КОЛБАСІН Єлисей Якович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, критик, історик літератури.

З дворянської родини.

Народився 29 листопада (11 грудня) 1832 р. в с. Мар’яно-Чогодарівці Ананьївського повіту

Херсонської губернії Російської імперії (нині – с. Чогодарівка Ширяєвського району Одеської

області України).

Помер 28 вересня (10 жовтня) 1885 р. в с. Мар’яно-Чогодарівці Ананьївського повіту Херсонської

губернії Російської імперії (нині – с. Чогодарівка Ширяєвського району Одеської області України).

Похований в загорожі місцевої Олександро-Невської церкви.

Навчався в Тираспольському повітовому училищі (1837-1840), одеській гімназії при

Рішельєвському ліцеї (1840-), закінчив юридичний факультет Петербурзького університету (1854).

Працював судовим слідчим Новгородського повітового суду (1860-1862), чиновником

Міністерства фінансів (1863-1866), ревізором Таврійського акцизного управління (1866-1876).

Друкувався в газетах «Одеський вісник», «Новоросійський телеграф», журналах «Вітчизняні

нотатки», «Бібліотека для читання», «Сучасник», «Час», «Москвитянин», «Атеней», «Вік».

Як літератор дебютував в збірнику «Літературні вечори. Вечір перший» повістю «Ентузіаст»

(1849).

Потім настала черга повістей «Практична людина» (1850), «Сім наклепів на кохання» (1861), «В

селі і в Петербурзі», «Академічний провулок» (обидві – 1885), оповідань «Два зайці. Щоденник

армійського офіцера» (1857), «Дівоча шкіра», «Сурков» (обидва – 1858), «Фрідріх. Оповідання з

німецького життя» (1860).

Наш земляк – автор досліджень «І. І. Мартинов, перекладач «Грецьких класиків» (1856), «Діячі

попереднього часу. Цар Олексій Михайлович», «Курганов і його «Письмовник», «Нотатки про

сучасну французьку літературу» (усі – 1857), «Літературні діячі колишнього часу», «Воєйков з

його сатирою «Будинок божевільних» (обидва – 1859), «Дядечко. Оповідання з паризького життя»

(1860), «Майор Щавель» (1861), «Співак Кубри, або Граф Д. І. Хвостов» (1862), «Тіні старого

«Сучасника»: зі спогадів про М. Некрасова (опубл. 1911).

Його перу також належить книга «Літературні діячі колишнього часу» (1859).

Залишив спогади по М. Некрасова і М. Чернишевського (опубл. 1911).

Опублікував з передмовою і примітками «Листування М. Карамзіна з 1799 по 1826 рр.» (1858).

Щодо стосується особистого життя, то у К. загинула наречена (1862), а сам він – втратив зір

(1877).

Серед друзів та близьких знайомих К. – І. Тургенєв, О. Островський, М. Некрасов, В. Наріжний, І.

Панаєв, О. Герцен, М. Чернишевський, М. Добролюбов, І. Мартинов, М. Ковалевська, О.

Дружинін та ін.

***

НАЙГОЛОВНІШЕ – ОБ’ЄКТИВНІСТЬ

, з наукового кредо Є. Колбасіна

Ми повинні дивитися на наше минуле не перебільшуючи ні поганого, ні хорошого.

ЛИЦАРСЬКИЙ ХАРАКТЕР, з книги Є. Колбасіна «Літературні діячі минулого часу»

Наріжний подобався йому (Мартинову І. – авт.) своїм гумором, веселим і лицарським

безстрашним характером, який він виявляв досить часто.

Коли Наріжний мав великі неприємності з нагоди одного з своїх романів, в якому його

недоброзичливці бачили карикатурне ніби-то зображення деяких тодішніх осіб, його дуже часто

бачили у Мартинова, котрий, маючи ніжність, прагнув скільки можна допомогти бідному

романістові.

ЧИМ ЗАЙМАЄТЬСЯ ВАШ БРАТ, з листа Л. Толстого Д. Колбасіну від 24 березня/5 квітня 1857

р.

Якщо не полінитеся, повідомте мені деякі новини літературні, що робить ваш брат, якому

щиросердно тисну руку, і що милий Дружинін, якого ви так не любите тощо.

Ваш гр. Л. Толстой.

КОЛБАСІНИ ХВОРІ, з «Щоденників» Л. Толстого

14 березня 1858 р. Петербург.

Вранці прийшов Шеншин. Не до мене, а Чичеріна, і це мене розсердило. У Толстих Пущіни і

Трубецькой. В Ермітажі Ruisdal – хороший Рубенса «Блудний син» з грубою потилицею і «Зняття

з хреста». Мурильо не дуже. Штеєн чудова композиція. …Це все налаштування себе.

…Зайшов до Колбасіних. Вони хворі, і у мене флюс.

ВІД ВІЙСЬКОВОЇ КАР’ЄРИ ВІДМОВИВСЯ, з замальовки в газеті «Одеський вісник» від 3

листопада 1885 р.

Юність Єлисея Яковича і маленька літературна слава утягнули його в ці роки в світське

товариство, і під настроєм того часу в суспільстві, а також порад старшого брата Олександра,

великого чиновника миколаївських часів, Єлисей Якович відправився до Царства Польського з

метою вступити о одного з кавалерійських полків, проте непринадне життя тодішніх юнкерів і

більшості офіцерів, за службової формалістики, не могло задовольнити його допитливий розум, і

він, через три місяці, проведених в полку, відмовився від військової кар’єри і поїхав до Петербурга

до покровителя свого дитинства і товариша – брата Дмитра.

ВІТЧИМ БУВ МУЖНЬОЮ ЛЮДИНОЮ, з автобіографії В. Сухомлина, пасерба Є. Колбасіна

Народився я 30/ХII 1860 року в м. Одесі. Батько мій, дрібний чиновник державного банку,

застрелився, мабуть, з необережності, на полюванні, коли мені не виповнилося й 3-х років. Мати

моя років через два вийшла заміж за письменника, співробітника «Сучасника», Єлисея Яковича

Колбасіна.

Не зважаючи на глибоку пошану і уклінність перед представниками гурту «Сучасника», Є. Я.

Колбасін не поділяв їх народницьких і естетичних переконань й за своїми політичними

переконаннями залишався лібералом і західником у дусі Тургенєва. Це була надзвичайно гуманна

й справедлива людина із спокійним, мужнім характером.

Він зовсім осліпнув, коли йому ще не було 40 років, і переносив це нещастя з дивовижним

стоїцизмом.

…Улюбленим журналом замість «Вісника Європи» стали «Вітчизняні нотатки», при отриманні

яких першими розрізувалися й прочитувалися статті Єлисєєва, Михайловського і Щедріна. Вітчим

став втрачати зір і читали йому мати чи я.

Я охоче виконував цей обов’язок, оскільки кожна прочитана стаття