Карлос Горостіса Аероплани П'єса на дві дії

Дія перша: Ранок

Скромний дім у передмісті, перед фасадом невеличкий садок: його можна побачити або розпізнати з того місця — звичайної кімнати — де відбувається дія. Звідси є двері, що ведуть одні — всередину помешкання, інші — назовні. Хоча в кімнаті є деякі дуже старі меблі — диван, стіл, стільці, крісло тощо, час довільно накопичив тут різні речі — деякі належать уже минулому, інші — найсучасніші. Так поруч зі старовинною швацькою машинкою знаходяться сучасні музичні інструменти для рок-музики, серед них ударна установка та електрична бас-гітара. Біля них кілька електронних приладів і старий програвач. Поряд — телефон. В кімнаті співіснує — у теперішньому часі — дивна суміш колишнього та майбутнього. В кожному разі кімната, де панує цей чарівний безлад, здається затишною, в ній навіть є щось поетичне: це поезія, створена щасливим співжиттям діда та внука, котрий цього дня відсутній. Там же, на якомусь столі чи шафці, фотографія жінки в рамці. В центрі кімнати стоїть старий баул. Поряд, на низькому столику, кісточки для гри в доміно.

З темряви чується вальс «Аероплан» Педро Датти. Це старий запис, зроблений на платівці в 78 обертів. Сцена повільно освітлюється. Вона порожня. Одразу знадвору, мовби причарований мелодією вальсу, з’являється Крісто, худорлявий рухливий чоловік 78 років. Він оглядає кімнату й, упевнившись, що нікого немає, підходить до програвача і схвильовано слухає вальс. За мить із середини з’являється Пако. Це кремезний чоловік 78 років, він шкутильгає. В руці у нього термос із кавою. Завваживши Крісто, він дивується і квапиться поставити термос на столик.

Пако. Що ти тут робиш?

Крісто (захоплений зненацька). Га? Що ти сказав?

Пако. Ти давно прийшов?

Крісто. Щойно. Зайшов, почув мелодію і заслухався. (З ностальгією) «Аероплан». Гарний був вальс.

Пако. Є.

Крісто. Що?

Пако. Не був, а є. (Наміряється прибрати платівку, перш ніж вальс скінчиться.)

Крісто. Авжеж. Я давно його не чув. Не знав, що ти… (Мелодія уривається.) Чому ти не хочеш дослухати його до кінця?

Пако (намагається змінити тему). Скажи-но, чого ти прийшов о цій порі?

Крісто (також прикидається). Просто так. Мусив вийти з дому і… оце купив пастилки. Хочеш?

Пако. Ні. Вранці вони руйнують мій шлунок.

Крісто (замислюється). Направду? А вдень — ні?

Пако (по паузі). Коли вже поїси, тоді інакше.

Крісто (по паузі). Що інакше?

Пако (починає дратуватися). Все інакше. Людина вже поїла, тому… шлунок, пастилка…Все інакше.

Крісто. Ти ба! Тільки не кажи, що пастилка інакша. Пастилка та сама. Пастилка…

Пако (перериває його). Послухай, ти прийшов, щоб сперечатися? Вранці? Краще приходь надвечір, як завжди. Тоді обійдеться без суперечок.

Пако (роздратовано). Тільки не кажи, що надвечір ти приходиш, як оце зараз, сперечаючись, перш ніж заговорити.

Крісто. Ніхто не може сперечатися, перш ніж заговорити.

Пако (майже брутально). Перш ніж зайти, ось що я хотів сказати. І помовч, не змушуй мене нервувати.

Крісто. Нічого не вдієш, тобі зле. Якщо хочеш, я прийду надвечір.

Пако (стримується). «Прийду надвечір». «Прийду надвечір». Сідай. Коли вже прийшов… (Крісто вмощується на дивані. Дивиться на Пако. Той не знає, що робити, тоді сідає поруч із Крісто. Пауза. Нарешті Пако промовляє). Дай-но мені.

