- Юна Джульєтта не застереглася... – сумно співала вона, позираючи в ілюмінатор через лису голову сусіда в окулярах. У його прегарній лисині відбивався захід сонця над Андамановим морем, і врешті решт Етва вирішила, що таки їде назустріч майбутньому.
3. Помилок немає
- Welcome to the hotel “California…” – напівнасвистував-напівспівав Маркіян, підволочуючи мотоцикла під брезентовий дашок біля готелику.
- Хелло містер! – вискочив професійно вишколений пилип-з-конопель.
- Saya mau kamar … - почав був Маркіян і вчасно запнувся на означенні „kecil” – „маленьку”, що в поєднанні з „kamar” значило би WC. Не зважаючи на його лінґвістичну імпотенцію, спання в туалеті Маркіяна не збуджувало.
Кімнату йому дали. І навіть не дуже маленьку. Маркіян, не роздягаючись, кинувся на застелене пурпуровим коцом бамбукове ліжко і миттю заснув. Вві сні до нього приходив Збиральник чорно-білих фотографій, що грав замість гітари на його намальованій жінці. По закінченні запальної Збиральникової пісні жінка скочила на рівні ноги і, критично наблизившись до Маркіяна, видихнула:
- Я вагітна. Від твого плювка.
Маркіян прокинувся в гарячці і потягнувся в темряві до запилюженого карафика з водою. За дверима чулася приглушена метушня і обривки англійської-як-нерідної мови. До готелю приїхав іще хтось.
Сніданок входив у вартість проживання. У сніданок входили порізані фрукти і канапка з яєшнею і помідором. А ще кава чи чай. Пити, скільки влізе. Маркіян якраз вставав з-за столу, щоби налити собі третє велетенське горнятко слабої кави, як до їдальні ввійшла чимось сильно невдоволена Етва. Ввійшла і сіла за найкращий столик, підкреслено голосно гримнувши по ньому срібною двохсотграмовою фляжкою.
- Етва... – аж присвиснув Маркіян. Він став, як укопаний, не знаючи, вершити свій тріумфальний хід до пурпурового столика посеред зали чи ні. Маркіян уже вибирав із голови застряглу думку про якийсь тотальний місцевий пурпур, як Етва сама його гукнула:
- Hey man! How is it going? Will you have some coffee with me? I know nothing about this place so I need somebody to give me a bit of explanations … - ну звісно ж, вона не знала нічого ані про це місто, ані про Маркіяна – не він же з них двох був відомим художником – ба навіть не здогадувалася, що він з України. Втім, можливо, останнє було би й на краще, бо трохи пізніше у відповідь на збентежене Маркіянове „Земляки...” Етва відрізала:
- Ага. Наша Ярина вашій Катерині троюрідна Одарка.
А потім:
- Ти тута що забув? Срака світу – країна невдах. Або тих, у кого вдача зашкалила за хромосоми.
- Це ж-бо як?
- А дуже просто. Як у поезії Костаса Кубілінскаса:
У картоплі багато очей,//
Всі вони на нас дивляться,//
Але, не дивлячись на нас зверхньо,//
Летять вони до нас до рота...//
Вибачайте за вільний переклад.
- Українські художники розбираються у прибалтійському постмодернізмі?
- Постхуєнізмі! Це дитячий віршик із литовської книжечки. Russian fucking version. Так що ж ти тут забув, мучачо? – Етва відкрутила кришечку зі своєї фляжки, - будеш? Я не невротичка – можеш заслинити.
- Дякую, - Маркіян обережно взяв фляжку, - я, як би тобі сказати, шукаю одну жінку...
- О! Шарман. Тільки ж простіше було би скористатися інтернет-каталогами „Баба он лайн”. Підрозділ „Серйозні відносини”, якщо ти тут за цим. Чи то пак, „Свиноматки із шаленими очима”. – Етва відняла фляжку в Маркіяна і хильнула трохи віскі, - зрештою, тупий у мене стьоб. І бухати мені якось не лізе... в нашем палаженії.
Маркіян посміхнувся на її зачовганий жарт. І раптом в голову йому застрибнула гострувато-млосна думка: відвести Етву до себе в кімнату і показати їй малюнок.
- Ходімо, - спалахнувши, сказав він.
- Ходімо, - Етва байдуже підвелася і пішла слідом за хлопцем.
- От вона. Настасья, блін, Філіпавна, зазноба моя! – і витягнув з полички свій ескіз. – Або ще тут. – Маркіян дістав із куртки знимок.
- Ну... – Етва ковзнула поглядом по малюнку, - фовізмом бавимося? Шкода, що вже не модно.
Маркіяна пересмикнуло: знайшов, кому показувати своє брудне спіднє. У Етви, окрім художньої чуйки, був іще більший талант: зверхність і марнота. Маркіян забрав у неї з рук фотокартку.
- ОК, старий, вибач. Професійні зайоби. А що за фотка? Це з неї ти натуру малював?
- Ні. Навпаки все. Але давай спочатку вип’ємо. Тут є місцеве віскі. Гидота дика, але дешевша за пиво.
- We will be on hot land, on hot sand… - Етва сіла на пурпурове бамбуове ліжко, - а ром у них є?
- Ром є навіть у мене. Мішати з кокою?
- Ні, дякую. Я й так руйнуюся... – Етва несподівано спохмурніла. – Коротше, я вагітна. Але тебе то не має їбати. Пиймо, браття, гей!
І браття випили. За якихось півгодини вони вже сиділи одне супроти одного на ліжку і стільці й, попідпиравши голови руками і впершись ліктями в коліна, розповідали один одному свої історії. Загальний текст виходив чимось схожим на дилетантські тексти уявних письменників країн третього світу, де табуляція виступає замінником Отця і Сина, і Духа Святого.
- God, forgive me … - зітхнула Етва. – І що то буде з того кровозмішення?
- А що ж-бо вилізе зі змішення слини і фарби? – й собі провадив Маркіян.
Далі Етва:
- Ненавиджу секс.
Маркіян:
- Секс помер.
Відтак у Етвиній голові застрибали чиїсь невгамовно-дурнуваті рядки (як потім з’ясувалося, продакшена поета Андрія Бондаря, що з ним вона стрічалася на якійсь богемній пиятиці в Катовіце):
„...Треба вилучити зі свого кровообігу слово «секс». Воно вже встигло обрости такими жахливими сенсами. «Чи можливе кохання без сексу?» «Кохання без сексу – без сенсу?» «Чи можливий секс без кохання?» «Секс без кохання – лазанья?» «Чи можна кохати, але спати з іншим-іншою-іншими?» «Секс і місто» «Секс і районний центр» «Секс і село» «Секс із граблями й вилами» «Секс із викрутками і чорнилами» «Секс по телефону» «Секс віртуальний» «Секс горизонтальний і вертикальний» «Секс банальний і секс буквальний» «Секс з бананом і секс з батоном» «Секс з гандоном і без гандону» «Секс з Дідоною і Горгоною» «Секс з Мадонною» «Секс із законною дружиною і незаконною» «Секс в Болоньї, Гавані і на териконі» «Секс із законницями й іконами» «Секс з поклонами і прокльонами» «Секс анальний і оральний» «Секс генітальний і вагінальний» «Секс благальний»
