Джімом. Вона казала, що якби він скрутив собі в’язи, втрата була б невелика. На сон грядущий Джім діставав од неї завжди потиличники. Перш ніж відійти від його ліжка, вона обдаровувала його не поцілунком, а добрячим штурханом.

Якось цей вредний хлопчисько поцупив ключа від комори, заліз туди і наївся повидла, а щоб мати не помітила недостачі, долив слоїк дьогтем. І після цього не вжахнувся, і ніякий внутрішній голос не зашепотів йому: «Хіба можна не слухатися батьків? Це ж гріх! Знаєш, куди попадає капосний хлопчисько, як умеле повидло в доброї своєї матінки?» І Джім не впав навколішки, і не дав обітниці виправитись, і не пішов потім до матері, втішений, з легким серцем, щоб покаятися перед нею в усьому й перепросити, а вона щоб по тому зі слізьми вдячності й гордощів благословила його. Ні! Так буває в книжках з усіма капосними хлопчиськами, одначе з Джімом чомусь усе сталося інакше. Повидло він з’їв і своєю нечестивою, вульгарною мовою заявив, що «харч годящий». Далі він долив слоїк дьогтем і, регочучи, сказав, що це «просто шик» і що «старушенція сказиться й завиє», дізнавшись. А коли все спливло наверх і Джім затято не признавався в провині, мати боляче його відшмагала,— і плакав таки він, а не вона.

Атож, дуже дивний хлопчисько був той Джім: з ним усе діялося не так, як із капосними хлопчиськами Джеймсами в книжках.

Одного разу він заліз на яблуню фермера Ейкорна, щоб накрасти яблук. І сук не вломився, Джім не впав, не зламав собі руки, його не порвав фермерів здоровенний собацюра, і він потім не лежав хворий багато днів, не покаявся і не виправився. Де там! Він накрав яблук, скільки хотів, і щасливо спустився з дерева. А для собаки заздалегідь наготував каменюку і влупив його цією каменюкою по голові, коли він кинувся на нього. Незвичайна історія! Ніколи так не буває в повчальних книжках із гарними палітурками і малюнками, де зображено чоловіків у фраках, капелюхах та куценьких панталонах, жінок у сукнях із талією аж під пахви та без крінолінів. Ні, в жодній книжці для недільних шкіл таких історій не знайдеш.

Якось Джім украв у вчителя в школі ножика й потім, злякавшись, що це виявиться і його відшмагають, поклав ножика в кашкет Джорджа Вілсона, сина бідної вдови, гарного хлопчика, найзразковішого в усьому містечку хлопчика, що завжди слухався матері, ніколи не брехав, учився охоче й любив ходити до недільної школи. Коли ножик випав із кашкета й бідолаха Джордж похнюпив голову, спаленівши від сорому, а вкрай розгніваний учитель звинуватив його в крадіжці і вже замахнувся, щоб потягти винуватця лозиною по тремтячих плечах,— не з’явився зненацька серед них сивоволосий, зовсім неправдоподібний суддя і не сказав, ставши в позу: «Не займайте цього благородного хлопчика! Онде стоїть злочинець і тремтить зі страху! На перерві я проходив повз вашу школу і, ніким непомічений, бачив, як було вчинено крадіжку!» Ні, нічого такого не сталось, і Джіма не відшмагали, і поштивий суддя не напутив зарюмсаних школярів, не взяв Джорджа за руку й не сказав, що цей хлопчик гідний винагороди, тим-то він пропонує йому жити в себе, підмітати кабінет, топити грубу, служити на побігеньках, колоти дрова, студіювати право й допомагати його жінці по господарству, а на дозвіллі він може бавитися, одержуватиме сорок центів щомісяця і житиме, як у бога за пазухою. Ні, так буває в книжках, а з Джімом усе було зовсім інакше. Ніякий старий шкарбун суддя не втрутився і не попсував усієї справи, і золота дитина Джордж дістав прочухана, а Джім радів, бо він, треба вам сказати, ненавидів зразкових хлопчиків. Він завжди твердив, що «терпіти не може слиньків». Отак брутально висловлювався цей капосний, розбещений хлопчисько!

Але найнезвичайніше в історії Джіма це те, що в неділю він поїхав кататися на човні — і не втопився. А іншим разом у неділю вудив рибу, але хоч зірвалася гроза, однак блискавка його не вразила! Та перегорніть ви хоч усі книжки для недільних шкіл од першої до останньої сторінки, рийтеся в них хоч до нових віників — не знайдете жодного такого випадку! Зроду! Ви дізнаєтеся, що всі капосні хлопчаки, які катаються в неділю на човні, неодмінно топляться, і всіх рибалок, які в неділю ловлять рибу, неодмінно захоплює гроза й вбиває блискавка. Човни з капосними дітьми в неділю завжди перекидаються, і коли капосні діти в неділю вибираються порибалити, неминуче зривається гроза. Яким чином Джім уцілів, для мене таємниця.

Джім був ніби заворожений — тільки так і можна пояснити, що йому все миналося. Він навіть пригостив слона у звіринці шматком пресованого жувального тютюну — і слон хоботом не відірвав йому голови. Він поліз до буфета по м’ятну настойку — і не випив ненароком азотної кислоти! Поцупивши батькову рушницю, він на свято подався полювати і не відстрелив собі три або чотири пальці. Якось, розлючений, він ударив свою маленьку сестричку кулаком у скроню, і — уявіть собі! — дівчинка не почала після цього марніти й не померла в тяжких муках, із сумирними словами прощення на устах, подвоївши цим муки його розбитого серця. Ні, вона бадьоро перетерпіла удар і зосталася цілісінька.

Нарешті Джім утік з дому і найнявся юнгою на корабель. Коли вірити книжкам, він мав би повернутися сумний, самотній і дізнатися, що його рідні спочивають на тихому цвинтарі, а обплетений виноградом будиночок, де минуло його дитинство, давно розвалився й зогнив. А Джім повернувся п’яний як чіп і відразу ж попав у поліцейську дільницю.

Так він і виріс, цей Джім, оженився, наплодив купу дітей і якось уночі розчерепив їм усім голови сокирою. Всяким крутійством та шахрайством він нажив собі багатство, і тепер він — наймерзенніший і найзапекліший негідник у своєму містечку — від усіх має повагу й став одним із законодавців штату.

Отож, бачите, цьому грішникові Джіму, що вродився в сорочці, таланило в житті, як зроду не таланить жодному капосному Джеймсові в книжках для недільних шкіл.

Як виводити домашню птицю^*

Переклав Дмитро Стельмах.

Дозвольте запевнити вас, що з ранньої юності я надзвичайно зацікавився виведенням домашньої птиці, і тому в душі вже давно був готовий вступити до вашого Товариства. Ще школярем я став опановувати науку виведення домашньої птиці, і можу без перебільшення сказати, що в сімнадцять років був обізнаний з усіма найкращими і найшвидшими способами, починаючи з виведення курей із курятника, коли їх знімаєш із сідала за допомогою сірника, запаленого у них перед дзьобом, і кінчаючи способом, придатним для холодної ночі, коли знімаєш курочок з паркана, підсунувши їм під лапки теплу дошку. Мабуть, не помилюсь, коли скажу, що до двадцяти років я встиг вивести більше домашньої