ЗАМИРАЙЛО Віктор Дмитрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Графік, живописець, театральний художник.

З міщанської родини.

Народився 12 (24) листопада 1868 р. в м. Черкасах Київської губернії Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Помер 2 жовтня 1939 р. в м. Петергофі Ленінградської області СРСР (нині – м. Петропалац

Ленінградської області РФ). Похований на цвинтарі інтернату для безпритульних. Могила не

збереглася.

Закінчив Київську малювальну школу М. Мурашко (1881-1886),

Працював помічником у В. Васнецова, М. Врубеля, М. Нестерова, на книжкові видавництва І.

Кнебел, О. Ступіна, І. Ситіна, «Земля і фабрика», «Друкар», «Червона новина», «Алконост».

Член об’єднання «Світ мистецтва» (1914).

Разом з М. Врубелем реставрував фрески Кирилівської церкви, а з В. Васнецовим – виконував

написи і орнаменти для Володимирського собору у Києві. Його живопис відрізнявся експресією, зламаністю і графічністю.

Як книжковий графік дебютував стилізованим рукописним текстом до ювілейного видання «Пісні

про віщого Олега» О. Пушкіна, здійсненого за розпорядженням створеної імператором комісії з

нагоди 100-річчя з дня народження поета (1899). Нині небезпідставно вважається одним із

шедеврів оформлення російської книги на межі XIX-XX ст. Московський торговий будинок «BS-

Владліт» за примірник книги на аукціоні запросив 5000 американських доларів (2006).

Обкладинки З. відрізнялися вигадкою, оригінальним стилем орнаментації, декоративним

багатством шрифтів. Він яскраво і індивідуально сполучив шрифт з орнаментом. В ілюстраціях

віддавав перевагу казкам, баладам, легендам, тобто, фантастичним, повним вигадливих

контрастів образам. При цьому вмів лаконічно і цікаво передавати сюжет літературного твору.

Серед найвідоміших ілюстрацій – до видань: «Джек – підкорювач велетнів» К. Чуковського

(1921), «Як ні в чому не бувало» О. Толстого (1924), «Мандрівка Гуллівера» Д. Свіфта (середина

1920-х), «Маленький шарпак» Д. Грінвуда (1929).

Наш земляк – творець великої серії фантастичних малюнків під спільною назвою «Капричіо»

(1908-1910).

З. виконав 18 ескізів декорацій до опери А. Г. Рубінштейна «Демон» (1919 ).

Добутки З. зберігаються в Третьяковській галереї, в музеї Інституту російської літератури (обидва

– м. Москва), Державному російському музеї (м. Санкт-Петербург). Місцезнаходження багатьох

робіт – невідоме.

Трагічний кінець життя З.: сліпого і безпорадного, його всі забули і видатний графік скінчив свої

дні в заміському будинку для старців.

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Врубель, В. Васнецов, Є. Шварц, Д. Мітрохін, К.

Чуковський, М. Нестеров, М. Добужинський та ін.

***

НЕ МОЖНА НЕ ДИВУВАТИСЯ

, з життєвого кредо В. Замирайла

Дивлячись на світ, не можна не дивуватися.

ДО ВАС ПРОХАННЯ, з листа М. Врубеля В. Замирайлові влітку 1896 р.

Високошановний Вікторе Дмитровичу,

Не нарікайте на мене, якщо помилився у вашому по-батькові; я так звик величати вас: Замирайло.

У мене до Вас велике прохання: після отримання цього листа підіть до Олексія Викуловича

Морозова – це там, де я працював панно – погляньте на них ще раз; а потім сходіть до фотографа і

не соромлячись ціною (Олексій Викулович обіцяв мені заплатити рахунок фотографа) запросіть

сфотографувати по 6 екземплярів кожного панно...

...Мені, далебі, совісно Вас утрудняти. Але Ви не відмовите? Мені все це так важливо, а тим часом

сам я раніше жовтня не буду в Москві. Не відмовте повідомити мене, як все пішло, за адресою

Швейцарія – Suisse Lucerne Altsweizerhaus. Vrobel.

Тисну Вашу руку

М. Врубель.

БЛАГОРОДНИЙ, ГОРДИЙ, ПРИНЦИПОВИЙ, з статті «Замирайло Віктор Дмитрович» на

hghltd.yandex.net

Ідеї до України приходили не з півночі, а із заходу, через Будапешт і Прагу, потім Львів і, нарешті, Київ. ...Романтичному складу таланту молодого Віктора Замирайла імпонували містичні і таємничі

мотиви робіт Густава Доре. Цю зараженість літературою і романтизмом книжкової ілюстрації

художник проніс крізь усе життя.

У 1928 році Комітет з популяризації художніх ідей (до речі, непогано б завести такий Комітет і

зараз), мав намір надрукувати книгу Бенуа з обкладинкою Замирайла «Виникнення «Світу

Мистецтва», але, на жаль, ставлення до цього об’єднання художників у влади змінилося, і книга не

була випущена. Гоніння на художників почалися ще раніше, за декілька років до цього. Їх

звинувачували в гріху стилізації, у відірваності від життя тощо.

...Доречно зауважити, Замирайло до останніх днів життя являв собою дивну в післяреволюційну

епоху постать: ходив в старомодній крилатці, яка розвивалася на вітру, в широкополому капелюсі

«болівар», з великим бантом на блузі, був благородний, гордий, принциповий і тому подібне.

ХУДОЖНИК-ОДИНАК, із «Спогадів» Г. Єпіфанова

У 1927 році на курсовому іспиті разом з нашими педагогами з’явився, запрошений Мітрохіним,

його друг Віктор Дмитрович Замирайло. Ми вже знали цього дивака, який багатьох з нас вже

давно заінтригував. Одягнений він був у пальто-крилатку, з копицею сивого волосся, що

вибивалося з-під капелюха і з лупою в руці. Кожну роботу він ретельно переглядав у лупу,

вишукуючи, як ми потім довідалися, слід рейсфедера чи лінійки.

Це була дуже своєрідна людина. Вдома в нього існували свої правила зустрічі з бажаючими його

відвідати. Якщо у вікні був вивішений лист паперу з малюнком черепа і кісток – краще його не

турбувати.

Живучи в комунальній квартирі, він від роздратування, яке викликав шум сусідів, шпурляв у

стінну перегородку стільці і книги.

Замирайло пережив захоплення цирковою наїзницею, котра часто фігурувала в його добутках, як

основний сюжет, і під враженням свого захоплення ним була створена акварель «Відьма». Якось, обідаючи в ресторані, він