Леонардо Шаша КОЖНОМУ СВОЄ Повість

Із сказаного аж ніяк не випливає, що розмова тут піде про якісь дива; не збираюсь я і романтизувати нашого героя.

Едгар По «Вбивства на вулиці Морг».

1

Лист прийшов з післяобідньою поштою. Спершу листоноша за звичкою виклав на стойку пістряву пачку рекламок; потім обережно, немов боявся, що він може вибухнути, сам лист: жовтий конверт, на конверті наклеєний білий прямокутник з адресою друкованими літерами.

– Цей лист мені не до вподоби, – заявив листоноша.

Аптекар відірвався од газети, скинув окуляри і перепитав сухо й байдуже:

– Що таке?

– Кажу, не до вподоби мені цей лист. – І поштар пальцем посунув його по мармуровій стойці до аптекаря.

Не беручи листа до рук, аптекар нахилився над прилавком, щоб краще роздивитися конверт; потім випростався, начепив на носа окуляри і знов заходився його вивчати.

– Чому не до вподоби?

– Його кинули в скриньку вночі або вранці рано. Й адреса вирізана з аптечного бланка.

– Ага, – погодився аптекар і збентежено втупився в листоношу, ніби ждучи од нього пояснення або поради.

– Анонімка, – кинув поштар.

– Анонімка, – луною повторив фармацевт.

Він ще не торкався листа, а лист уже вдерся до його родинного життя і, як блискавка, загрожував спопелити негарну, змарнілу і нечупарну жінку, котра в кухні смажила на вечерю козлятину.

– У нас тут анонімників набереться чимало, – додав поштар.

Він поклав на стільця сумку, сам сперся на стойку і чекав, коли ж аптекар наважиться розірвати листа. Цього листа, розраховуючи на простодушність і товариську вдачу адресата, поштар попередньо не прочитав (усю свою пошту листоноша звик проглядати перший, акуратно розпечатуючи конверти). Мовляв, якщо аптекар розірве листа і дізнається, що його зробили рогатим, він промовчить, а якщо в листі погроза чи щось інше, він неодмінно про це скаже.

В кожному разі поштар не збирався йти, нічого не з’ясувавши, тим паче, що квапитися йому не було чого.

– Анонімка – мені? – озвався по довгій мовчанці аптекар.

Голос його лупав здивовано й обурено, але на обличчі малювався переляк. Він ізблід, очі розгублено бігали, верхня губа зросилася потом. І хоча поштар аж пропадав з цікавості, він не міг не поділити аптекаревого подиву й обурений. Адже хазяїн аптеки був славна людина, щира душа: він відпускав усім набір ліки і дозволяв селянам хазяйнувати на землях, які дісталися йому в посаг за дружиною. Та й про синьйору поштар не чув ніяких пліток.

Зненацька аптекар наважився: взяв листа, відкрив його, розгорнув складений паперовий аркушик. Слова, як і сподівався поштар, були вирізані з газети. Фармацевтові довелося ковтнути слину й облизатися. Лист містив усього двоє рядків.

– Отакої! – вигукнув він полегшено, майже весело. «Виходить, не про жінчині шури-мури», – подумав листоноша і запитав:

– Що там, погрожують?

– Погрожують, – підтвердив аптекар, подаючи листа.

Поштар підхопив аркушик і прочитав уголос:

– «Цей лист – твій смертний вирок. За вчинене тобою тебе чекає смерть».

Він знову згорнув листа і поклав конверт на прилавок.

– Це звичайнісінький жарт, – переконано промовив він.

– По-твоєму, це жарт? – перепитав аптекар з тривожною ноткою в голосі.

– А що ж іще? Жарт. Деякі рогоносці не можуть всидіти і строчать анонімки. Не ти перший, не ти останній. А то ще по телефону розігрують.

– Ага, – згодився аптекар, – таке траплялося і зі мною. Якось уночі лунає телефонний дзвінок, беру трубку й чую: жіночий голос запитує, чи не пропав у мене пес сіро-буро-малинової масті, мовляв, саме оце знайшовся, кажуть, ніби хазяїн аптекар. Це й справді був жарт. А тут мені погрожують смертю.

– Ет, той самий розиграш, – заявив зі знанням справи листоноша і, взявши сумку, рушив до дверей. – Не варто цим перейматися, – сказав він на прощання.

– Я й не переймаюсь, – відповів аптекар, але поштар уже пішов собі.

І все ж при всьому своєму бажанні він не міг не перейматися. Надто вже лихий був цей жарт. Якщо взагалі це жарт… А що ж іще? Сваритися він не сварився ні з ким, політикою не займався, навіть уникав говорити на політичні теми. Ніхто не знав, за кого він голосує. А він змолоду на парламентських виборах за давньою родинною традицією голосував за соціалістів, а на муніципальних – за християнських демократів. Адже за їхнього правління місцевим завжди щастило дечого добитися від уряду, до того ж ліві партії замірялися урізати сімейну ренту. Але він ніколи не сперечався ні з тими, ні з тими, праві вважали його своєю людиною, ліві – своєю. А втім, зв’язуватися з політикою це тільки марнувати час. І той, хто цього не розуміє, або невиправний користолюбець, або сліпий зроду.

Коротше кажучи, він жив спокійним і мирним життям. А може, саме в цьому й криється розгадка анонімки? Якийсь зловмисник знічев’я надумав налякати його, збити з пантелику. А втім, єдине, в чому він кохається, – це полювання, і, можливо, це й послужило справжньою причиною анонімного листа. Яке заздрісне плем’я мисливці, відомо всім. Досить підбити тхора або придбати доброго пса, як мисливці починають тебе ненавидіти, навіть приятелі, які й полюють разом з тобою і ввечері заходять до аптеки побазікати. Такі завиграшки мисливських собак труять. Хазяїнові краще по випускати породистого пса гуляти самого в скверик, а то він ризикує знайти його отруєним стрихніном. Хто його знає, може, в декого стрихнін асоціювався з аптекою. І даремно, зовсім даремно: для аптекаря Манно собака – це святиня, божество, надто як він кмітливий на полюванні, байдуже, свій він чи чужий. До речі, його собакам боятися отрути нема чого. Він мав їх одинадцятеро, більшість чернейської породи. Вгодовані, доглянуті, вони гасали собі, як їм заманеться, в саду. Дивитися на них, слухати їхній гавкіт була суща втіха. Цей гавкіт не подобався, правда, сусідам, але для аптекаря він лунав справжньою музикою. Кожного пса хазяїн розпізнавав з голосу і зразу визначав, чи собака радіє, чи сердиться, чи захворів сапом.

Атож, винні тут собаки. Воно-то ніби жарт, але не зовсім: хтось вирішив його залякати, щоб у середу, єдиний його вільний день, він не пішов на полювання. Собаки в нього, що й казати, чудові, та й стрілець він, чого прибіднятися, неабиякий, щосереди влаштовує справжнє побоїще зайцям і кролям. Це може посвідчити лікар Рошо, його постійний товариш по мисливству. Він, до речі, теж стріляє без промаху, і пара хортів у нього добра. От усе й роз’яснилося… Анонімний лист потішив його марнославство, правив за своєрідний диплом його