хвилин серце билось іще приглушеним стуком. Ну що ж, я цим не боявся: його не розчути було крізь стіну. Врешті воно перестало. Старий помер. Я зрушив ліжко і оглянув трупа. Так; він, як камінь, мов камінь був мертвий. Я поклав йому руку на серце і держав так довгі хвилини. Пульсу не чулося. Він був мертвий, як камінь. Його око вже не дозолятиме мені…

Якби ви й досі вважали мене за божевільного, ви зміните свою думку про мене, коли я опишу вам мої мудрі завбачливі заходи при захованні тіла. Ніч відходила, і я працював поспішно, але потиху.

Я зняв три мостини з підлоги і вложив усе між бруси. Тоді я зрівняв дошки знов, так ладно, так ловко, що жодне людське око ― навіть його ― не здоліло б тут викрити щось лихого. Змивати я не мав нічого ― жодної плями, хоч будь якої ― ні жодного сліду крови. Я був занадто обачний для цього.

Коли я покінчив цю роботу, було вже чотири ― все ще темно та’ як опівночі. Саме як дзиґарі продзвонили годину, щось постукало з вулиці в двері. Я зійшов на низ одчиняти з легким серцем ― бо чого ж би тепер я мав боятись? Зайшло троє людей; вони заявили себе, вельми ввічливо, поліційними урядовцями. Сусіда вночі чув крик; виникло підозріння на щось лихе; повідомлення передано до поліції, і їх (урядовців) послали знайти причину.

Я усміхнувсь; бо чого ж би я мав боятись? Я привітав джентлменів. Цей крик, я сказав, був мій власний, уві сні. Старий пан, зазначив я, був у від’їзді. Я повів мої гості по цілому домі. Я казав їм шукати ― шукати добре. Я привів їх нарешті до його кімнати. Я показав їм його добро ― все ціле, незаймане. В захваті власної щирости я вніс до цієї кімнати стільці і пожадав їм тут відпочити від клопоту, а сам, у шаленій відвазі цілковитого торжества, поставив свого стільця на тім самім місті, що заховало в собі тіло жертви.

Урядовці були вдоволені. Мої маніри переконали їх. Я почувавсь винятково прекрасно. Вони сіли, і тимчасом я привітно їм одмовляв, вони гомоніли про всякі приватні речі. Аж тут я раптом відчув, що блідну, і схотів, щоб вони вже пішли. Голова мене заболіла і, здавалось, дзвенить ув ушах; а вони все сиділи і все ще балакали. Дзвеніння де-далі явнішало; воно не вщухало і де-далі явнішало: я говорив розвязніш, щоб позбутись цього почуття, але воно не вщухало і набувало що-далі виразности ― аж поки нарешті я втямив, що цей шум не в моїх ушах.

Певна річ, що тепер я дуже зблід, але я говорив ще спірніше і підвищував голос дужче. А гук все зростав ― і що б же я міг учинити? Це був тихий, глухий, сквапливий звук ― такий звук видає годинник, загорнутий в вату. Мені забивало дух ― а ті урядовці його не чули. Я гомонів прудкіш ― запальніше; але гук невпинно зростав. Я скочив і базікав про якісь дурниці підвищеним тоном, із сильними жестами; а гук невпинно зростав. Чом вони не хочуть іти? Я міряв кімнату туди й сюди важкими ступнями, мов би розлючений вкрай нагляданням оцих людей ― а гук невпинно зростав. О боже! що мав я робити? Я навіснів ― я безумствував ― я заклинав! Я совав стільця, що на ньому сидів, і човгав ним об підлогу, але гук вставав над усе і безпересталь зростав. Він ставав дужчий ― дужчий ― дужчий! І досі ці люди гомоніли собі приємно, сміялись. Чи ж може це бути, щоб вони не чули? Всесильний боже! ― ні, ні! Вони чули! ― вони домислялися! ― вони знали! ― вони насміхалися з мого жаху! ― так я думав і так я думаю зараз. І будь-що-будь було краще за цю агонію! Будь-що-будь було принятніше за це глумління! Я негоден був витримати ці фальшиві усмішки далі! Я чув, що мушу заголосити чи вмерти ― і тут ― знову! ― чуєте! ― дужче! дужче! дужче! дужче!

― Негідники! ― я закричав. ― Не дуріть мене! Я визнаю усе! ― знімайте дошки! отут, отут! ― це б’ється страшне його серце!

_____________________________

Примітка

Вперше новела Едґара Аллана По “The Tell-Tale Heart” («Викажчик – серце» або «Серце виказало») була надрукована 1 січня 1843 в першому номері бостонського літературного щомісячника “The Pioneer”. Тут твір представлено в українському перекладі Бориса Ткаченка за виданням «Едґар По. Вибрані твори», Харків, ДВУ, 1928. В даній публікації 2017 року збережено правопис видання 1928 року, котрий дещо відрізняється від сучасного.

... як цокали смертельні дзиґарі в стіні. – По-англійському шашіль зветься «the death watch» − буквально «смертельний дзиґар, дзиґар смерти». Пер.