Олександрійського, альбоми з віршами та з малюнками , малярське

приладдя , книжки Шекспіра , Лермонтова, Пушкіна тощо.

Шевченка ув’язнили на гауптвахті, а 27 квітня Обручов наказав повернути його в 5-ий батальйон.

12 травня поета звільнили з гауптвахти й відправили до орська з наказом установити за ним

найсуворіший нагляд.

Командиром бота льону був той самий Мєшков , який раніше особливою чуйністю не визначався.

В наказі сказано, що крім батального й ротного командирів, за Шевченком повинні стежити

благонадійні унтер-офіцер та єфрейтор. Однак і в Орську знайшлись добрі люди. Зі спогадів

відомо, що він там зустрівся зі

своїм давнім другом П. Лаврентієвим, познайомився із засланням у солдати петрашевцем О.

Ханиковим.

Слідство проводилось паралельно в Оренбурзі і в Петербурзі (ІІІ відділ). При розгляді паперів

Шевченка в Оренбурзі особливу увагу привернув лист С. Левицького з Петербурга, в якому

сповіщалось про настрої

української інтелігенції, прихильників Шевченка, зокрема згадувався Микола Головко, магістр

математичних наук , походженням із Харкова: «...от де правдива душа».

Про листи знайдені в Шевченка, командир корпусу Обручов наділяв рапорт військовому

міністрові Чернишову. Цей доповів Миколі І, який наказав заарештувати «рядового» Шевченка ,

виявити винних, які дозволили йому листуватись й малювати, зокрема, командира 5-ого лінійного

батальйону та інших ближчих начальників. Після закінчення слідства перевести Шевченка в

інший окремий батальйон. Міністр передав царський наказ до ІІІ відділу та до Оренбурга.

ІІІ відділ наказав заарештувати Левицького й Головка.

Головко вистрілив у жандармського полковника й сам застрелився. Проте жодної таємної

організації жандарми не розкрили, незабаром Левицького випустили.

Микола І, вислухавши доповідь, сказав, що в порушенні вироку 1847 р. більша провина

начальства, а не Шевченка. В результаті суворі догани були оголошені командирові 5-ого

батальйону майору Мєшкову та капітан-лейтенантові Бутакову (останньому за те, що Шевченко

ходив у цивільному).

За зв’язки з поетом Ф. Лазаревського не підвищили по службі, а В. Рєпніна одержала листа від

Орлова з повелінням порвати зв’язки із Шевченком і не втручатись у справи Малоросії.

ПОМЕР ЗАМОЛОДУ, з книги «Спогади про Тараса Шевченка»

12 днів просидів він (Левицький С. – авт.) у фортеці, і хоча арешт не спричинив собою ніяких

наслідків для його служби, він сильно вплинув на його здоров’я: цей 28-річний хлопець, міцної

статури, раптом захирів, осунувся, і хоча начальство віднеслося до нього співчутливо, перевівши

його для поправки здоров’я на службу в Скуляни, через два роки він віддав Богові душу.

ФАКТ СМЕРТІ ВІД ШЕВЧЕНКА ПРИХОВАЛИ, з «Енциклопедії Оренбуржжя»

Земляк і друг братів Лазаревських, Левицький найближче стояв до Федора, у якого спочатку був

помічником, а потім, після призначення того чиновником особливих доручень, – став наступником

за посадою. Від Ф. Лазаревського він дізнався про прибуття Шевченка до Оренбурга в той же

день. Удвох вони звернулися за порадою і допомогою до чиновника особливих доручень при

військовому губернаторові Є. М. Матвєєва і «вийшли від нього з полегшенням на серці, впевнені в

тому, що він працюватиме на користь знедоленого Кобзаря».

Мешкаючи тоді разом в будинку М. І. Кутіна, Лазаревський і Левицький два дні опісля приймали

Шевченка у себе на квартирі, де їх гість залишився ночувати. Улігшись на підлозі, вони слухали

шевченківські вірші, говорили про життя, співали рідні українські пісні: «Левицький чудово

володів приємним тенором і співав з великим відчуттям».

Перебуваючи в Орській фортеці, а потім на Аральському морі, Шевченко тепло згадував

Левицького, цікавився його життям, просив писати.

Їх дружба поновилася й окріпнула після повернення з берегів Аралу. Спочатку поет проводив

багато часу в тому ж будинку Кутіна: «Тарас, Поспєлов, Левицький і я зажили, що називається,

душа в душу». Зустрічі Шевченка з Левицьким тривали до січня 1850, коли той виїхав у відпустку.

Левицький писав своєму другу з Петербургу. «Ніби третій рік тому пішов, так давно був цей

час», – заявляв він на третьому місяці розлуки. З листа видно, що, перебуваючи в столиці,

Левицький виконував доручення Шевченка з налагодження зв’язків для можливого полегшення

його долі; проявляв він і власну ініціативу в залученні до долі Шевченка уваги петербурзької

інтелігенції. У листі наводяться слова магістра математики М. Головко.

Цього листа, від 6 березня 1850, знайшли у Шевченка під час обшуку, проведеного увечері 22

квітня 1850, і він викликало особливий інтерес III відділення. Сподіваючись, що вдалося

відшукати сліди таємної організації, петербурзькі власті віддали наказ про арешт С. Левицького і

М. Головка. Головко під час арешту чинив опір, а потім застрелився, що стало додатковим

приводом для переслідування узятого під варту Левицького.

…Шевченко згадував Левицького і в Новопетровській фортеці. Він опікувався його долею.

Останній лист датується 8 жовтня 1856. У нас в даному випадку немає підстав брати під сумнів

точність дати. Але відомо, що Левицький помер 2 лютого 1855 року.

Виходить, друзі приховали від Шевченка смерть земляка і близького приятеля? Таке благородство

хвилює.