ІВАНОВСЬКИЙ Євстахій Дезидерійович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: польський.

Публіцист, мемуарист. Псевдоніми – Heleniusz, Helenius, Eustachy, Eu-go Heleniusz.

З дворянської родини. Батько, Івановський Д., – маршалок Житомирського повіту.

Народився в 1813 р. в с. Халаїмгородку Бердичівського повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – с. Городківка Андрушівського району Житомирської області України).

Помер 7 липня 1903 р. в с. Халаїмгородку Бердичівського повіту Київської губернії Російської

імперії (нині – с. Городківка Андрушівського району Житомирської області України). Похований

в с. Білопілля (нині – Козятинський район Вінницької області України) поблизу костьолу св.

Антонія. Надгробок не зберігся: костьол підірвали більшовики (1957).

Навчався в Кременецькому ліцеї (1825-1830).

Друкувався в журналі «Час».

Як літератор дебютував книгою «Божа Мати на Ченстоховській Ясній Горі. Королева Корони

Польської. Спогад паломництва в 1848 році» (1852).

Потім настала черга наступних доробків: «Історична інформація про орден базиліанів в Умані»

(1857), «Національні спогади» (1861), «Розмови про польську корону» (1873), «Образи Речі

Посполитої» (1891), «Польські пам’ятки різних часів» (1892), «Листки, вітром до Кракова з

України занесені» (1900-1903), Спогади польських давніх і ще давніших часів» (1894).

Серед друзів та близьких знайомих І. – О. Гроза, А. Жмігродський, Е. Руліковський, П. Чечель, К.

Качковський, Л. Липинський, Ф. Новицький та ін.

***

ПРАВДА СТОЇТЬ НА СВІЧНИКУ

, з життєвого кредо

Є. Івановського

Правда стоїть на свічнику, проголошує себе з дахів, а злий, зіпсований дух складає змову.

ЗАХИСНИК УБОГОЇ ШЛЯХТИ, зі спогадів Є. Івановського

Людина (Рильський Т. – прапрадід Рильського М. – авт.) гарна, з благородним обличчям,

протягом десяти літ був сквирським маршалком, відомим службовцем. У колі маршалків

відзначався здібностями, характером; захисник убогої шляхти, зухвалих умів підкоряти.

ВЕЛИКИЙ ХИСТ, з характеристики П. Чечеля Є. Івановським

Петро Чечель не був вчений, не знав іноземних мов, не мав вищої освіти, лише ґрунтовний мав

розум, такт, здоровий глузд; працював старанно, був ощадливий, любив порядок, хист мав

великий… Хто знав до цього Самчики, а побачив їх під рукою Чечеля, не вірив очам своїм.

ПЕРЕДАВ КОЛІР, ЗАПАХ І СМАК ЕПОХИ, з розвідки І. Савицького «Ім’я, забуте в Україні:

Євстахій Івановський»

Переконливим прикладом його доброти була безкорислива допомога бідній родині Лінчуків. Про неї

знає вже четверте покоління, а ми почули розповідь з вуст Василя Дем’яновича, найстаршого за

віком – 1937 року народження: «У 90-х роках XIX століття від пожежі згоріло все обійстя діда. Не

маючи змоги відбудувати його самотужки, він ходив просити людей на погоріле на ярмарок у с.

Червоне, потім у своєму селі. Але грошей, що скинулись люди, було мало. Згадавши, п. Івановський

не відмовляє тим, хто звертається за допомогою, пішов просити...

Пан сидів у кріслі, відпочиваючи.

– Скажи, хлопе, чого просить твоя душа? – запитав він односельця.

Той розповів про біду, про те, що не має роду, який допоміг би відбудувати садибу, без якої

залишилася сім’я. Господар уважно вислухав і сказав:

– Піди, серце, до лісника і скажи йому, що я велів дати тобі лісу для відбудови двору».

...Літературна спадщина Є. Івановського – це нариси про відомі особистості, розповіді про події

минулих років, а також сучасні авторові. Вони містять досить розгорнуті характеристики

сучасників, приватні листи осіб, їхні мемуари. Нариси насичено історичними матеріалами, багато

яких сьогодні недоступні або невідомі. Цікавими є роздуми самого літератора...

...Особливістю досліджень Є. Івановського є те, що в них автор висловлює своє ставлення до

особи чи події.

...Твори Є. Івановського – це безцінний скарб фактів, знань і подробиць з історії Правобережної

України. Педантична схильність мемуариста до деталей, здатність виразно передати «колір, запах

і смак епохи» – найвідмінніша риса усієї творчості...

ХАОТИЧНО, БЕЗ МЕТОДОЛОГІЇ, з статті «Івановський Євстахій» на сайті Міністерства

Закордонних Справ Республіки Польща

Івановський повернувся до Халаїмгородка з наміром зайнятись господарством (яке велося,

зрештою, не найкращим чином), однак часті виїзди до сусіднього маєтку Ненадихи, де він створив

осередок культурного та громадського життя, а також подорожі по країні та за кордоном

відволікли його він справ маєтку. Будучи самотнім та матеріально незалежним, у своїх чисельних

подорожах він збирав рукописні матеріали та усні перекази про минуле колишньої Речі

Посполитої, в основному – українських земель. Допомагали йому в цьому як родинні зв’язки, так і

чисельні знайомства.

Величезна кількість фактів, подій та оповідань, які він зібрав у записах та в пам’яті, послужили

для створення побутових нарисів, що часто базувались на межі особистих спогадів про людей та

фактах минулих років. Вони містять безліч характеристик, оцінок, описів, хронологічних

порівнянь, які складались хаотично, без методології, з грубими помилками, свідомими

тенденціями, заправленими ультракатолицьким баченням та хибними поглядами на колишню

історію Польщі. Стиль цих книжок також був тяжкий та претензійний.

Хоча праці Івановського є поєднанням праць інших авторів та базуються на застарілій історичній

літературі, однак вони часто цитуються, оскільки містять або посилаються на недоступні чи

неіснуючі сьогодні архівні матеріали. Свої часто багатотомові видання Івановський публікував під

псевдонімами переважно поза межами російської окупації (Львів, Краків, Познань і, навіть,

Париж).

Під час січневого повстання він надіслав до редакції «Часу» кореспонденцію під назвою