КОНОВАЛОВ Дмитро Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Хімік. Автор поняття «Активна поверхня», що мало визначне значення для розвитку теорії

гетерогенного каталізу і хімічної кінетики (1885); один з фундаторів хімічної теорії розчинів. В

хімії існують наукові терміни «Перший закон Коновалова», «Другий закон Коновалова» (1881-

1884), «Рівняння Оствальда – Коновалова» (1887).

З поміщицької родини.

Народився 10 (22) березня 1856 р. в с. Івашковому Верхньодніпровського повіту

Катеринославської губернії Російської імперії (нині – Верхньодніпровський район

Дніпропетровської області України).

Помер 6 січня 1929 р. в м. Ленінграді СРСР (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Катеринославську гімназію (1866-1873), Петербурзькі гірничий інститут (1873-1878) і

університет (1878-1880), стажувався в Страсбурзькому університеті (1880-1881).

Працював асистентом (1881-1886), викладачем Петербурзького університету (1886-1907),

директором департаменту (1907-1908), заступником міністра торгівлі і промисловості Російської

імперії (1908-1915), викладачем Петроградського технологічного інституту (1915-1918),

директором Катеринославського хіміко-енергетичного інституту (1918-1922), президентом

Головної палати мір та ваги в Ленінграді (1922-1929).

Дійсний член академії наук СРСР (1923).

Президент Російського фізико-хімічного товариства (1923-1924; 1927-1928).

Почесний член Лондонського хімічного товариства.

Спеціалізувався з проблем технічної хімії, гетерогенного каталізу, хімічної термодинаміки, теорії

гетерогенних рівноваг, співвідношення між теплотою горіння і будовою органічних сполук,

хімічної кінетики, теорії рідин, термохімії.

Наш земляк створив теорію пружності пару розчинів; заклав основи теорії переганяння рідких

сумішей (1886); сформулював уявлення про автокаталіз (1886-1888); вивів (на рік раніше Ф. В.

Оствальда) формулу для визначення швидкості автокатолітичних реакцій (1887);

експериментально обґрунтував ідеї про хімічну природу розчинів (1886-1900); розвинув уявлення

про критичне полягання в системах «рідина – рідина», вказавши області гомогенності і

розшарування (1900).

Результати досліджень К. лягли в основу багатьох розділів теорії хімічної технології – вчення про

тепло– і масопередавання, ректифікацію, змішання, дифузійні процеси в системах «рідина –

рідина» тощо.

Друкувався в журналах «Природа», «Журнал Російського фізико-хімічного товариства», «Журнал

Російського металургійного товариства».

Як вчений дебютував розвідкою «Про пряме нітрування жирних вуглеводнів» (1880).

Потім настала черга наступних доробків: «Про хлористий піросульфурін» (1883), «Про пружність

пари розчинів» (1884), «Роль контактних дій в явищах дисоціації» (1885), «Про теорію рідин»

(1886), «Про виникнення і розкладання ефірів» (1887-1888), «Про електропровідність розчинів»

(1892), «Промисловість Сполучених Штатів Північної Америки і сучасні прийоми хімічної

технології» (1894), «Про взаємодію тіл в розчині тощо», «Про каталітичну дію кислот» (1907),

«Матеріали і процеси хімічної технології» (1925).

Всього наш земляк залишив понад 150 наукових робіт.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Д. Менделєєв, О. Бутлеров, Є. Бірон, М. Вревський, С.

Рогінський, Є. Федоров, І. Сєченов, О. Степанов, М. Меншуткін, П. Чебишев, А. Кундт, О. Байков, Л. Писаржевський та ін.

***

РОЗУМІТИ - НЕДОСТАТНЬО

, з професійного кредо Д. Коновалова

Хто не розуміє нічого, окрім хімії, той і її розуміє недостатньо.

ГОТОВИЙ ОЧОЛИТИ, з листа Д. Коновалова М. Єгорову від 24 січня 1922 р.

Милостивий государю Високошановний Миколо Михайловичу!

Я одержав і Ваші телеграми, і інші повідомлення про Палату мір і вагів, але мій у відповідь лист, очевидно, не дійшов до Вас. Як тоді, так і тепер я висловлюю свою готовність стати на чолі

установи, близької моєму серцю...

Ваш Д. Коновалов.

НАСИЧЕНА ПАРА, закони, які носять ім’я Д. Коновалова

Перший. В подвійній рідкій системі насичена пара відносно багатша тим компонентом, який у

чистому вигляді має нижчу температуру кипіння.

Другий. Максимуму чи мінімуму тиску пари подвійної рідкої системи відповідають рідина і пара

однакового якісного і кількісного складу.

ХІМІЧИТИ ТРЕБА УМІЮЧИ, з навчального посібника «Історія зародження і становлення

фізичної хімії»

Подальший розвиток хімічна теорія розчинів отримала в працях Д. П. Коновалова, який одним з

перших в світовій науці поклав початок фактичному об’єднанню хімічній і фізичній концепціям в

учені про розчини. В якості об’єкту своїх класичних досліджень Д. Коновалов обрав тиск

насиченого пару над розчинами і використав його в якості термодинамічної функції, що

характеризує рівновагу. Така постановка питання свідчить про те, настільки глибоко він розумів

явище взаємодії речовин в розчині, молекулярно-кінетичну природу насиченого пару.

Вивчивши залежність між складовими рідких розчинів і пружністю їх парів, Д. П. Коновалов

відкрив низку законів, котрі визначають перехід розчинів з рідкого стану в газоподібний, які були

названі його іменем.

Результати цих досліджень, що мали значну фундаментальну цінність, відіграли визначальну роль

і на практиці, оскільки, послуговуючись ними, можна організувати промислові процеси, пов’язані

з переганням розчинів, наприклад, при переробці нафти.

Починаючи з 1990 р., Д. П. Коновалов здійснює систематичні дослідження, спрямовані на доказ

хімізму в розчинах і на пошук тих явищ, які можна було б пояснити з позицій хімічної, а не

фізичної теорії розчинів. Вчений висловив незгоду з тлумаченням осмотичного тиску розведених

розчинів, що його пропагували Вант-Гофф і його прихильники.

...В причинах значних аномалій осмотичного тиску вчений вбачав вияв яскравого відбиття

хімізму.