РОЗЕНБЕРГ Володимир Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Економіст, публіцист, історик журналістики і видавничої справи.

З дворянської родини.

Народився в 1860 р. в м. Миколаєві Херсонської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер в 1932 р. в м. Празі (Чехія).

Працював кореспондентом, завідуючим внутрішнім відділом (1886-1896), петербурзьким

уповноваженим (1896-1902) газети «Російські відомості», редактором газет «Народна справа»

(1906), «Російські відомості» (1912-1917), співробітником Економічного кабінету проф. С.

Прокоповича (1924-1929), Російського закордонного історичного архіву (1929-1932).

Як літератор дебютував в газеті «Російські відомості» низкою статей (1885).

Потім настала черга наступних доробків: «У світі випадковостей/На славетному посту» (1900),

«Російський друк у минулому і сьогоденні» (1905), «Журналісти лихоліття» (1917), «М. І.

Новиков – подвижник російської книги» (1923).

Як «антирадянський інтелігент» висланий на Захід на «пароплаві філософів» (1922).

Мешкав в Берліні (1922-1924), Празі (1924-1932).

Серед друзів та близьких знайомих Р. – В. Соболевський, О. Постніков, В. Драбкін, І. Койген, М.

Лемке, С. Прокопович та ін.

***

СПАДКОЄМНІСТЬ

, з творчого кредо

В. Розенберга

Людська думка працює на спадкоємності.

ПРАВО ВЧЕНОГО, з статті В. Розенберга «Наукова власність»

Винахід і відкриття суть два схожі, проте істото різні акти пізнання чогось досі невідомого.

Винахід є творіння, відкриття є констатація того, що існує.

У винаході творча свідома людська ідея показує, що відомі сили і засоби приводять до досі

невідомого результату. Винахід є завжди цільовий твір, який має задовольняти людські потреби

силами, що перебувають поза людиною. Тому поняттю винаходу іманентне те, що називається

технічним ефектом, який викликається використанням чи комбінацією сил природи.

Відкриття є розширення меж нашого пізнання про оточуючу нас природу – встановлення законів

природи, її сил, тіл і властивостей.

За всієї різкої і принципової відмінності між винаходом і відкриттям перше може перейти в друге, оскільки людська діяльність спрямована на те, аби опрацювати все, що відкрито, і через цю

людську роботу виявляється закон природи, який до роботи і без неї не міг виявити своєї дії. Тому

вчені можуть бути авторами і відкриттів, і винаходів.

Патентоспроможним є не все, а лише деякі винаходи і абсолютно звідси виключені всі відкриття.

...Чи має право вчений домагатися на виняткову йому приналежність ідеї, втіленої в його відкритті

чи винаході, або на саме своє відкриття чи винахід?

Так далеко індивідуальні домагання йти не можуть. Весь розумовий прогрес людства полягає в

тому, що кожну нову ідею не можуть тримати без ужитку, а настає загальне користування, яке

збагачує сумісну скарбницю людського знання всіх часів і народів. Це необхідно для всього

людства, але це одночасно справедливо і відносно кожного, хто вносить свій розумовий внесок.

...Право на творчу ідею існує у вигляді патентного права, однак воно до надзвичайності обмежене

дуже певними рамками. Абсолютно, звичайно, безперечно, що патентне право захищає ідею

винаходу, а не втілення цієї ідеї. Бо така винахідницька ідея є завжди безпосереднє джерело

створення чогось нового, що може бути комерційно експлуатованим. Монопольне становище

патентотримача обмежене коротким терміном і забезпеченням за ним відомого переважного

доходу, але використання винаходу залишається по суті відносно вільним, не зважаючи на дію

патенту (принцип примусових ліцензій).

Нарешті, не слід забувати, що в історичному своєму корінні патентне право переслідувало зовсім

не охорону матеріальних інтересів винахідника, а утримання винаходів для вітчизняної

промисловості і не допущення їх поширення за кордон.

...Наведених прикладів досить, аби показати, що спроби теоретичного обґрунтування наукової

власності не вдалися і проблема ця залишилася не вирішеною.

Це становище неначе нагадує роздоріжжя, утворене схрещенням різних напрямів думки з

вказаного питання.

Таких головних напрямів – три.

Перший – той, що безумовно заперечую будь-які претензії вчених на винагороду за їх відкриття і

творчу роботу.

Другий – той, який, зважаючи на неможливість теоретичного обґрунтування індивідуального

права вченого, культивує ідею соціальної винагороди всієї корпорації вчених з подальшим вже

розділенням такого між окремими особами.

Третій – той, який, відважно переступивши через «хиткі піски теорії», все ж будує індивідуальне

право вченого, і навіть в міжнародному масштабі, прагнучи поповнити їм число вже існуючих

інститутів (чек, вексель, промислова власність, авторське право тощо).

СХИЛЯЮ ГОЛОВУ ПЕРЕД ВАШОЮ ЕНЕРГІЙНІСТЮ, з листа В. Розенберга не

встановленій особі

Високошановний Миколо Олександровичу,

Я щойно отримав ваш ...доробок і поспішаю засвідчити Вам свою глибоку вдячність за честь, яку

Ви надали мені надісланням Вашої книги. Я дивуюся і схиляю голову перед Вашою енергією, котру Ви зберегли після таких тяжких випробувань. Повірте мені, що це – не... фрази, а

відображення моїх щирих почуттів.

Користуюсь нагодою, аби засвідчити Вам мою глибоку повагу як людині і талановитому вченому.

Відданий і готовий служити

Вол. Розенберг.

КРИТИКА ЗУСТРІЛА ДОБРОЗИЧЛИВО, із звіту К. Моора про підготовку Міжнародного

соціалістичного конгресу в Стокгольмі в серпні 1917 р.

Про особу нового посла в Москві висловлюються дуже стримано. Про його манеру спілкуватися з

людьми, котрі входять в коло його діяльності, de haut en bas і про його авторитетні алюри, здається, нічого не знають і заявляють, що