- Як? - Обличчя хлопця видовжилося.
Тифієв здогадувався, що буде далі, а тому поспішив випередити наступне запитання:
- Це трапилося майже сто років тому.
Здається, Бартишев цією квапливістю був не дуже задоволений.
- Ти знаєш, навіщо я запросив тебе сюди? - спитав Клоре. - Як, по-твоєму, що це таке? - він вказав на клітки з тваринами.
- Хом’як і, по-моєму, полівка, - відповів Тифієв.
- Помиляєшся. Це - твори художника Полосіна! Щоправда, мимовільні. А ось і самі його картини, - Клоре кивнув у бік клумб. - Одна твоя, а дві мені люб’язно надав музей Комсомольська. Твій Полосін був посереднім художником, але... він геній! Йому вдалося перетворити тривимірний простір у двовимірний!..
Тифієв озирнувся і раптом в одній із клумб упізнав картину Полосіна.
- Тут, колего, ви помиляєтесь, - встряв у розмову Бартишев. - На мою думку, це згортання простору...
Але Тифієв уже не слухав. Він поставив свій портфель на підлогу, підійшов до клумби й опустився на коліна. Це справді була картина Полосіна, точніше, натура, з якої Полосін “змалював” свій твір. Те ж саме різнотрав’я, щоправда, трохи прив’яле... Тифієв зірвав одну травинку, зім’яв її між пальцями і підвівся.
- Щось подібне я й сподівався побачити, - стиха мовив він.
Його ніхто не почув. Троє вчених вели запеклу суперечку.
- Та яка різниця, як це назвати! - запально доводив Клоре.
- Найсуттєвіше, що хоча ми й змогли зробити зворотну розгортку картин Полосіна, проте й досі не знаємо принципу, за яким вони створювались! Боюся, що так і не дізнаємось...
- Ви сумніваєтесь у наших методах досліджень?
- Так! Тому що ми звикли розробляти якісь теорії, а тут нічогісінько немає. Порожне місце. У Полосіна було геніальне осяяння, за останні сто років нікому й на думку не спало нічого подібного. А того, хто зміг би нам що-небудь розповісти, - його вже немає.
- А от щодо цього в мене є сумніви! - голосно сказав Тифієв.
Усі замовкли і здивовано повернулися до нього.
- Щодо чого?
- Щодо того, що його вже немає.
У цілковитій тиші Тифієв попрямував до свого портфеля і розстебнув його.
- Перед вами останній твір Антона Віленовича Полосіна, - мовив він, дістаючи картину з портфеля.
Картина була виконана в тій самій манері. На товстому чорному пластику було зображено куточок осінньої тайги. Невеличка галявина з іще зеленою, та вже мерхнучою травою, два кущі барбарису зі стиглими ягодами, а між ними, схилившись над мольбертом, стояв художник. Голова його була повернута до глядачів, і здавалося, що він, весело примружившись, дивиться на нащадків.
© АНІСІМОВ М. Ю. Пульс безконечності / ЗАБІРКО В. С. Теплий сніг / ФІЛІМОНОВ О. Є. Ілюзіон: Фантастичні повісті та оповідання. - К.: Молодь, 1988. - 304 с. - (Компас).