КОНЧАЛОВСЬКИЙ Петро Петрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художник. Одна з центральних постатей в російському мистецтві першої половини ХХ століття.

З поміщицької родини.

Народився 9 (21) лютого 1876 р. в м. Слов’янську Харківської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Донецької області України).

Помер 2 лютого 1956 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Навчався в одній з харківських гімназій, школі живопису М. Раєвської-Іванової (1889),

природничому факультеті Московського університету (1896-1898), паризькій академії Жюліана

(1897-1898), Петербурзькій академії мистецтв (1898-1906).

Працював викладачем в московських Вільних художніх майстернях (1918-1921), Вищому

державному художньо-технічному інституті (1926-1929).

Народний художник СРСР (1946).

Дійсний член академії наук СРСР (1947).

Лауреат Державної премії СРСР (1943).

Один з засновників і голова об’єднання «Бубновий валет» (1910).

Член об’єднань «Союз молоді», «Світ мистецтва» (1911-22).

Учасник виставок: «Осінній салон» (1908), «Салон незалежних» (1908), «Золоте руно» (1911 ),

«Союз молоді» (1911-1912), «Світ мистецтва» (1917; 1921-1922), «Буття» (1928).

Перша персональна виставка в Державній Третьяковській галереї (1924-1925).

Серед найвідоміших полотен нашого земляка: портрет Г. Б. Акулова (1910), «Сухі фарби»

«Сімейний портрет», (обидва – 1912), «Агава» (1916), «Верстат» (1917), «Абрамцево. Дубовий гай

восени» (1921), портрет О. В. Кончаловської (1925), «Повернення з ярмарку» (1926), «Патріарші

ставки. Хокей», «Листи тютюну», «Патріарші ставки. Поливання ковзанки» (усі – 1929),

«Коломенське. Після дощу» (1930), «Гранатний провулок. Кидають сніг», «Дворик будинку

Самаріних на Спиридонівці» (1931), «Спиридонівка», «Велика Садова. Рожевий будинок» (1931),

«Василь Блаженний», портрет піаніста В. В. Софроницького за роялем (обидва – 1932), «Бузок»,

«Садова. Зимовий ранок», «Бузок» (усі – 1933), портрети С. С. Прокоф’єва (1934), В. Е.

Мейєрхольда (1938), «О. М. Толстой в гостях у художника» (1941), «Автопортрет» (1943),

«Натирач підлоги» (1946), «Хліб, шинка і вино» (1948).

Ранні роботи – у дусі сезанізму. Прагнув поєднати конструктивність кольору зі стихійною

святковістю фарб. У зрілому віці втілював чуттєву красу, багатство фарб, залишаючись вірним

оптимістичному світосприйманню.

Також був також майстром театральної декорації. Оформив опери «Дон Жуан» В. А. Моцарта,

«Купець Калашников» А. Г. Рубінштейна, «Дні нашого життя» О. С. Глуховцева (1912-1914),

«Перикола» Ж. Оффенбаха (1922), «Кармен» Ж. Бізе (1944-1945), п’єсу «Чотири деспоти» К.

Гольдоні (1932).

Доробки К. зберігаються в обласному художньому музеї (м. Луганськ, Україна), Третьяковській

галереї (м. Москва, РФ), Російському державному музеї (м. Санкт-Петербург, РФ), міській

художній галереї (м. Перм, РФ), приватних колекціях.

Всього творча спадщина К. складає понад півтори тисячі полотен, близько п’ятисот акварелей,

незлічиму кількість малюнків.

Московський будинок, де жив наш земляк, прикрашає меморіальна дошка.

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Сухов, І. Машков, Ж.-Ж. Бенжамен-Констан, К.

Коровін, М. Врубель, В. Суриков, Ж.-П. Лоранс, В. Савинський, Г. Залеман, І. Творожников, П.

Коваленський та ін.

***

ШУКАТИ ХАРАКТЕРНЕ

, з творчого кредо П. Кончаловського

Не копіювати природу, а наполегливо шукати в ній характерне.

БУВ ДЕМОКРАТИЧНОЮ ЛЮДИНОЮ, з нарису «Гантман Мойсей Файбович» на

fdartgallery.com.ua

Навчання у визнаних майстрів живопису і чудових педагогів П. І. Котова і Ф. С. Богородського

заклало міцні основи професії художника-постановника фільмів, а також неабиякі навики в таких

жанрах, як портрет і тематична картина.

Як згадує М. Ф. Гантман, Ф. С. Богородський якось по-особливому ставився до нього, можливо

співчував скаліченому війною студенту-фронтовику, а можливо згадував свого єдиного сина, що

загинув у боях 1942 року...

Саме Ф. С. Богородський наважився сповістити Мойсею страшну звістку про страту фашистами

восени 1941 року під час окупації його батьків, братів і сестер... Саме Ф. С. Богородський,

відчуваючи, що працелюбний і наполегливий студент вимагає поглиблених знань в пейзажному

живописі і натюрморті, домовився з видатним живописцем ХХ сторіччя П. П. Кончаловським

відносно приватних консультацій.

З Петром Петровичем Мойсей спілкувався неодноразово, навіть у майстра вдома. Будучи

демократичною людиною і легкою у спілкуванні П. П. Кончаловський охоче розповідав студенту

Гантману про принципи побудови своїх пейзажних творів і натюрмортів, ділився тонкощами їх

створення, радив найбільшу увагу приділяти пленерному живопису і обов’язково в творчості йти

від безпосередніх свіжих вражень від природи.

У «БУБНОВИХ ВАЛЕТІВ» УСЕ ВИГАДАНО, з монографії К. Кисельової «Гіляровський і

художник»

Донька письменника, Н. В. Гіляровська розповідала, як батько відгукнувся на відкриття виставки

одного з формалістичних угрупувань – «Бубнового валета» в 1910 році, котра відображала нові

художні захоплення частини тодішньої московської молоді.

Навколо виставки розгорілося багато суперечок, і В. О. Гіляровський, бажаючи довести, що в

більшості виставлених картин немає ніякого сенсу, прийшов якось рано вранці на виставку з

шанувальником цього мистецтва. Дочекавшись моменту, коли доглядач залу відвернувся, він на

очах у свого супутника перевернув картину догори дригом. У такому вигляді вона висіла декілька

днів.

Дійсно, ніхто з відвідувачів не звернув уваги на цю, мабуть, не дуже важливу обставину. Тоді ж В.

О. Гіляровський виступив у пресі із статтею про «Бубнового валета», в якій писав: «Одностороння

виставка. І, до того ж, я мало відчуваю щирості у «Бубнових валетів». Тут не пережито, не

передумано, – а вигадано!