те, що вона ніколи не знущається над песиками у холі готелю. Наприклад, над маленьким бульдогом тієї леді з Канади. Ти, можливо, не повіриш у це, але деяким дівчаткам подобається штурхати того песика надувними паличками. А Шерон цього не робить. Нікого не ображає. Через це вона так сильно мені подобається.
Сибілла мовчала.
— Я люблю жувати свічки, — сказала вона нарешті.
— А хто не любить? — сказав молодий чоловік, опускаючи свою ногу у воду. — О, вона ж холодна. — Він опустив гумовий матрац на воду. — Ні, зачекай хвилинку, Сибілло. Зачекай доки ми трохи пройдемо.
Вони брели, доки вода не досягла стегон Сибілли. Тоді молодий чоловік підняв її на руках і поклав на матрац животом униз.
— А ти що, не носиш купальної шапочки чи чогось такого? — запитав він.
— Не відпускай мене, — наказала Сибілла. — Тримай же мене!
— Місс Карпентер, не треба. Я свою справу знаю, — сказав молодий чоловік. — А ти краще дивись, не пропусти рибку-бананку. Це прекрасний день для рибки-бананки.
— Не бачу жодної, — сказала Сибілла.
— Не дивно. Це дуже своєрідні рибки. — Він штовхав пліт-матрац. Вода вже майже дійшла до його грудей. — У них дуже трагічне життя, — сказав він. — Знаєш, що вони роблять, Сибілло?
Вона похитала головою.
— Розумієш, вони запливають до печери, де повно бананів. Вони виглядають як звичайні рибки, коли запливають. Але коли опиняться там, то поводяться як свині. Так от, я знав одну рибку-бананку, що запливла до бананової печери і з’їла аж сімдесят вісім бананів. — Він підштовхнув пліт з пасажиром ще ближче до горизонту. — Зрозуміло, що після того, як вони стільки з’їдять, вони вже не можуть вибратись із печери. Не пролазять крізь вхід.
— Далі не треба, — сказала Сибілла. — І що з ними?
— З ким?
— З рибками-бананками.
— А, ти маєш на увазі, що з ними після того, як вони нажеруться бананів і не можуть вибратись з бананової печери?
— Так, — сказала Сибілла.
— Розумієш, не хотілось би тобі казати, Сибілло. Вони помирають.
— Чому?
— Та заражаються банановою лихоманкою. Страшна хвороба.
— Зараз буде хвиля, — сказала Сибілла нервово.
— Ми не зважатимемо на неї. Зневажатимемо її, — сказав молодий чоловік. — Ми з тобою гордії. — Він схопив Сибіллині кісточки руками і штовхнув униз та вперед. Пліт піднявся на гребінь хвилі. Вода змочила світле волосся Сибілли, але її зойк був повен задоволення.
Коли пліт випрямився знову, вона відвела рукою мокру смужку волосся від очей і заявила:
— Я бачила одну.
— Що бачила, моя люба?
— Рибку-бананку.
— О Боже, не може бути! — сказав молодий чоловік. — А в роті у неї були банани?
— Так, — сказала Сибілла. — Шість.
Молодий чоловік раптово підняв одну з мокрих ніг Сибілли, що звисала з краю плоту і поцілував згин.
— Ей! — сказала власниця ноги, обертаючись.
— Сама ти «ей»! Ми повертаємось. Досить з тебе?
— Ні!
— Вибачай, — сказав він і поштовхав пліт до берега, де Сибілла зійшла. Решту шляху він його ніс.
— Бувай, — сказала Сибілла і без жалю побігла до готелю.
Молодий чоловік надягнув халат, тісно закрив відвороти і запхнув рушник до кишені. Він підняв слизький та мокрий, незручний матрац і поклав його під руку. Він побрів насамоті по м’якому та гарячому піску до готелю.
У підвальному поверсі готелю, яким дирекція просила користуватись після купання, жінка з цинковою маззю на носі зайшла до ліфту разом з молодим чоловіком.
— Бачу, ви дивитесь на мої ноги, — сказав він до неї, коли ліфт почав рухатись.
— Вибачте? — сказала жінка.
— Я сказав: бачу, ви дивитесь на мої ноги.
— Вибачте. Насправді я дивилась на підлогу, — сказала жінка і повернулась до дверей кабіни.
— Якщо хочете дивитись на мої ноги, так і скажіть, — сказав молодий чоловік. — Та не будьте ж, чорт забирай, боягузкою.[10]
— Випустіть мене звідси, будь-ласка, — швидко сказала жінка до дівчини, що керувала ліфтом.
Двері кабіни відчинились і жінка вийшла, не озираючись.
— У мене двоє нормальних ніг і не бачу ані найменшої, чорт забирай, причини, щоб хтось витріщався на них, — сказав молодий чоловік. — П’ятий, будь-ласка. — Він дістав ключ від номеру з кишені.
Вийшов на п’ятому поверсі, пройшов через коридор і зайшов до 507 номеру. Кімната була сповнена запахом нових шкіряних валіз та розчинника лаку для нігтів.
Він глянув на дівчину, що спала на половинці подвійного ліжка. Тоді він підійшов до однієї з валіз, відчинив її і дістав з-під купи трусів та сорочок автоматичний пістолет «Ортжис», калібру 7,65. Вийняв магазин, оглянув його та вставив назад. Зняв запобіжник. Потім підійшов до незайнятої частини ліжка, сів, подивився на дівчину, націлив пістолет і випустив собі кулю у праву скроню.[11]