ЖАБОТИНСЬКИЙ Володимир Євгенович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Драматург, перекладач, публіцист. Псевдоніми – Альталена, Володимир Ж., Егал.

З родини комерсанта.

Народився 5 (17) жовтня 1880 р. в м. Одесі Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 3 серпня 1940 р. в с. Хантер (США). Похований на цвинтарі «Нью-Монтефіоре» поблизу

містечка Фармінгдейл, Лонг-Айленд, графство Нассау. Перепохований на горі Герцля в Єрусалимі

(1964).

Навчався в приватній школі, другій Одеській прогімназії, Рішельєвській гімназії (1894-1898), з

якої був виключений за сатиричне зображення директора в рукописному журналі, юридичних

факультетах Бернського і Римського університетів (1898-1901).

Друкувався в газетах «Одеський аркуш», «Patria», «Вісник Європи», «Російська думка», «Наше

життя», «Одеські новини», «Русь», журналах «Схід», «Єврейське життя», «Зоря», «Сучасні

нотатки», «Світанок», «Ельхудео», «Гамевассер», «Сучасник».

Як літератор дебютував у газеті «Одеський аркуш» статтею «Педагогічні зауваження» (1897).

Потім настала черга віршу «Місто світу» (1898), поеми «Нещасна Шарлотта» (1904), збірника

«Вірші. Переклади, плагіати, своє» (1931), п’єс «Кров», «До ладу» (обидві – 1901), «Чужина»

(1910),

Наш земляк – автор книг новел «Серед студентської богеми» (1903), публіцистики «Чужі! Нариси

одного «щасливого» гетто» (1903), віршів і нарисів «Лікар Герцль» (1905), «Слово про полк «

(1928), «Оповідання» (1931), романів «Самсон Назорей» (1927), «П’ятеро» (1936).

Його перу належать також збірник «Фейлетони» (1922), мемуари «Повість моїх днів» (опубл.

1985).

Переклав поеми Е. По «Крук» (1903), Х. Бяліка «Розповідь про погром» (1903).

З владою Ж. порозуміння не знаходив. Першого арешту зазнав за статтю, яка «викривлювала

становище в Росії» (1902).

Вдруге під арешт його взяли британці – «за участь в антиколоніальній боротьбі» (1920).

Що стосується політичних поглядів Ж., то він був запеклим сіоністом і не приховував цього.

Обстоював ідеї чистоти єврейської раси, створення своєї держави на землях Палестини і т. д.

Активний учасник сіоністських конгресів.

Серед друзів та близьких знайомих Ж. – М. Горький, Л. Андрєєв, І. Рівницький, В. Короленко, Г.

Паттерсон, К. Чуковський, І. Бунін, А. Ставський, О. Амфітеатров, Я. Брюсов, Л. Коган та ін.

***

ВИЩИЙ ТОЙ, ХТО НЕЗЛАМНІШИЙ

, з життєвого кредо В. Жаботинського

Для мене всі народи рівноцінні і рівно хороші. Проте якщо почати мірятися, то все залежить від

мірки, і тоді я наполягатиму, між іншим, і на своїй мірці: вище той, хто незламніший, той, кого

можна винищити, але не можна «провчити», ...той, хто навіть в пригнобленні не віддає своєї

внутрішньої незалежності.

ВИННІ САМІ ЄВРЕЇ, з одкровення В. Жаботинського

Можна потрапити в антисеміти за одне тільки слово «єврей» або за найневинніший відгук щодо

єврейських особливостей...

На євреїв наклали табу, через яке на них не можна навести навіть найнеобразливішу критику, і від

цього звичаю втрачають понад усе самі євреї, тому що врешті-решт складається враження, що

навіть і сама назва «єврей» є нецензурним словом.

БОГ ПОМСТИ ВОЗСІЯВ, з поеми Х. Бяліка «Згорток про полум’я», перекладеної В.

Жаботинським

Всю ночь оно пылало, воздымая

ввысь над горою храма языки огня.

С высот опаленного неба

брызгали звезды ливнем

искрометным наземь.

Или Господь свой трон небесный

и свой венец вдребезги раздробил?

Обрывки красных туч, перегруженных

кровью с огнем, скиталися в просторах

ночи, неся по далеким горам

скорбную весть о гневе Бога мщений

и о его ярости возглашая скалам пустынь.

Не свою ли порфиру

разодрал Адонай, и по ветрам

клочья развеял? – И великий ужас

был на дальних горах, и дрожь объяла

хмурые скалы пустынь: Бог отмщений,

Иегова, Бог отмщений воссиял!

ПЕРЕПОХОВАТИ ЗА ВКАЗІВКОЮ УРЯДУ, з заповіту В. Жаботинського

Бажано, аби моє тіло поховали або спалили (мені це байдуже) там, де мене наздожене смерть. Мої

останки, якщо я буду похований поза Ерец-Ісраель, не слід перевозити в Ерец-Ісраель інакше, як

за вказівкою єврейського уряду країни, коли вона виникне.

ЛЮБЛЮ ОДЕСУ, з роману В. Жаботинського «П’ятеро»

Я не тільки до Росії байдужий, я взагалі до жодної країни по-справжньому не «прив’язаний»; в

Рим колись був закоханий, і довго, але й це пройшло.

Одеса –інша справа, не пройшло і не пройде...

СТАВ ЗАПЕКЛИМ СІОНІСТОМ, з нарису В. Зеєва «Гойдалки і важіль»

Хвиля погромів, що прокотилася Росією 1903 року, збудила в Жаботинському національну

самосвідомість. Він вступає до ряди єврейської самооборони в Одесі і прилучається до

сіоністського руху, якому цілком присвячує життя: творчу енергію, літературний і ораторський

талант, свою незвичайну здатність захоплювати маси.

«Учення сіонізму я пізнав не з праць Ахад Га-Ама, Герцля чи Нордау. Бути сіоністом я навчився у

гоїв (презирлива назва не євреїв – авт.). Кращі роки своєї юності я провів у Римі, де спостерігав за

італійським народом. В кінці 19 століття це була ліберальна, вільна, миролюбна країна, позбавлена

тіні шовінізму. Такою повинна бути кожна нація, у тому числі і єврейська, – сказав я собі.

У сіонізмі немає схоластики, немає суперечливих «за і проти». Сіонізм як повітря, вода, долина, гора. Людині досить поглянути на світ Божий, аби усвідомити все Його учення».

НАЗВАЛИ АНТИСЕМІТОМ, з кореспонденції Ю. Фінкельштейна «Полонез Жаботинського»

З юних років Володимир Жаботинський був самою природою «запрограмований» на конфлікт.

…Схиблений на ідеї рівності, він духом дуже нагадував «чудовиськ» з роману Чернишевського

«Що робити?», хоча в його статтях і книгах прямі вислови з цього приводу начебто й