БРЯНСЬКИЙ Олександр Давидович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, журналіст, актор, естрадний виконавець. Псевдонім – Саша Красний.

З міщанської родини. Син, Брянський Б., – поет.

Народився в 1882 р. (незалежних підтверджень цієї дати не існує) в м. Севастополі Таврійської губернії Російської імперії (нині – Автономна Республіка Крим України).

Помер в 1995 р. в м. Москві РФ. Похований на Новому Донському цвинтарі.

Закінчив Севастопольську гімназію, Одеське художнє училище.

Був актором театральної трупи «Навколо Світу», кореспондентом газети «Гудок», керівником Театру Саші Красного.

Член Спілки письменників СРСР (1984).

Учасник 1-ї Світової війни,

Кавалер Георгіївського Хреста 4-го ступеня.

Як поет дебютував збірником віршів і куплетів «Якби я був Убийко Юлій» (1913).

Потім настала черга книг «Синя блуза» (1923), «Пісенник» (1928), «Контрасти» (1990), «Лише про кохання» (1993).

Залишив спогади про С. Єсеніна.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – С. Єсенін, В. Маяковський, Ю. Олеша, М. Булгаков, І. Ільф, В. Катаєв, К. Паустовський, Є. Крекшин, М. Зимін, Є. Петров та ін.

***

ЩО ЗА ЖИТТЯ В РРФСР, з вірша С. Красного «Він ще живий»

С самых отдаленных мест,

Изо всех окраин

Собрался Советов Съезд –

Всей Руси Хозяин.

………………………….

Так и так... большевики

Плохо дело строют...

А от этой ВеЧеКи

Просто нет покою.

Что за жизнь в РеСеФеРе –

Умопомраченье!

Даже на моем дворе

Нету отопленья...

За границей хорошо,

За границей дивно,

Я б пешком туда ушел

Из федеративной!

МОМЕНТ НАСТАВ, з кореспонденції О. Галяса «Гуморина» в день перевороту»

Не так давно на сайті журналу «Звезда» я виявив статтю під інтригуючою назвою «Як обдурили більшовиків». Її автор Валерій Шумилін...

…Дослідник знайшов вірші, які, на перший погляд, були цілком у дусі часу. І, швидше за все, їх можна було оцінити як скоростиглу саморобку, якщо б у наступному номері «Правды» не було надруковано дрібним шрифтом: «Вчора редакція стала жертвою брудної витівки автора, який надіслав вірш явно провокаційного спрямування, який через недогляд редакції було набрано».

Але спершу давайте прочитаємо цього вірша.

ГИМН ПРОЛЕТАРИАТА

Момент настал. Вперед знамена,

Идет, гремит народный вал.

Нас не страшат уж больше троны,

Еще мы слышим всюду стоны –

Момент настал, момент настал.

Едва забрезжила свобода,

Ценою взятая веков,

Как вновь готовят для народа

И казней ряд, и гнет оков.

Шумит народа ополченье,

Путь для него освобожден.

И, знаменуя пробужденье,

Окрест несется красный звон.

Нам не страшны седые троны,

И кто на нас теперь дерзнет,

Пойдем, взяв красные знамена,

Рядами дружными вперед.

Окрест и шум, и радость встречи.

Велик, могуществен народ.

Он взял на трудовые плечи,

Как ношу, цель свою: «Вперед!»

А тепер, шановний читачу, прочитайте поспіль перші літери кожного рядка. І що ж виходить? «Ми німецьки шпигун і провок». Тобто перед нами самий що ні на є справжній актровірш.

Далі процитуємо В. Шумиліна: «Одне слово, правда, скорочено (чи то самим безіменним автором, чи то редакція газети скоротила і без того довгий гімн), але яке саме слово обірвано, здогадатися неважко – «провокатор»!

Хто ж цей сміливець, котрий так спритно обвів навколо пальця редакцію «Правды»? Під віршем стояв підпис «Красний», абсолютно очевидно, псевдонім. «Дуже шкода, – пише автор статті, – що ми, ймовірно, так ніколи і не дізнаємося , хто ховався під псевдонімом «Красний». Хто була ця людина, яка осмілилася кинути виклик тоталітарній системі, що зароджувалася? У перший же її день!»

Що ж, спробуємо допомогти автору пітерського журналу у його пошуках. Бо віршотворець, котрий виступав під псевдонімом «Красний», в ті роки вже був досить відомий. Це не хто інший, як Олександр Давидович Брянський (псевдонім – Саша Красний)... Ця людина цілком може бути автором розіграшу, влаштованого в ніч знаменитої революції.

У 104 РОКИ НА СЦЕНУ ПІДНІМАТИСЯ НЕЛЕГКО, з статті О. Лаціса «Через що гинули пушкіністи»

Років зо два тому в ЦБЛ відбулася доповідь одного з тих, хто отримав кандидатську ступінь за тему «Боротьба з троцькізмом», незабаром захистив докторську дисертацію на ту саму тему, а зараз бадьоро виступає, маніпулюючи оцінками туди і назад.

Так от, виступив доповідач, говорив різне, а потім в залі піднявся чоловік і назвав себе:

– Я – Саша Брянський. Саша Красний. Мене прийняли до Спілки письменників, коли мені було сто два роки.

Йому сказали:

– То ви підніміться на сцену.

На що він відповів:

– Я не буду підніматися. Мені сто чотири роки, мені підніматися нелегко. Я скажу звідси, і мене буде чути. Під час громадянської війни я служив в тому поїзді, який обслуговував Троцького. Я про нього зараз скажу. У нього ось тут (показує на куточок рота) був постійний тик.

НЕ РОЗПОВІВ, з статті С. Шестакова «Чорна таємниця Красного Саші»

Треба ж, літературні критики ось вже понад 80 років намагаються розгадати, як був убитий Сергій Єсенін, а про таємницю його загибелі привселюдно міг розповісти поет Олександр Брянський...

Міг, та не встиг, хоч і прожив Олександр Давидович довге життя. Помер Саша Красний зовсім недавно, в кінці минулого століття, так і забравши в могилу свою «чорну» таємницю.

...На схилі років він зізнавався, що проти Єсеніна була організоване справжнє переслідування, і як провидець він все зрозумів – поетові кінець. Були нібито йому відомі і мотиви вбивства, і навіть те, яким шляхом воно могло бути вчинене.

Але Олександр Брянський, він же Красний, так і не зважився на щиросерде визнання.

ПІДПИСУ З ОБЕРЕЖНОСТІ НЕ ПОСТАВИВ, зі спогадів О. Крушина «Саша Красний»

Робота з організації та підготовки кожного