верх над усіма держить. Та чорна вдача в тебе, ось в чім горе! І відси, думаю, і йдуть всі поговори.
*** І як же щастя знов мені зазнати, Коли пропали ліки супокою, І муки дня не хоче ніч втишати, День мучить ніч, а ніч його чергою; Коли враги відвічні, ніч і день, Зв’язались, щоб в’ялить мене стражданням; День працею, ніч сумом і риданням, І труд мій час розділює лишень? Дню лестячись, кажу; який ти гарний, Сум украша його, як стане хмарний, І ніч лещу: як в небесах не стрітиш Ні зірки, сам ти всю її освітиш! Та кождий день мій біль довжить, не спинить, І кожда ніч його ще тяжчим чинить.
*** У твоїй груді всі серця заперті, Які оплакував я, мов мерців, В ній зміст любові і любовних снів. Тих другів, що я мав за здобич смерті. Чимало сліз жалібних і святих Любов сердечна з моїх віч вточила, Як дань мерцям, що їх земля покрила, — А се їх ти у грудях крив своїх. Тому ти гріб живучої любові, Обвішаний вінцями мого жалю, І кождий дав тобі часть мого паю, І всі паї — твої тепер… Всі, кого я любив, живуть у тобі, А з ними всіми ти живеш у мні.
*** Тиранка ти, о так, така твоя вже вдача, Як всіх тих, що краса жорстокими зробила; Бо добре знаєш, що моя душа гаряча Тебе, мов жемчуг найцінніший, обіймила. Дехто в лице твоє загляне й обізветься: «Чого б його зітхать і мучиться так гірко?» Брехня! Хоч голосно се з уст і не зірветься, Та я в душі клянусь: «Брехня се, люба зірко!» Що не фальшиво клявсь, про се мене впевняє Та тисяча зітхань при згадці про твій вид. Хто хоче, білий цвіт над все най величає; У мене чорний — верх над усіма держить. Та чорна вдача в тебе, ось в чім горе! І відси, думаю, і йдуть всі поговори.
