рожевий костюм доброї феї. Вони пройшли під руку навколо саду, обвішаного китайськими ліхтариками.

А ще десь був місяць. І це з’ясувалося лише тоді, коли Петя і Зоя опинилися в самій глибині саду.

Крізь листя проникало таке яскраве і чарівне місячне світло, що навіть білки очей дівчинки

відливали розпеченою блакиттю. І така ж блакить блиснула в діжці під старою абрикосою темна

вода, в якій плавав чийсь іграшковий човник.

Отут-то хлопчик з дівчинкою, зненацька для самих себе, і поцілувалися. А поцілувавшись, до того

засоромилися, що з перебільшено гучним лементом побігли куди очі бачили і бігли доти, доки не

опинилася на задньому дворі. Там гуляли батраки, які прийшли привітати господиню.

Гармоніст у розстебнутій тужурці, розставивши коліна, гойдався на стільці, перебираючи басові

клапани гармоніки, якій, здавалося, не вистачало повітря.

…Рудольф Карлович і Луїза Францівна задкували від батрака, який на них наступав. Він був

зовсім п’яний. Кілька людей тримали його за руки. Він виривався. Юшка текла з носа на святкову, розірвану навпіл, сорочку. Він лаявся страшними словами.

Захлинаючись, батрак кричав, скриплячи зубами:

– Три карбованці п’ятдесят копійок за два каторжних місяці! У, морда твоя безсовісна! Пустіть

мене до цієї сволоти! Будьте людьми, пустіть мене до нього: я з нього душу вийму! Дайте мені

сірники, пустіть мене до соломи: я їм зараз іменини влаштую... Ой, немає на тебе Гришка

Котовського, гадюка!

Місячне світло блищало в його очах.

– Але, але, але... – мурмотів хазяїн, відступаючи. – Ти дивися, Гаврило, не надто розоряйся, а то, знаєш, тепер за такі слова і повісити можуть.

– Ну, на! Вішай! – кричав, задихаючись, батрак. – Чого ж ти не вішаєш? На, пий кров! Пий!

Це було так страшно, так незрозуміло, а головне – так не в’язалося з чудесним святом, що діти

кинулися назад, кричачи, що Гаврило хоче зарізати Рудольфа Карловича і підпалити економію.

Важко навіть уявити собі який переполох піднявся на дачі.

Батьки повели дітей до кімнат. Усюди замикали вікна і двері, як перед грозою.

Земський начальник Чувяков, що приїхав на кілька днів до родини погостювати, пройшов через

крокетний майданчик.... Він тримав у піднятих руках двостволку.

Дарма Рудольф Карлович просив мешканців заспокоїтися. Дарма запевняв, що ніякої небезпеки

немає: Гаврило зв’язаний і посаджений у льох, а завтра за ним приїде урядник...

Уночі далеко над степом піднялася червона заграва. Ранком поширилися чутки, що згоріла сусідня

економія. Стверджували, буцімто її підпалили батраки.

Приїжджі з Одеси передавали, що в місті безладдя. …В порту горить естакада.

Після свята, на світанку, приїхав урядник. Він відвіз Гаврила. Крізь ранковий сон Петя навіть чув

дзвоник урядницької трійки.

Дачники роз’їжджалися. Незабаром економія зовсім спорожніла.

Я БУВ КВАДРАТНИМ КОРЕНЕМ, з роману В. Катаєва «Трава забуття»

Якось... я знайшов у себе здатність перевтілюватися не лише в різних людей, але й також у тварин, рослини, камені, предмети домашнього побуту, навіть в абстрактні поняття, як, наприклад, вирахування чи щось подібне.

Імовірно, що, будучи, як все існуюче у світі, грубо матеріальним, – я так само безкінечний, як

матерія, з якої я складаюся. Звідси мій постійний взаємозв’язок із усіма матеріальними

часточками, з яких складається світ, якщо, він, звичайно, матеріальний, в чому я глибоко

переконаний.

Через свою постійну життєву зайнятість ми давно вже перестали дивуватися різноманіттю форм

навколишнього середовища. Але варто відвернутися хоча б на один день від земних турбот, як

зараз же до нас повертається почуття приналежності до всесвіту, або, іншими словами, почуття

вічної свіжості і новизни буття.

«РОЗТРАТНИКИ» В США СТАЛИ БЕСТСЕЛЕРОМ, зі спогадів онуки В. Катаєва

Десь в двадцятих роках п`єси йшли на Бродвеї. «Розтратники» і «Квадратура круга», дві речі там

йшли. Коли ми були за океаном, американці показали театр, який називається «Circle in the round».

Вони сказали, що це на честь «Квадратури круга», яку тут ставили. Так був названий театр, він до

цих пір існує.

Власне з «Квадратурою круга» і «Розтратниками» пов`язана дуже потішна річ. Катаєву заплатили

шалений на ті часи гонорар – двадцять доларів за право використовувати твір впродовж решти

життя дідуся.

У нього там йшли і інші спектаклі, а Петров їздив до Америки (внаслідок чого з`явилася

«Багатоповерхова Америка») і якимсь чином одержав дідові гонорари. І до моменту народження

моєї мами з Америки доставили до Москви форд кольору Blue Washington. Бабуся з моєю

новонародженою мамою стояла біля вікна, а їй підігнали цю розкішну машину…

ДУДЛИВ ВИНО З ПЛЯШКИ, з кореспонденції І. Мардаря «Біля самісінької брами країни»

Чолов’яга приїхав до молдавського села, та ще в обідню перерву. Біля сільраді – нікого. В

продмазі купити майже нічого, а ковбаса у вітрині мала вельми сумнівний вигляд. Гість попросив

вісімсотграмову пляшку вина і до неї – пачку печива.

А тут, як на зло, під’їжджає з райцентру «Волга», і в ній надушена, наряджена і цитатами наскрізь

напхана секретар райкому:

– Розберіться, – говорить вона водієві, – що за п’яниця сидить на сходинках сільради! Дільничного

знайди!

Всіх знайшли. Тільки потім вибачитися довелося. Бо пив з шийки «Він де масе» всьому світові

відомий письменник Валентин Катаєв.

Приїхав, щоб зібрати документи. Для книги, яку вже написав, – «Цвинтар в Скулянах».

ГОГОЛЬ-МОГОЛЬ, епіграма О. Архангельського

В портрете – манера крутая,

Не стиль, а сплошной гоголь-моголь:

Посмотришь анфас – В. Катаев,

А в профиль посмотришь – Н. Гоголь!