- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (13) »
Ульф Старк
Сікстен
НIЧНИЙ АВТОБУС
Сікстен спить у своєму ліжку. Над ним на стіні висить мамина фотографія. В кімнаті темно й тихо. Місяць освітлює зелений будинок на Родзинковій вулиці. Далеко звідти порожніми вулицями їде нічний автобус. За його кермом сидить Сікстенів тато. Ось він зиркає на свій годинник. А потім дивиться на фотографію Сікстена, прикріплену липкою стрічкою до вікна. Потім він завертає на узбіччя дороги. Хоч зупинки там і немає. Але є телефонна будка. — Вибачте, — каже він пасажирам у мікрофон. — Я зараз повернуся. Він бере сумку з квитками та грошима й виходить з автобуса. На жаль, коли він підходить до телефонної будки, то бачить, що вона зайнята. У кабіні стоїть жінка з довгим волоссям. Надворі її чекає прив’язаний собака, а жінка базікає по телефону так, ніби й не збирається закінчувати. Тоді Сікстенів тато схиляється над собакою й розстібає нашийник. — Отак, собако! Тепер біжи! — шепоче він. І тільки-но собака втікає, Сікстенів тато підносить порожній повідок до шибки телефонної кабіни. А тоді стукає по склу своїм компостером для квитків. І ось у Сікстеновому помешканні дзвонить телефон. Він дзвонить довгенько, бо ж Сікстенові потрібен час, щоб прокинутися. Але потім Сікстен скидає з себе ковдру. Тоді біжить через кімнату, де всюди валяються шкарпетки, футболки та труси. І так, зіщулившись, перебігає передпокій і опиняється на кухні. Це там не вгаває телефон. Сікстен бере слухавку й засапано каже: — Алло. — Привіт, — відповідає голос у слухавці. — Це я! — Я знаю, — каже Сікстен. Він відразу здогадується, що це тато. Той має звичку телефонувати посеред ночі, коли їде кудись автобусом, а Сікстен лишається вдома сам. — Ти не спиш? — питає тато. — Ні-і, — відповідає Сікстен. — Я спав. — А ти не бавишся сірниками? Ось про що думає тато, сидячи за кермом свого автобуса. Що Сікстен підпалив будинок. Що він забув замкнути вхідні двері, і в квартиру залізли якісь покидьки. Тато думає про жахливі речі. — Та ні, — відповідає Сікстен. — Я ж спав. — Гаразд. А ти не забув, що я казав про замикання проводів? — Та ні. Не хвилюйся. Сікстен бере в руку олівець і малює на папірці, що лежить на кухонному столі, блискавку. — Але я ще про дещо думаю, — провадить голос далі. — Знаєш, про що я зараз думаю? — Про плиту, — відповідає Сікстен. — Атож, — каже тато. — Я її вимкнув. Мені не варто було залишати тебе на ніч самого. — Нічого, — каже Сікстен. — Мені подобається бути самому. До речі, телефонувала мама. — Я люблю тебе, — каже тато. — Та мені вже пора в автобус. Добраніч. Але Сікстен не засинає. Принаймні ще довго не засинає. Він сидить у кухні біля столу в татовому боксерському халаті, що на нього завеликий. Тоді зіжмакує папірець із намальованою блискавкою і кладе його на сковороду. Потім підпалює його. І дивиться на вогонь. Сікстен щасливий. Він щасливий, що сам удома. Коли вогонь гасне, він несе сковороду в мийницю й гарненько її споліскує.СОНЦЕ I ВОВНЯНI ШКАРПЕТКИ
Коли тато кричить, що їжа готова, Сікстен саме нюхає шкарпетки, що колись були білі. — Ти вже скоро? — питає тато. — Так, скоро, — кричить Сікстен і морщить носа. Немає ніякого чистого одягу. Немає навіть нічого напівчистого. Відколи пральна машина поламалася, його літнього вбрання не лишилося. У тата не дійшли руки її поремонтувати. Після того, як мама від них перебралася, у тата ні до чого не доходять руки. Пральну машину він тільки розкрутив і поклав деталі на газету у ванній кімнаті. Тепер усі літні футболки у великих плямах. А останні джинси Бобо заляпав йому в шкільній їдальні м’ясною підливою. Тож Сікстен заходить до кухні нескоро. Тато вже почав снідати. Він їсть з апетитом, як старий боксер, що працював цілу ніч. Він наминає підсмажену шинку й печену картоплю. На Сікстеновій тарілці лежить чимала порція. Свій водійський піджак тато повісив на спинку стільця. Адже сьогодні жарко, й сонце пече крізь нерівно повішені штори. — Ну й погода! — каже тато, дивлячись у тарілку. — Почалося справжнє літо. — Та-ак, — каже Сікстен. — Завтра закінчується навчальний рік. Тоді тато зводить очі вгору. Він дивиться на Сікстена. А потім нахмурює брови. Він оглядає Сікстена з ніг до голови. — Ти ж не підеш отак? — питає тато. — Як отак? — перепитує Сікстен. — У цьому вбранні, — каже тато. — Чого це? — дивується Сікстен. Він вдягнув лижні штани, які на нього дуже тісні. А до штанів — підходящий светр. На ноги натягнув сірі вовняні шкарпетки. Сікстен опустився на стілець і наколов на виделку шмат картоплі. — І чого це я не можу так піти? — Бо почалося літо! Надворі спека! З тебе глузуватимуть! — Чого б це з мене глузували! — відповідає Сікстен. — До твого відома — всі так ходять. — У зимовому вбранні? — дивується тато. — Так, — відповідає Сікстен. — Я більше нічого не знайшов. Ти, мабуть, нічого не помічаєш. Бо цілими днями тільки спиш. Це справді найкраще з усього, що було, тату. Тато усміхається і зітхає так голосно, що, здається, наче то хтось відчиняє двері автобуса. Він не зводить ніжного погляду з Сікстена, який запихається шинкою. — Йо-йой, — каже тато. — Мабуть, тобі цього буде мало? Хочеш іще чогось? — Може, підсмаж яйце, — відповідає Сікстен. Тоді тато виймає з холодильника яйце. Він розбиває його на сковороду. І поки дивиться, як на вогні загусає білок, Сікстен устигає перекласти на татову тарілку більшу частину своєї порції. Потім дожовує останній шматок. Тоді підводиться. — Ну, мені вже пора йти! — А яйце? — З’їж його сам, тату.Якусь мить Сікстен стоїть на порозі. Він розстібає верхні ґудзики на лижних штанях. Глибоко вдихнувши повітря, він з усіх сил намагається вдати з себе щасливу людину. Потім Сікстен вибігає на осоння. Він підстрибцем петляє між автомобілями на паркувальному майданчику, а за плечима в нього трясеться рюкзак. Сікстен вистрибує, як веселий маленький кенгуру, бо знає, що тато дивиться на нього з кухонного вікна. Так він дострибує аж до Юнте. Юнте — Сікстенів найкращий друг, на два роки за нього старший. Він завжди чекає Сікстена біля таблички паркувального майданчика на своєму чоловічому чорному велосипеді.
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (13) »