Крісто. Що?

Пако. Одну з тих клятих пастилок. (Крісто, ніяк не виказуючи свого тріумфу, дає йому пастилку, тоді бере й собі. Якийсь час обидва мовчки смокчуть пастилки. Нарешті Крісто порушує мовчанку.)

Крісто. Ну?

Пако (дивиться на нього). Що «ну»?

Пако (прикидається). Що «як там»?

Крісто. Як там результат?

Пако (знову прикидається). Який результат?

Крісто. Результат аналізу.

Пако (удавано спокійно). А-а. Я ще не ходив. Піду надвечір.

Крісто. Хіба він не мав бути готовий сьогодні вранці?

Пако. Вони сказали сьогодні, а не сьогодні вранці.

Крісто. Але ж сьогодні означає і сьогодні вранці. Не знаю, чому…

Пако (знову брутально перериває його). До чого тут ранок? У тебе якась ранкова манія? Аналіз має бути готовий сьогодні, так? Що ж, я й піду по нього сьогодні. І годі про це! (Він підводиться і йде до столика, на якому залишив термос. Дістає дві філіжанки.) Хочеш кави?

Крісто (забувши суперечку про пастилку). Ні. Вранці я не п’ю каву.

Пако (зупиняється й уважно дивиться на нього). Не п’єш? Чому?

Крісто. Поки не поїм. Мені від неї робиться зле.

Пако. Направду? Від кави тобі робиться зле, а від пастилки — ні?

Крісто (недовго витримує його погляд, тоді каже). Гаразд. Дай мені кави. (Пако наливає каву. Повертається до дивану з філіжанкою. Крісто дивиться, як він іде. тепер Пако не лише шкутильгає, він іде, подавшись усім тілом назад. Пако дає Крісто каву й повертається до столика по свою. Крісто з цікавістю спостерігає за ним.) Ти ще більше шкутильгаєш. Це через операцію?

Пако. Я шкутильгаю так само, як завжди. І це не означає шкутильгати: кажу тобі, зі мною все, як завжди.

Крісто (по паузі рішуче). Ти шкутильгаєш. (Дивиться на нього.) До того ж зараз дужче, ніж досі. Або шкутильгаєш якось інакше, одне з двох. Мабуть, це через операцію.

Пако (сперечливо). Скажи, коли мене оперували?

Пако. Одинадцять. І лише тепер, через одинадцять днів, ти завважив, що я ходжу якось інакше? Чи це тому, що ти ніколи не бачив мене вранці?

Крісто. Ага. То ти визнаєш, що ходиш якось інакше.

Пако. Авжеж. Лікар мене попередив. Щоб після операції це не зробилося звичкою, як сталося з коліном.

Крісто. І я кажу те саме: ти ходиш інакше.

Пако. Це інша річ. Те, що я ходжу інакше, не означає, що я шкутильгаю дужче. Я дослухаюся до лікаря, і крапка. Щоб ти знав, відколи цей бовдур Фалкетті пошкодив мені коліно — а відтоді минуло років п’ятдесят — я завжди ходжу однаково. Звісно, дещо… зрештою… мені трохи важко. Але це не означає шкутильгати. Зрозумів? (Сердито) Бо здається… останнім часом… ранками ти не в гуморі. (Знову сідає зі своєю філіжанкою, п’є).

Крісто. Ха. Пастилка з кавою. (П’є). Ух. Дякую. (Повертає філіжанку, але Пако, котрий з насолодою п’є каву, удає, нібито не помічає цього; Крісто ставить філіжанку на диван, між ними, а тоді дістає з кишені якийсь папірець і показує його. Пако дивиться на папірець, але не бере його, потім дивиться на Крісто.)

Пако. В чому річ?

Крісто. Тобі подобається?

Пако. Ні.

Крісто. Але ж ти навіть не подивився.